Нагадаємо, що з 19 липня 2022 року завдяки Закону №2352 зі ст. 24 Закону про відпустки забрали норму, згідно з якою у разі переведення на роботу на інше підприємство працівник мав право на отримання грошової компенсації за невикористані ним дні щорічних відпусток або така грошова компенсація за його бажанням мала бути перерахована на рахунок підприємства, на яке працівник перейшов.
* Постанова Верховного Суду від 10.05.2023 у справі №160/4978/19.
Тобто нині, у 2023 році, працівник уже не має права забрати зі собою невідгуляну відпустку на нове місце роботи, навіть у разі звільнення за переведенням (яке як явище залишилося). За всі зароблені відпустки відповідає той роботодавець, у якого працівник працює і звільняється. Компенсацію перераховувати новому роботодавцю не потрібно.
Але зміни ці не такі старі, як трудові спори та перевірки від Держпраці, які наразі тільки набирають обертів. Тож почитати про свіже судове рішення щодо такої компенсації може бути корисно.
У коментованому нами рішенні інспектори праці здійснили інспектування за колективною скаргою відділу освіти виконавчого комітету міської ради (далі — Відділ освіти). Причиною скарги стало недодержання Відділом освіти вимог законодавства про працю з питань повноти нарахування та своєчасності виплати остаточного розрахунку при звільненні працівників. За підсумками інспекційного відвідування складено акт, в якому зазначено таке. Рішенням міської ради 2018 року було перейменовано 20 комунальних закладів дошкільної, загальної середньої та позашкільної освіти міста, проведено державну реєстрацію нових статутів, проведено роботу зі звільнення працівників Відділу освіти з переведенням їх до закладів дошкільної, загальної середньої та позашкільної освіти — на підставі п. 5 ст. 36 КЗпП.
За таких підстав у грудні 2018 року було звільнено 79 працівників, але 51 працівникові не було виплачено компенсації за невикористані дні щорічних відпусток. На той момент законодавство це дозволяло, проте не слід забувати, що:
— невиплата компенсації працівникові означала, що в нього зберігається право на відпустку, зароблену, але не використану за попереднім місцем роботи;
— компенсацію за невикористані дні відпустки роботодавцю однаково довелося б порахувати. Так, вона не виплачується працівникам, але перераховується за їхнім новим місцем роботи за переведенням;
— найголовніше: рішення, що йому потрібно більше — грошова компенсація невідгуляної відпустки чи сама відпустка, мав прийняти кожен працівник самостійно. Роботодавець мав діяти відповідно до цих побажань.
Проте зазначені правила були порушені. Тому інспектор Держпраці виніс припис про усунення порушень та застосування штрафу в розмірі 1 919 580,00 грн.
Нагадаємо!
При розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.
Відсутність фінансування та помилки в акті не звільняють від штрафу
Відділ освіти вказував на порушення з боку інспектора праці під час інспектування та складення акта, припису та постанови про застосування штрафу, які наразі нас цікавлять набагато менше, ніж зміст порушень самого роботодавця.
Крім того, Відділ освіти покликався на неможливість виплати грошової компенсації під час звільнення працівників через відсутність відповідного фінансування на бюджетний рік, в якому відбулися реорганізація та звільнення працівників.
Суд першої інстанції зауважив, що наявність деяких технічних помилок та описок в акті інспекційного відвідування не спростовують допущених Відділом освіти порушень норм трудового законодавства. Формальні неточності не можуть бути, за загальним правилом, самостійною підставою для скасування правомірних рішень суб’єктів владних повноважень, спрямованих на забезпечення законності та захист інтересів працівників у процесі реалізації ними конституційного права на працю1.
1 Постанова Верховного Суду від 13.06.2019 у справі №804/4768/18.
Щодо невиплати грошової компенсації при звільненні, то суд зауважує, що недотримання роботодавцем таких гарантії правильно кваліфікується інспектором Держпраці як недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці, за що передбачено відповідальність абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП.
Водночас, за позицією суду апеляційної інстанції, за встановлених обставин неможливо стверджувати про недотримання Відділом освіти гарантій в оплаті праці звільнених працівників, тому що:
— по-перше, останній не має власних коштів на утримання навчальних закладів, а лише є розпорядником тих коштів, які виділені з місцевого та державного бюджету. А отже, за відсутності відповідного фінансування не мав можливості виплатити звільненим працівникам у зв’язку з переведенням компенсацію за дні невикористаної відпустки;
— по-друге, надані докази свідчать про те, що переведені педагогічні працівники скористалися правом щорічної та додаткових відпусток, оплата яких була здійснена за кошти освітньої субвенції, які були розподілені Відділом освіти як головним розпорядником коштів на заклад освіти 2019 року.
Інспектор праці, застосовуючи до Відділу освіти штрафні санкції у розмірі 1 919 580,00 грн, таких фактів не врахував.
З методичних матеріалів ВСУ
Розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі ст. 83 КЗпП вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей (ст. 182-1 КЗпП), тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї — лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше ніж 24 календарні дні та що працівник не є особою віком до 18 років.
Керівним, педагогічним, науковим, науково-педагогічним працівникам, спеціалістам закладів освіти, які до звільнення пропрацювали не менше ніж 10 місяців, грошова компенсація за невикористані дні щорічних відпусток виплачується з розрахунку їх повної тривалості.
Інші, крім зазначених, відпустки надаються лише за призначенням і грошовою компенсацією замінюватися не можуть.
Якщо працівник з не залежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі ст. 238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки. Не унеможливлюється таке саме вирішення цього питання і при частковій компенсації невикористаної відпустки працівникові, який продовжує роботу. При цьому слід мати на увазі, що тривалість визначеної в робочих днях щорічної відпустки (основної та додаткової), яка не була використана працівником за попередні роки, зберігається такою, якою вона була до набрання чинності Законом «Про відпустки» (до 1 січня 1997 р.). Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи зі середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.
Пункт 23 Постанови Пленуму ВСУ від 24.12.1999 №13
«Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»
Збереження права на відпустку не замінить компенсацію за її ненадання, — ВС
Верховний Суд наголошує, що приписи ч. 1, 3 ст. 83 КЗпП спрямовані на забезпечення гарантій працівника в оплаті невикористаних днів щорічної відпустки у разі переведення працівника. І такі гарантії полягають або у виплаті працівникові грошової компенсації за дні невикористаної відпустки, або у перерахуванні роботодавцем такої компенсації на рахунок підприємства, куди працівник перейшов (у разі переведення працівника).
Проте судами було встановлено, що під час звільнення працівників, справді, не було виплачено таким працівникам компенсації за дні невикористаної відпустки за час роботи у реорганізованому навчальному закладі.
Водночас грошова компенсація за невикористані дні щорічних відпусток за бажанням працівників не була перерахована й на рахунок підприємства, на яке працівники перейшли.
На момент звільнення педагогічним працівникам видавалася довідка з кількістю днів невикористаних відпусток та зазначенням періоду, який зараховується до їхнього стажу і дає право на щорічну основну та додаткову відпустки відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону про відпустки.
Проте ст. 83 КЗпП (аналогічного змісту ст. 24 Закону про відпустки) та ст. 9 Закону про відпустки різні за предметом регулювання.
Так, за змістом ч. 3 ст. 9 Закону про відпустки, якщо працівник, переведений на роботу на інше підприємство, повністю або частково не використав щорічні основну та додаткові відпустки і не одержав за них грошову компенсацію, то до стажу роботи, що дає право на щорічні основну та додаткові відпустки, зараховується час, за який він не використав ці відпустки за попереднім місцем роботи.
А отже, норма цієї статті не надає права власникові в односторонньому порядку приймати рішення щодо заміни передбачених чинним законодавством виплат компенсації за невикористані відпустки на зарахування цих днів до стажу роботи, що дає право на щорічні основну та додаткові відпустки.
Тож аргументи, що переведені педагогічні працівники скористалися правом на щорічну та додаткові відпустки, оплата яких була здійснена за кошти освітньої субвенції, які були розподілені Відділом освіти як головним розпорядником коштів на заклад освіти 2019 року (тимчасом як звільнення відбулося у грудні 2018 року), не були взяті Верховним Судом до уваги.
Верховний Суд критично оцінює покликання Відділу освіти на відсутність відповідного фінансування на бюджетний рік, бо проведення реорганізації, звільнення працівників наприкінці року і не заплановані в кошторисі кошти не звільняє Відділ освіти від обов’язку виплатити гарантовану чинним законодавством компенсацію працівникові за невикористану відпустку або перерахувати грошову компенсацію за бажанням працівника на рахунок підприємства, на яке він перейшов.
Водночас Відділом освіти не надавалися й докази вжитих заходів щодо фінансового забезпечення процесу реорганізації в частині оплати невикористаних днів щорічних відпусток працівників при звільненні у зв’язку з переведенням.
Верховний Суд цілком підтримав позицію суду першої інстанції і залишив у силі постанову про застосування штрафу на суму майже у 2 млн грн та припис про усунення порушення щодо невиплати компенсації за невикористані дні щорічних відпусток при звільненні.
Нормативна база
- КЗпП — Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 №322-VIII.
- Закон №2352 — Закон України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».
- Закон про відпустки — Закон України від 15.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки».