Поділ безперервної частини основної відпустки за бажанням працівника за воєнного стану
Насамперед наголосимо, що «безперервна частина основної відпустки» визначена ч. 1 ст. 12 Закону про відпустки і становить 14 календарних днів на рік. А питання, очевидно, виникло тому, що під час дії воєнного стану застосовуються спеціальні норми Закону №2136, які мають пріоритет над базовими нормами трудового законодавства, що діяли у мирний час. То як нині з поділом відпусток?
Частина 1 ст. 12 Закону №2136 дає право роботодавцю за власним рішенням обмежити у період дії воєнного стану надання працівникові щорічної основної відпустки тривалістю 24 календарні дні за поточний робочий рік. Тобто, якщо для працівника певної категорії Законом про відпустки або іншими законами встановлено тривалість щорічної основної відпустки більшу за базову (24 дні), то будь-який роботодавець має право надати у певному році, під час дії воєнного стану, лише 24 календарні дні основної щорічної відпустки. Водночас невикористані під час війни дні відпустки не втрачаються, а надаються після припинення чи скасування воєнного стану.
А якщо відпустка зароблена і не використана до війни? У період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівникові у наданні невикористаних днів щорічної відпустки.
Крім того, у період дії воєнного стану роботодавець може і взагалі відмовити працівникові у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв’язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку). Проте це право роботодавець уже має, якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури.
Але наголосимо, що виконання норм Закону №2136 є правом, а не обов’язком роботодавця. Отже, таке обмеження можна застосовувати, а можна і не застосовувати, прийняти рішення має роботодавець.
Тепер подивимося, як поділити щорічну основну відпустку, яку роботодавець погоджується надати.
Норму частини 1 ст. 12 Закону про відпустки Законом №2136 не скасовано. Тобто вона діюча і надає право працівникові ділити щорічну основну відпустку на будь-яку кількість календарних днів за його бажанням, але якщо безперервна її частина буде 14 календарних днів.
Таким чином, ст. 12 Закону про відпустки забороняє поділ безперервної частини основної відпустки, навіть за бажанням працівника. А от щодо поділу решти календарних днів щорічної відпустки жодних заборон чи обмежень немає.
Чи передбачено штрафи за поділ основної безперервної частини відпустки?
Позаяк поділ основної безперервної частини відпустки є порушенням Закону про відпустки, навіть якщо він і відбувся на прохання працівника, роботодавцю загрожуватиме фінансовий штраф у розмірі 1 мінімальної зарплати, як за порушення інших вимог законодавства про працю (абз. 9 ч. 2 ст. 265 КЗпП).
Також посадовій особі підприємства, яка дозволила такий поділ (тобто керівникові підприємства), загрожує адміністративний штраф за ч. 1 ст. 41 КУпАП у розмірі від 30 до 100 н. м. д. г. (510,00 — 1700,00 грн). Справи про такі порушення розглядаються в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах (ст. 221 КУпАП). А отже, у такому разі адміністративне стягнення накладається (ст. 38 КУпАП):
— щодо разових порушень — протягом трьох місяців із дня вчинення;
— триваючих порушень — не пізніше як через три місяці з дня їх виявлення.
На жаль, законодавство не містить визначення поняття «триваюче правопорушення», але з роз’яснень держорганів випливає, що таким є правопорушення, яке можна виявити під час перевірки (та не виправлене у момент перевірки). Наприклад, у листі від 13.05.2013 №1101/Н/99-99-15-04-01-14 Міндоходів роз’яснювало, що триваючі правопорушення припиняються, якщо факт цих правопорушень виявлено компетентним органом під час перевірок.
Триваюче порушення — що каже Мін’юст
<...>
Стосовно малозначності вчиненого адміністративного правопорушення слід зазначити, що відповідно до статті 22 КпАП ця обставина може бути підставою для звільнення порушника від адміністративної відповідальності. При цьому в КпАП немає визначення поняття «малозначність правопорушення» та його ознаки. У кожному конкретному випадку орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, самостійно вирішує питання про визнання діяння малозначним.
Щодо строків притягнення до адміністративної відповідальності зазначаємо, що відповідно до статті 38 КпАП адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні — не пізніш як через два місяці з дня його виявлення.
При цьому інші строки накладення адміністративного стягнення передбачені частинами другою — четвертою вказаної статті КпАП, якщо справи про адміністративні правопорушення підвідомчі суду (судді) та у разі закриття кримінального провадження, коли в діях порушника наявні ознаки адміністративного правопорушення.
Також зазначаємо, що КпАП не містить визначення поняття «триваюче» правопорушення. Проте в теорії адміністративного права триваючими визначаються правопорушення, які, почавшись з якоїсь протиправної дії або бездіяльності, здійснюються потім безперервно шляхом невиконання обов’язку. Початковим моментом такого діяння може бути активна дія або бездіяльність, коли винний або не виконує конкретний покладений на нього обов’язок, або виконує його неповністю чи неналежним чином.
<…>
Лист Міністерства юстиції України від 02.08.2013 №6802-0-4-13/11 (витяг)
Чи можуть працівники за бажанням не йти у відпустку під час воєнного стану?
Якщо працівник не бажає брати основну щорічну відпустку під час воєнного часу, а графіка надання відпусток на підприємстві немає, то він може її не брати, бо норми ч. 7 ст. 79, ч. 5 ст. 80 КЗпП та ч. 5 ст. 11, ч. 2 ст. 12 Закону про відпустки у період дії воєнного стану не застосовуються, а саме про те, що:
— невикористана частина щорічної відпустки має бути надана працівникові до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка;
— забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років поспіль, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до вісімнадцяти років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.
Крім того, спрямувати працівника у відпустку, навіть оплачувану, без його згоди роботодавець не має права.
Проте, якщо працівник сам бажає перенести додаткову відпустку, яка належиться йому за законом, він має зважати на той факт, що не всі такі відпустки підлягають перенесенню на наступний рік, як, наприклад, додаткова відпустка учасникові бойових дій. Тож, якщо працівник відмовиться він такої відпустки в поточному році, він має знати, що право на неї наступного року за попередній — втратить.
Нормативна база
- КЗпП — Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 №322-VIII.
- КУпАП — Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 №8073-X.
- Закон №2136 — Закон України від 15.03.2022 №2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
- Закон про відпустки — Закон України від 15.11.1996 №504/96‑ВР «Про відпустки».