Госпсуб’єкти, які укладають договори з підприємствами, які утримуються за кошти державного або місцевого бюджетів, доволі часто бачать у них, зокрема, такі положення щодо оплати послуг/робіт:
«…Розрахунки здійснюються протягом 15 (п’ятнадцяти) робочих днів з моменту підписання цього Договору. У разі затримки бюджетного фінансування розрахунок здійснюється протягом 5 (п’яти) банківських днів з дати отримання Замовником бюджетного фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок.
… На момент укладення цього Договору Замовник підтверджує, що витрати на фінансування витрат за цим Договором у повному обсязі передбачені кошторисом Замовника та відповідним державним бюджетом. Відсутність фінансування (бюджетних коштів) витрат Замовника на момент настання у нього обов’язку за цим Договором має бути документально підтверджено розпорядниками відповідних бюджетних коштів та не є підставою для звільнення Замовника від виконання зобов’язання...».
* Постанова ВС від 15.03.2024 у справі №916/1621/22.
Звісно, такі умови договору контрагенти сприймають як певні ризики щодо неотримання вчасно або зі значним запізненням оплати за надані послуги/виконані роботи.
Чому такі умови прописують у договорах?
Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов’язання та здійснюють платежі тільки у межах бюджетних асигнувань, установлених кошторисами (частини 1, 3, 4 статті 48 Бюджетного кодексу України).
Розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядник бюджетних коштів узяв зобов’язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, установлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними. За такими операціями бюджетних зобов’язань не виникає та бюджетної заборгованості не утворюється.
Зобов’язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, установлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов’язаннями і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Витрати бюджету на покриття таких зобов’язань не здійснюються.
Вимоги фізосіб та юросіб щодо відшкодування збитків та/або шкоди за зобов’язаннями, взятими розпорядниками бюджетних коштів без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, установлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), стягуються з осіб, винних у взятті таких зобов’язань, у судовому порядку.
Практичним аспектом дотримання вимог бюджетного законодавства під час укладення договору про закупівлю є саме встановлення у договорі для потреб наступного бюджетного року умови, згідно з якою початок строку дії договору в частині виникнення зобов’язань з придбання (замовлення) товарів (послуг), їх оплати, а також виникнення бюджетних зобов’язань визначатиметься не раніше дати встановлення замовникові відповідних бюджетних асигнувань на придбання товарів чи послуг, які становлять предмет закупівлі, тобто датою затвердження кошторису.
Саме тому в договорі підряду підприємство, що утримується за кошти державного/місцевого бюджетів, і передбачає відповідний порядок виникнення договірних зобов’язань залежно від реального фінансування.
При цьому підприємства, які утримуються за бюджетний кошт, пояснюють, що приписами Закону України «Про публічні закупівлі» не встановлено обов’язку замовника складати й затверджувати річний план закупівель на підставі рішення органу місцевого самоврядування щодо виділення коштів із місцевого бюджету, кошторису (тимчасового кошторису), фінансового плану (плану асигнувань, плану використання бюджетних коштів). Водночас під час укладання договору про закупівлю за результатом процедури розпорядник (одержувач) бюджетних коштів обов’язково враховує вимоги ч. 1 ст. 23 та ч. 4 ст. 48 Бюджетного кодексу України, які забороняють взяття розпорядниками (одержувачами) бюджетних зобов’язань та здійснення платежів без відповідних бюджетних асигнувань.
Що може бути передбачено у договорі підряду?
Наприклад, у коментованому нами судовому рішенні у договорі підряду було прописано таке:
— обсяги закупівлі товарів (робіт та послуг) можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків;
— оплату виконаних робіт замовник проводить поетапно у міру надходження з бюджету цільових коштів на оплату видатків для виконання будівельних робіт у сумі, що не перевищує розміру фактичного надходження коштів з бюджету. Подальша оплати виконаних робіт здійснюється при наступних надходженнях коштів із бюджету до проведення повного розрахунку (умова з відкладальною обставиною відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦКУ);
— продовження строку дії договору та виникнення зобов’язань щодо виконання робіт можливе у разі виникнення документально підтверджених об’єктивних обставин, що спричинили таке продовження, затримки фінансування витрат замовника за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної договором.
Відкладальна обставина — для договорів до одного року
ВС наголошує, що згідно зі статтями 843, 844 та 846, 854 ЦКУ порядок розрахунків, ціна роботи й строки її виконання є істотними умовами договору підряду.
Ці умови визначаються та погоджуються у договорі на розсуд сторін, а у випадках, передбачених законом, — відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 3 ст. 6, ч. 1 ст. 628 ЦКУ).
Згідно з установленими судами умовами договору в коментованій справі строк його виконання становить понад один календарний рік, з огляду на що відповідні фінансові зобов’язання за ним у розумінні Бюджетного кодексу є довгостроковими.
Проте місцевий бюджет затверджується на один бюджетний період, який для всіх бюджетів один, — тобто на календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того самого року.
Через це у момент розміщення замовлення та укладення відповідного договору унеможливлюється визначення бюджетного призначення для нього (за розміром, цільовим призначенням, враховуючи часові обмеження для його використання) на весь період (на кожен рік), протягом якого планується виконання договору та його фінансування за бюджетні кошти.
Отже, коли йдеться про договори, строк виконання яких становить понад один календарний рік, ВС дійшов таких висновків:
— положення ч. 1 ст. 23 та ч. 3 ст. 48 БКУ встановлюють обов’язкову відповідно до актів цивільного законодавства вимогу до договорів, що укладаються за результатами проведення процедури публічної закупівлі та фінансуються за бюджетні кошти, — наявність відповідного бюджетного призначення;
— реалізацію цієї вимоги БК України конкретизовано у Порядку №309, а щодо договору підряду — в загальних умовах, за змістом яких при розміщенні замовлення про публічну закупівлю та укладенні довгострокового договору (підряду) складається календарний/фінансовий план, що відображає порядок здійснення розрахунків за договором та має містити:
а) інформацію про розподіл за роками суми коштів, що становить загальну ціну закупівлі та договору, для розрахунку за ним;
б) за перший (поточний) рік виконання договору (робіт) — щомісячний розподіл коштів, сума яких має узгоджуватися і з відповідною сумою витрат, визначених у затвердженому бюджеті поточного періоду, тобто того бюджетного періоду, який відповідає першому (поточному) календарному року виконання робіт за договором.
Водночас визначення відкладальної обставини за ч. 1 ст. 212 ЦКУ, згідно з якою особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов’язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина), потрібно враховувати обов’язковість установлення у договорі вимог за приписами ч. 1 ст. 23 БКУ, Порядку №309.
Важливо! ВС вважає, що за змістом п. 2.2 Порядку №309 умовою бюджетного зобов’язання за довгостроковим договором, укладеним за процедурою публічної закупівлі, є обов’язкова наявність додатка до довгострокового договору — календарного плану, відомості в якому відповідають плановим показникам поточного бюджетного періоду в Реєстрі бюджетних зобов’язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів.
Тому порядок розрахунків за такими договорами у вигляді фінансового/календарного плану має передбачати:
— по-перше, безумовну оплатність відповідного договору за конкретним бюджетним призначенням, затвердженим у відповідному бюджеті (поточному бюджетному періоді), а не залежно від надходження коштів до цього бюджету;
— по-друге, визначення умов календарного плану, яке здійснюється згідно з відомостями бюджету про відповідні витрати (бюджетні призначення) на поточний рік уже на етапі розміщення замовлення з публічної закупівлі, за результатами проведення якої укладається відповідний договір.
Отже, зазначений порядок розрахунків у довгострокових правовідносинах, фінансування яких здійснюється за бюджетні кошти, унеможливлює формулювання умов відповідного договору в частині порядку розрахунків за відкладальною обставиною відповідно.
Тому не допускається встановлення у договорі, період виконання якого становить понад один бюджетний період (календарний рік), вказівки в його умовах про оплату виконаних робіт при наступних надходженнях коштів з бюджету та залежно від відповідних бюджетних надходжень. У цій частині такі договори є недійсними.
Висновки за рішенням ВС
Якщо договір укладається у межах одного бюджетного (календарного) року, то умова про залежність оплати від наявності бюджетних асигнувань може бути прописана у договорі та є цілком законною.
Якщо ж строк виконання договору більший за один календарний рік або укладається зі строком дії до наступного бюджетного року, наприклад з 01.05.2024 до 01.11.2025, такої умови відповідні договори містити не можуть. Адже для таких випадків передбачено лише затверджений бюджетний план до 21.12.2024. Тож така умова про оплату є недійсною.
Щодо недійсності такого договору
Недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин) (ч. 2 ст. 215 ЦКУ). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.
Правочин є нікчемним з моменту його вчинення (ab initio) незалежно від пред’явлення позову про визнання його недійсним і бажання сторін чи волі будь-якої іншої особи автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, бо діє щодо всіх.
Крім того, нікчемний правочин не породжує правових наслідків, притаманних правочинам цього виду, тобто не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ані для кого і сторони не досягнуть бажаного результату внаслідок вчинення нікчемного правочину. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто.
Нагадаємо, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.06.2019 у справі №916/3156/17 зазначила, що визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, бо не спричиниться до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним за законом.
А позаяк договір у коментованій нами справі укладено всупереч вимогам закону, зокрема ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України, то на нього поширюються правила недійсності, визначені ч. 3 ст. 48 Бюджетного кодексу України, які безпосередньо встановлюють недійсність такого договору. Тобто вказують на його нікчемність (недійсність якого прямо встановлена законом), тимчасом як закон не вимагає визнання такого правочину недійсним.
Отже, такі договори не визнаються недійсними в судовому порядку.