Роботодавці за узгодженням із працівниками самостійно встановлюють у колективному договорі форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими угодами (ст. 97 КЗпП та ст. 15 Закону про оплату праці).
Тобто встановити власні правила і форми оплати праці працівників може кожна юридична або фізична особа. Проте платити менше, ніж передбачено мінімальними державними гарантіями з оплати праці (мінімальний місячний або годинний розмір зарплати, відпусткові та лікарняні, оплата періодів навчання, відряджень тощо), жоден роботодавець не може.
Коли йдеться про водіїв, які перевозять вантажі на далекі відстані територією України та за кордон, як правило, оплата встановлюється за відпрацьований час. І часто роботодавці нехтують відпочинком таких водіїв, наполягаючи, щоб вони якнайшвидше виконували перевезення. А треба пам’ятати не лише про гарантії у розмірі місячної зарплати, а й про право на відпочинок та безпечні умови праці.
Положенням №340 встановлено тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті для водіїв, що перевозять пасажирів чи вантажі. Нормальна тривалість робочого часу водіїв не має перевищувати 40 годин на тиждень.
Для водіїв, у яких встановлено п’ятиденний робочий тиждень із двома вихідними днями, тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує перевізник за погодженням із виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) із додержанням установленої тривалості робочого тижня (п. 2.2 Положення №340). Для водіїв, яким установлено шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем, тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин.
Крім того, якщо за умовами роботи не може бути додержано встановленої для водіїв щоденної або щотижневої тривалості робочого часу, допускається запровадження підсумованого обліку робочого часу, але щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормальної кількості робочих годин (п. 2.3 Положення №340).
Пам’ятайте!
Щоденний (міжзмінний) відпочинок водія вантажного автомобіля не може здійснюватися водієм у кабіні вантажного автомобіля, крім випадків, коли у вантажному автомобілі є спальне місце для відпочинку водія. Водій вантажного автомобіля протягом щоденного (міжзмінного) відпочинку повинен мати належні умови для відпочинку (ліжко чи спальне місце для відпочинку в кабіні вантажного автомобіля, користування туалетом, можливість харчування гарячими стравами) (п. 5.7 Положення №340).
Облік робочого часу водіїв здійснюють на основі табеля обліку використання робочого часу. Перевізник, який використовує водіїв за наймом, щомісяця складає графік змінності водіїв, веде відомість обліку робочого часу та відпочинку водія, у якій щодо кожної робочої зміни зазначаються планові та фактичні дані щодо маршруту, початок та кінець робочої зміни (п. 6.2 Положення №340). Про табелювання роботи водіїв, у т. ч. у закордонному відрядженні, ми написали в «ДК» №12/2023.
Отже, питання оплати праці водіїв вирішується безпосередньо роботодавцем та фіксується в колективному договорі або іншому локальному акті щодо встановлення форм та систем оплати праці, розміру їх тарифних ставок (годинних, місячних) або місячного окладу, а також доплат і надбавок, які не можуть бути нижчі за мінімальні гарантії, установлені чинним законодавством.
І це ще не все!
Звертаємо увагу: в колективному договорі (іншому документі) має визначатися, чи вважаються поїздки водіїв до інших населених пунктів або за кордон службовим відрядженням, чи така робота має роз’їзний (пересувний) характер. І ось чому.
Зрозуміло, що перевезення вантажів водій здійснює у межах його трудових обов’язків, а кожна така поїздка є службовою. Зрозуміло і те, що сенс роботи водія якраз і полягає у здійсненні таких поїздок. Але буває по-різному.
Застосовуючи термін «роз’їзний характер робіт», необхідно виходити з організації (характеру), виконання (проведення) робіт. Така організація робіт передбачає виконання робіт на об’єктах, розташованих на значній відстані від місця розташування організацій, у зв’язку з поїздками у неробочий час від місцезнаходження організації (збірного пункту) до місця роботи на об’єкті та назад.
Таке визначення поняття «роз’їзний характер робіт» було наведено в Положенні про виплату надбавок, пов’язаних із пересувним та роз’їзним характером робіт у будівництві, затвердженому постановою Держкомпраці СРСР та Секретаріату ВЦРПС від 01.06.1989 №169/10-87.
А на практиці є водії, які не мають постійного місця роботи, точніше, їхній «офіс» — це кабіна певного автотранспорту (і він може теж змінюватися з рейсу в рейс). Подекуди або постійно вони не зобов’язані після завершення поїздки повертатися на адресу роботодавця, а отримують нове завдання і їдуть далі. Про таких працівників можна достатньо впевнено сказати, що характер їхньої роботи роз’їзний. А буває і навпаки: після кожної поїздки водій має повернутися і відзвітувати роботодавцю, зокрема, і щодо підзвітних коштів, придбаного та витраченого пального, провести за місцем роботи ремонт або техогляд ТЗ тощо. Тоді є сенс оформлювати кожну службову поїздку до іншого населеного пункту як відрядження.
Утім, остаточне рішення приймає роботодавець за узгодженням із працівниками. Фактично у грошовому розмірі гарантії під час відрядження та за роз’їзний характер робіт майже не розрізняються.
Якщо колективним договором визначено, що поїздки водіїв, які постійно перебувають у дорозі, мають роз’їзний характер, таким водіям установлено надбавку до тарифної ставки (посадового окладу) в розмірах, передбачених колективним договором відповідно до Постанови №490. Про впровадження роз’їзного характеру роботи ми написали в «ДК» №21/2018.
Якщо колективним договором водіїв не включено до переліку професій працівників, постійна робота яких провадиться в дорозі та має роз’їзний характер, то поїздки водіїв до іншого населеного пункту оформлюються відрядженням, і тоді водіям виплачуються добові.
І розмір добових, і розмір надбавки за роз’їзний характер робіт встановлює роботодавець.
А решта гарантій, таких як оплата витрат на поїздку до місця призначення і назад, оплата на наймання житлового приміщення для відпочинку, зберігаються як під час відрядження, так і в разі роз’їзного характеру робіт.
Нормативна база
- КЗпП — Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 №322-VIII.
- Закон про оплату праці — Закон України від 24.03.1995 №108/95-ВР «Про оплату праці».
- Положення №340 — Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затверджене наказом Мінтрансу від 07.06.2010 №340.
- Постанова №490 — Постанова КМУ від 31.03.1999 №490 «Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер».