ЮРИДИЧНІ МОМЕНТИ
Відсутність постачальника за місцезнаходженням — підстава для виїзної перевірки при відшкодуванні ПДВ
Наше підприємство змінює юридичну адресу. У зв'язку з цим у податковій йому було присвоєно ризиковий код. Тепер нашому покупцеві, який отримав податкову накладну, не відшкодовують ПДВ у зв'язку з «ризиковістю» нашого підприємства. Що нам робити?
Підпункт 14.1.18 ПКУ визначає бюджетне відшкодування як «відшкодування від'ємного значення ПДВ на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування ПДВ за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу».
З визначення відшкодування ПДВ випливає, що при його проведенні має здійснюватися перевірка платника цього податку. Порядок проведення таких перевірок визначено у ст. 200 ПКУ. Так, під час визначення правомірності бюджетного відшкодування цією статтею передбачено проведення камеральної перевірки та документальної позапланової виїзної перевірки. Перелік достатніх підстав, які надають податковим органам право на проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника ПДВ для визначення достовірності нарахування бюджетного відшкодування такого податку, затверджено постановою КМУ від 27.12.2010 р. №1238.
Серед таких підстав, зокрема, є наявність у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців записів (стосовно платника та/або його постачальників) про відсутність підтвердження відомостей, внесених до зазначеного Реєстру, або відсутність за місцезнаходженням (місцем проживання).
Як бачимо, навіть якщо до ЄДР було внесено відповідні записи — це не підстава для відмови у проведенні бюджетного відшкодування, а лише підстава для проведення виїзної перевірки, під час якої може бути поставлено під сумнів правомірність включення тих чи інших сум до складу податкового кредиту.
З огляду на це, у разі проведення перевірки у контрагента підприємство-постачальник має бути готовим до проведення зустрічної звірки, надання пояснень та їх документального підтвердження податковому органу на його запит та/або проведення перевірки за взаєморозрахунками з відповідним покупцем (за наявності відповідних підстав для її проведення). Якщо ж до ЄДР внесено відповідні записи про відсутність підтвердження відомостей, внесених до цього Реєстру, або відсутність за місцезнаходженням (а у разі, якщо підприємство змінює місцезнаходження, така ситуація є цілком імовірною), юридичній особі потрібно вжити заходів щодо підтвердження відповідної інформації у ЄДР: подати держреєстратору відповідну реєстраційну картку (за ф. №61).
1 Форми реєстраційних карток розміщено на сайті Державної реєстраційної служби України в мережі Iнтернет за адресою: http://www.derzhreestr.gov.ua/show/93.
Олексій КРАВЧУК, к. ю. н., аудитор
При укладанні договору ЦПХ з неповнолітнім ПДФО та ЄСВ нараховуються на загальних підставах
Як укладаються договори ЦПХ з неповнолітніми? Якими є ставки податків (ЄСВ та ПДФО) у разі укладання договору ЦПХ з неповнолітніми? Що є базою розрахунку при розрахунку ПДФО з винагороди за договором ЦПХ: повна сума доходу чи за вирахуванням ЄСВ?
Відповідно до ст. 626 ЦКУ, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Предметом договору цивільно-правового характеру є конкретний результат праці, виконання конкретного завдання. Після завершення договору сторони підписують акт виконаних робіт, який є підставою для нарахування та сплати винагороди згідно з умовами, передбаченими у ньому.
Згідно зі ст. 32 ЦКУ, неповнолітня особа (особа віком від 14-ти до 18-ти років) має право вчиняти правочини за згодою батьків або піклувальника. В окремих випадках така згода не є необхідною — зокрема, якщо неповнолітня особа реалізує свої права на результати інтелектуальної або творчої діяльності або укладає договір банківського вкладу на власне ім'я. При цьому форма отримання згоди законних представників має відповідати формі правочину, щодо якого вона надається. Оскільки договір ЦПХ, відповідно до ст. 208 ЦКУ, має бути укладений у письмовій формі, то і згода батьків (усиновителів) або піклувальників має бути у письмовій формі. Зауважимо, що на вчинення неповнолітньою особою будь-якого правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна має надаватися письмова нотаріально засвідчена згода батьків (усиновителів) або піклувальників.
Оскільки цивільно-правові відносини регулює ЦКУ, на них не поширюється трудове законодавство, зокрема КЗпП, Закон про відпустки тощо. Відповідно при цьому не складається наказ про прийняття на роботу, не вносяться записи до трудової книжки, не нараховуються відпусткові та лікарняні. Це стосується і випадку, якщо однією зі сторін договору є неповнолітня особа.
Отже, усі нарахування та утримання, пов'язані з таким договором, сплачуються на загальних підставах.
Тобто ЄСВ буде нараховано згідно зі ст. 8 Закону про ЄСВ, а саме 34,7% на суму винагороди та 2,6% за рахунок отриманого доходу.
Відповідно до п. 167.1 ПКУ, ставка ПДФО становитиме 15% (17%) бази оподаткування щодо доходів, одержаних за цивільно-правовими договорами. Так, наприклад, якщо загальна сума отриманих виконавцем за договором ЦПХ у звітному податковому місяці доходів у 2012 році перевищуватиме 10730 грн, ставка ПДФО становитиме 17% суми перевищення з урахуванням ПДФО, сплаченого за ставкою 15%. При цьому у п. 164.6 ПКУ зазначено, що при нарахуванні доходів у вигляді винагороди за цивільно-правовими договорами за виконання робіт (надання послуг) база обкладення ПДФО визначається як нарахована сума такої винагороди, зменшена на суму єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Михайло СТЕПАНОВ, «Дебет-Кредит»
Винагорода за авторським договором не є зарплатою, її мінімум не визначено законом
Чи повинна редакція газети при виплаті доходів авторам (гонорарів) за статті та ілюстрації користуватися нормами про виплату мінімальної заробітної плати? Можливо, є законодавство про мінімальні ставки авторської винагороди?
Відповідно до пп. 2.1.3 Iнструкції №5, гонорари штатним працівникам редакцій газет, журналів, інших ЗМI, видавництв та (або) оплата їхньої праці, що нараховується за ставками (розцінками) авторської (постановочної) винагороди, нарахованої на цьому підприємстві, належать до фонду оплати праці. Тому до них мають застосовуватися норми чинного законодавства щодо мінімальної заробітної плати, зокрема:
— статті 95 КЗпП;
— статей 3, 9, 10 Закону про оплату праці;
— статті 13 Закону про Держбюджет-2012.
Зауважимо, що мінімальна заробітна плата, згідно зі ст. 3 Закону про оплату праці, — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче за який не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Тому, на наш погляд, заробітна плата штатним працівникам, які зайняті написанням статей та інших матеріалів у редакції газети і виконують встановлену місячну норму праці (як при погодинній оплаті праці, так і при відрядній), повинна бути не меншою від мінімальної зарплати, встановленої законодавством. Але зверніть увагу, виконання такої роботи потребує певної освіти, досвіду роботи та інших високопрофесійних якостей, тому заробітна плата штатних авторів має бути вищою за розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю згідно з абз. 2 ст. 1 Закону про оплату праці. Наскільки більше — вирішується або галузевими нормативними актами та угодами, або самим працедавцем під час складання штатного розпису та затвердження посадових окладів.
З іншого боку, п. 3.14 Iнструкції №5 передбачено, що винагорода, яка сплачується за авторським договором на створення та використання творів науки, літератури та мистецтва, крім зазначеної у пп. 2.1.3, не належить до фонду оплати праці. Тобто така сума є не заробітною платою, а винагородою за цивільно-правовим договором (до яких належать і авторські договори). Отже, на такі договори не поширюється законодавство з праці, і суму мінімальної авторської винагороди встановлено іншими нормативними документами.
У статті 15 Закону про авторське право визначено, що Кабмін України може встановлювати мінімальні ставки авторської винагороди та порядок їх застосування. I справді, КМУ видав низку постанов, якими затвердив мінімальні ставки авторської винагороди для деяких професій:
1) Постанова КМУ від 18.01.2003 р. №72 «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміжних прав»;
2) Постанова КМУ від 26.09.2001 р. №1252 «Про затвердження Тимчасового положення про мінімальні ставки гонорару та авторської винагороди за фільми, що створюються за державним замовленням на кіностудіях України»;
3) Постанова КМУ від 18.01.2003 р. №71 «Про затвердження розміру, порядку та умов виплати винагороди (роялті) за комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань».
Для визначення мінімального розміру авторської винагороди за статті та ілюстрації слід користуватися Постановою КМУ №72, а саме: пунктами «б» і «е» додатка 5 до цієї постанови.
Ганна БИКОВА, «Дебет-Кредит»
Право ТзОВ розпоряджатися своїм майном передбачається у статуті
У нас є старий автомобіль МАЗ. Він простоює, бо немає водія і немає ліцензії на перевезення. Ми хочемо його продати, але засновниками товариства є приватне і державне підприємства з частками 50% на 50%. Чи треба для продажу авто згоду засновників? У статуті зазначено, що товариство самостійно розпоряджається своїм майном.
Товариство з обмеженою відповідальністю діє на підставі статуту. Вимоги щодо змісту цього документа встановлені статтями 4, 51 Закону про госптовариства та ст. 88 ЦКУ.
Відповідно до ст. 59 Закону про госптовариства до компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю належить затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує зазначену в статуті товариства. Рішення приймається простою більшістю голосів.
Тлумачення цієї норми наведені у п. 40 Постанови Пленуму ВСУ від 24.10.2008 р. №13. В даному випадку йдеться про затвердження загальними зборами договорів (угод), укладених на суму, що перевищує зазначену в статуті товариства, а не їх укладення. У разі якщо в установчих документах товариства право виконавчого органу товариства на укладення договору не обмежено, незатвердження договору після укладення не веде до його недійсності.
Наведемо інший приклад із судової практики. Так, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ у листі від 08.06.2011 р. вважає, що суди дійшли правильного висновку про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю (далі — ТзОВ) і фізичною особою, оскільки встановлено, що директор товариства не мав належним чином оформлених повноважень на укладення такого договору, з огляду на те що відповідно до п. «і» ст. 41, статей 59, 62 Закону про госптовариства та положень статуту ТзОВ укладення оспорюваного правочину належить до виключної компетенції зборів учасників товариства, й для подальшого визнання такого договору дійсним необхідно було їх затвердження саме зборами учасників товариства. Судами також правильно встановлено, що подальші дії товариства не свідчать про схвалення угоди учасниками товариства, тому й підстав для визнання такої угоди дійсною на підставі ч. 2 ст. 241 ЦКУ не було.
Отже, з огляду на вищенаведене можна дійти висновку, що для того, щоб визначити, чи має право директор товариства укласти угоду на продаж автомобіля, треба уважно прочитати положення статуту.
Отже, висновки такі:
1. Якщо у статуті не визначено умову про необхідність затвердження угоди на певну суму чи угоди про відчуження окремо визначеного майна зборами засновників, то перешкод для укладення такого договору керівником ТзОВ на продаж авто у чинному законодавстві України немає.
2. Якщо установчими документами ТзОВ право керівника товариства на укладення договору нічим не обмежено, то, на нашу думку, вважається, що він підписав договір без порушення наданих йому повноважень. I лише сам факт незатвердження договору на виконання вимоги ст. 59 Закону про госптовариства після його підписання не тягне за собою недійсності договору. Проте наступне схвалення має важливе значення — скажімо, шляхом оплати за договором чи поставки товару тощо.
Наталія КАНАРЬОВА, «Дебет-Кредит»
Зміна у структурі власників ТОВ не є реорганізацією юрособи
Чи вважається реорганізацією, якщо директор викупив 5% СК ТзОВ та вніс гроші на рахунок підприємства? Раніше власником 100% ТзОВ була фізособа-нерезидент.
Однозначного визначення поняття «реорганізація» у чинному законодавстві України немає. У науці управління під реорганізацією розуміють зміну структури будь-якої організованої системи (у цьому випадку — підприємства).
Відповідно до ст. 33 Закону про держреєстрацію, що встановлює випадки припинення юридичної особи, «юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам — правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації». Як бачимо, під реорганізацією розуміється злиття, приєднання, поділ або перетворення юридичної особи.
Зміна ж власників (а саме про неї йдеться у запитанні) у цьому сенсі не є реорганізацією.
Оскільки відповідно до ст. 50 Закону про госптовариства розмір часток учасників ТОВ визначається установчими документами, то зміна частки учасника тягне за собою внесення змін до таких документів та держреєстрацію таких змін із внесенням відповідної інформації до ЄДР відповідно до Закону про держреєстрацію.
Зазначимо також, що відповідно до ч. 3 ст. 36 КЗпП у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується; припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення кількості або штату працівників.
Олексій КРАВЧУК, к. ю. н., аудитор
Чинним законодавством не передбачено ні мінімальної, ні максимальної межі статутного капіталу
До якого розміру можна збільшити статутний капітал ТзОВ? Чи при його збільшенні виникають якісь податкові наслідки? Кошти вноситимуться одним із засновників.
У разі прийняття загальними зборами засновників ТзОВ рішення про збільшення розміру статутного капіталу треба врахувати окремі нюанси чинного законодавства.
1. Розмір статутного капіталу ТзОВ до 07.06.2011 р. мав лише мінімальну межу в розмірі 1 мінімальної заробітної плати. Після набрання чинності Законом України від 21.04.2011 р. №3263-VI, тобто з 07.06.2011 р., поняття мінімального розміру статутного капіталу у ТзОВ перестало існувати. Отже, на сьогодні ні мінімальної, ні максимальної межі для розміру статутного капіталу чинним законодавством не передбачено.
2. При внесенні змін до статутного капіталу, якщо підприємство було зареєстровано до зазначеної вище дати та сформувало статутний капітал у розмірі, визначеному Законом про госптовариства на момент реєстрації ТзОВ, треба врахувати приписи ст. 144 ЦКУ. Так, статутний капітал товариства визначає мінімальний розмір майна товариства, що гарантує інтереси його кредиторів (ч. 1 ст. 144 ЦКУ). Якщо після закінчення другого чи кожного наступного фінансового року вартість чистих активів товариства з обмеженою відповідальністю виявиться меншою від статутного капіталу, товариство зобов'язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту в установленому порядку, якщо учасники не прийняли рішення про внесення додаткових вкладів.
Зауважимо, що приписи ч. 4 ст. 144 ЦКУ нині ще не мають практичного застосування щодо ТзОВ, проте вони кореспондують зі ст. 52 Закону про госптовариства в частині наслідків несплати статутного капіталу, визначеного учасниками ТзОВ у статуті, протягом першого року з дня реєстрації такого ТзОВ.
Проте не можна не зважати на позицію ВГСУ, викладену у листі від 07.04.2008 р. №01-8/211 (ч. 9), а саме: «відсутність норми, яка б регулювала порядок ліквідації товариства у Законі про госптовариства, не позбавляє можливості органи прокуратури в межах нагляду за додержанням і застосуванням законів звертатися до суду із заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб». У наведеному випадку це може стосуватися й положень ст. 144 ЦКУ.
3. У разі якщо підприємство було засноване на момент дії положень чинного законодавства щодо наявності у статуті розміру СК, не меншого від передбаченого законом, то не слід забувати, що збільшення СК ТзОВ допускається після внесення усіма його учасниками вкладів у повному обсязі (ч. 8 ст. 52 Закону про госптовариства). Хоча на сьогодні за відсутності необхідності посвідчувати підписи засновників на статуті у нотаріуса, навряд чи це стане проблемою при реєстрації нової редакції статуту у зв'язку зі збільшенням статутного капіталу у держреєстратора.
4. Зміни до статуту, пов'язані зі збільшенням розміру СК, підлягають державній реєстрації в загальному порядку, встановленому ст. 29 Закону про держреєстрацію, та набирають чинності з дати реєстрації цих змін (дати реєстрації нової редакції статуту) (ч. 5 ст. 89 ЦКУ). Зміни щодо збільшення розміру СК без проведення їх державної реєстрації є недійсними.
Також радимо взяти до уваги судову практику щодо порядку оформлення внесення коштів до статутного капіталу, надруковану в «ДК» №5/2012.
Наталія КАНАРЬОВА, «Дебет-Кредит»
Невикористана відпустка має бути надана не пізніше 12 місяців після закінчення року, за який вона надається
На нашому підприємстві чимало працівників мають невикористані дні відпустки. Чи є законодавчо обґрунтована вимога, щоб працівник використав свою відпустку до кінця календарного року?
Порядок надання щорічних відпусток регламентовано ст. 79 КЗпП та ст. 10 Закону про відпустки. Право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на цьому підприємстві. Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові у будь-який час відповідного робочого року. Черговість надання відпусток має визначатися графіками, що затверджуються власником або уповноваженим ним органом, і письмово під розпис доводитися до відома всіх працівників. Під час складання графіків необхідно враховувати інтереси виробництва, особисті інтереси працівників і можливості для їхнього відпочинку. Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, встановлених графіком, узгоджується між працівником і власником або керівництвом підприємства, який зобов'язаний повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніше ніж за два тижні до встановленого графіком терміну. За відсутності затвердженого графіка відпусток працівникові слід написати заяву на надання щорічної відпустки (бажано за два тижні до її початку), на підставі якої адміністрація підприємства видасть наказ.
Відповідно до ст. 79 КЗпП, невикористана частина щорічної відпустки має бути надана працівникові, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка. Відповідно до ст. 10 Закону про відпустки, щорічна додаткова відпустка (передбачена ст. 7 і п. 1, 2 ст. 8 Закону про відпустки) надається понад щорічну основну відпустку. Щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника можуть надаватися одночасно з щорічною основною відпусткою або окремо від неї. Загальна тривалість щорічних основної та додаткової відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірських роботах, — 69 календарних днів. Незалежно від наявності графіка відпусток щорічна відпустка має бути перенесена у разі:
1) тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої в установленому порядку;
2) виконання працівником державних або громадських обов'язків, якщо згідно з законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи зі збереженням заробітної плати;
3) настання терміну відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами;
4) збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв'язку з навчанням.
У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за погодженням між працівником і підприємством.
Звертаємо увагу, що, згідно зі ст. 11 Закону про відпустки, забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років поспіль, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до 18 років і працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу зі шкідливими та важкими умовами або з особливим характером роботи.
У разі порушення цієї норми на посадових осіб підприємства може бути накладено адміністративний штраф відповідно до ст. 41 КУпАП за порушення норм трудового законодавства1. Якщо ж працівник з будь-яких причин не скористався своїм правом на щорічну відпустку за попередній рік або за кілька попередніх років, він має право використати її (частинами або кілька відпусток разом), а у разі звільнення (незалежно від підстав) йому має бути виплачена компенсація за всі невикористані дні щорічних відпусток. Причому законодавством не передбачено терміну давності, після якого працівник втрачає право на щорічні відпустки.
1 Від 30 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 510 до 1700 грн).
Михайло СТЕПАНОВ, «Дебет-Кредит»
Податкова інформація надається на обґрунтований запит податкового органу
На підприємство почали надходити чергові листи податкової про надання інформації. Зокрема, посилаючись на ст. 73 ПКУ, вимагають копії статуту і копії платіжних документів про внесення статутного капіталу фізособами-засновниками. Яким чином краще відписатися на цей лист? У принципі, статутні документи не належать до документів про фінансову діяльність підприємства.
Зазначимо одразу, що відповідно до постанови КМУ від 09.08.93 р. №611 установчі документи є у переліку документів, що не становлять комерційної таємниці. Тож особливих підстав приховувати їх від податкового органу бути не може.
Відповідно до п. 73.3 ПКУ, податкові органи мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про надання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на органи ДПС функцій, завдань та її документального підтвердження. Iз цього видно, що запит про подання інформації повинен бути обґрунтованим. Порядок періодичного подання інформації органам ДПС та отримання інформації зазначеними органами на письмовий запит затверджено постановою КМУ від 27.12.2010 р. №1245.
Однією з підстав для надання такого запиту є випадок, коли за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи ДПС.
Загалом за ненадання відповіді на запит юридичної відповідальності не передбачено. Водночас пп. 78.1.1 ПКУ надає право податковому органу на проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника податків, у разі якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного й іншого законодавства, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу ДПС протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.
Це означає, що ненадання пояснень з документальним підтвердженням на запит з цих питань може стати підставою для позапланової перевірки.
Водночас пункт 73.3 ПКУ звільняє платника від обов'язку надавати відповідь на запит, у разі якщо його складено з порушенням законодавчих вимог (немає підстав, переліку запитуваної інформації чи документів, не підписано керівником податкового органу чи його заступником, тощо).
Надані на запит пояснення та їх документальне підтвердження, як і інша податкова інформація, можуть використовуватися податковими органами під час проведення перевірок, зокрема й документальних невиїзних.
У зв'язку з цим нагадуємо, що в разі якщо податковий орган прийняв рішення про проведення невиїзної позапланової документальної перевірки, відповідно до ст. 79 ПКУ він повинен надіслати платникові податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручити йому чи його уповноваженому представникові під підпис копію наказу про проведення такої перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце її проведення. I, звичайно, платник податків має право у загальному порядку подати заперечення на акт документальної невиїзної перевірки та оскаржити рішення, прийняті за її наслідками.
Олексій КРАВЧУК, к. ю. н., аудитор