Згідно зі ст. 12 Закону №2136 у період дії воєнного стану щорічна основна оплачувана відпустка надається працівникам тривалістю 24 календарні дні. Крім того, у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівникові у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв’язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури.
Із норми зазначеної статті випливає, що максимальна тривалість відпустки, на яку працівник має право в період дії воєнного стану, становить 24 дні. При цьому, якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника становить більше ніж 24 календарні дні, різниця днів відпустки не втрачається, а має бути надана після закінчення дії воєнного стану. А якщо працівник залучений до робіт на об’єктах критичної інфраструктури, то роботодавець має право відмовити у наданні відпустки.
Проте, як відомо, виконання норм Закону №2136 для роботодавця є його правом, а не обов’язком.
Тож протягом дії воєнного стану роботодавець звільнений від обов’язку щодо надання працівникові відпустки тривалістю більше ніж 24 дні, коли більша тривалість відпустки передбачена працівникові законодавством, колективним і трудовим договором.
Водночас Закон №2136 не зупиняє і не скасовує ст. 9-1 КЗпП, а самі норми цієї статті не суперечать положенням Закону №2136.
Згідно зі ст. 9-1 КЗпП підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за власні кошти можуть встановлювати додаткові порівняно із законодавством трудові та соціально-побутові пільги для працівників.
Отже, роботодавець з урахуванням особливостей праці та умов господарської діяльності підприємства, у межах своїх повноважень та за власні кошти має право надати працівникам у період дії воєнного стану основні оплачувані щорічні відпустки тривалістю більше ніж 24 дні.
Надання відпустки більшої тривалості, ніж 24 дні, в період дії воєнного стану є правом, а не обов’язком роботодавця.
Таким чином, з огляду на зазначену ситуацію, якщо працівник у червні 2022 року вже скористався основною щорічною відпусткою і бажає у липні 2022 року забрати дні основної щорічної відпустки за минулий робочий рік та додаткову відпустку, при цьому не є особою, залученою до роботи на критичній інфраструктурі, і роботодавець не заперечує у наданні цих відпусток, то так, працівник може піти у відпустку більшої тривалості, ніж 24 календарні дні, і це не буде порушенням ст. 12 Закону №2136, бо виконувати її норму є правом, а не обов’язком роботодавця.
Однак звертаємо увагу, що у зв’язку з ухваленням Закону №2352 вже зовсім скоро умови надання щорічних основних відпусток зміняться і це питання більше не виникатиме! Докладніше про зміни за Законом №2352 читайте в статті «Закон №2352: зміни воєнно-трудових норм» у «ДК» №29/2022.
Нормативна база
- КЗпП — Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 р. №322-VIII.
- Закон №2136 — Закон України від 15.03.2022 р. №2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».