Ситуація, знайома багатьом: працівник ДП звернувся до суду з позовом до роботодавця щодо поновлення його на посаді. Усе пройшло успішно (для працівника), але конфлікт триває, тепер з нового приводу. Працівник подав новий позов, тепер уже на роботодавця, ПФУ та ДПСУ.
* Постанова Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №297/1013/22.
Річ у тім, що постановою Закарпатського апеляційного суду від 19.10.2020 цього працівника було поновлено на роботі. Заразом було стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31 січня 2018 року до 19 жовтня 2020 року в розмірі 777 961,01 грн. Проте ЄСВ за цей період не було сплачено, і працівник втратив за цей період страховий стаж. Тож новий позов мав вирішити цю проблему. Але що сказали судді?
Працівника поновили на посаді, але без сплати ЄСВ
ДП на виконання постанови апеляційного суду від 19.10.2020 видало наказ про поновлення працівника на роботі від 21.10.2020 №57-к.
Тобто працівник знову почав працювати на ДП з 21 жовтня 2020 року. Водночас він сподівався, що роботодавець поновить його на роботі з 30.01.2018, але фактично його прийняли заново з 21.10.2020.
Відповідно, не було враховано у працівника страховий стаж за час вимушеного прогулу з 30 січня 2018 року до 19 жовтня 2020 року.
На 21 січня 2022 року, під час оформлення пенсійного забезпечення працівника, виявився факт невиконання ДП судового рішення щодо поновлення працівника на посаді головного економіста відділу економіки, обліку та звітності з дати — 30.01.2018.
Працівник отримав в Управлінні ПФУ довідку (форма ОК-7) зі сумами відрахувань із заробітної плати до ПФУ, і з’ясувалося, що з січня 2018 до жовтня 2020 року у застрахованої особи не відображено відомостей ані про нараховану заробітну плату, ані про перерахований ЄСВ, що необхідні для визначення розміру пенсії працівникові вже на сьогодні. Тож працівник вважає, що роботодавець не виконав судового рішення про негайне поновлення страхового стажу працівника через негайне поновлення його на роботі.
Негайне виконання передбачає, що роботодавець зобов’язаний добровільно поновити працівника на роботі на дату рішення суду. Стаж роботи працівника, який був незаконно звільнений, а потім поновлений за рішенням суду на роботі, вважається безперервним, і він увесь цей час є застрахованою особою.
Ситуація підтверджується й бухгалтерською довідкою, наданою ДП, — станом на 06.05.2022 працівникові не нараховано та не виплачено суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 30.01.2018 до 19.10.2020, яка присуджена до стягнення судовим рішенням.
Суди першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позову відмовили. Річ у тім, що ДП, незважаючи на поновлення працівника на посаді, все-таки подало касаційну скаргу до ВС, який до того ж зупинив виконання судового рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 777 961,01 грн до винесення рішення Верховним Судом.
Позиція апеляції
Викладені доводи, наразі на думку колегії суддів, вказують на відсутність підстав стверджувати, що з боку ДП має місце умисне порушення прав ОСОБА_1 з непоновлення його страхового стажу та позбавлення пенсійного стажу, внаслідок нездійснення проведення по бухгалтерському обліку підприємства, нарахування відповідної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу зі сплатою обов’язкових податків і зборів у підприємства. Як ствердила колегії суддів представник ДП, такі дії будуть одразу вчинені по завершенні розгляду Верховним Судом у складі Касаційного цивільного суду касаційної скарги підприємства...
А звідси, позовні вимоги про зобов’язання ДП усунути порушення права ОСОБА_1 на соціальний захист... є передчасними, а тому не підлягають задоволенню.
Постанова Закарпатського апеляційного суду від 08.11.2022 у справі №297/1013/22
Загалом, у цій справі нас цікавлять відповіді на два запитання:
1) чи мало право ДП поновити працівника не з дати звільнення, а датою після прийняття судом рішення?
2) що має зробити роботодавець, щоб відновити страховий стаж з дати звільнення?
ВС: працівник до роботи допущений, із наказом ознайомлений
Згідно з ч. 7 ст. 235 КЗпП рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядав трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов’язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні.
Загалом, КЗпП не містить визначення поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у ст. 65 Закону про виконавче провадження.
Виконання рішення про поновлення на роботі
1. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону.
2. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Не варто забувати й про те, що поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов’язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення.
Отже, Верховний Суд вважає, що виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов’язків.
При цьому працівник має бути повідомлений про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому має бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов’язків.
Щодо першого питання, то Верховний Суд не побачив порушень — наказом директора ДП №57-к від 21.10.2020 на виконання рішення апеляційного суду від 19.10.2020 працівника поновлено на посаді головного економіста відділу економіки, обліку і звітності з 30.01.2018 (а не у зв’язку з прийняттям його на роботу заново) та фактично допущений до виконання посадових обов’язків з 21.10.2020. З наказом ознайомлений 21.10.2020.
ВС: зупинення виконання судового рішення не зумовлює сплату податків
Щодо другого питання, а саме щодо дій з боку роботодавця, то варто звернути увагу на таке.
Судова практика виходить із того, що середній заробіток за час вимушеного прогулу є, по суті, неотриманою заробітною платою за невиконання трудової функції не з вини працівника, на яку поширюються норми законодавства про оплату праці. Тож у разі стягнення судом середньої заробітної плати за вимушений прогул роботодавець зобов’язаний включити стягнену суму до фонду оплати праці, попередньо нарахувавши та відобразивши її в бухобліку підприємства, а також у встановленому законом розмірі сплатити єдиний внесок на відповідний казначейський рахунок органу доходів і зборів.
Важливо! На відміну від попередньої практики Верховного Суду , у коментованій нами справі є факт зупинення Верховним Судом виконання рішення апеляційного суду в частині стягнення середнього заробітку.
Попередня практика ВС
…Суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюються без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому відрахування податків і обов’язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори. Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок зі суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків). Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов’язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок зі суми такого доходу.
Постанова Великої Палати Верховного Суду
від 08.12.2021 у справі №9901/407/19
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що на період зупинення виконання рішення апеляційної інстанції від 19.10.2020 щодо стягнення з ДП середнього заробітку за час вимушеного прогулу у ДП як у роботодавця ще не виникло обов’язку за цей період подавати уточнюючий податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків — фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску (з додатками) за період вимушеного прогулу працівника з відображенням у ньому сум не нарахованого та не виплаченого середнього заробітку за період такого прогулу.
Негайне поновлення роботодавцем страхового стажу шляхом стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу не ставиться в залежність від негайного поновлення працівника на роботі.
Отже, роботодавець зобов’язаний буде відновити страховий стаж працівника (сплатити ЄСВ і не забути про ПДФО, ВЗ), поновленого на роботі за судовим рішенням, лише після прийняття ВС відповідного рішення (звісно, на користь працівника).
Нормативна база
- КЗпП — Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 №322-VIII.
- Закон про виконавче провадження — Закон України від 02.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження».