Нагадаємо, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків.
* Постанова Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №750/10938/15-ц.
Що каже Закон
<...> При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. <...>
Під терміном «працівники» розуміють осіб, які працюють за трудовими договорами (контрактами).
Коли ми говоримо про «матеріальну відповідальність», то йдеться про заподіяну з вини працівника роботодавцю (підприємству, установі, організації) шкоду у повному її розмірі.
Матеріальна відповідальність настає у випадках, зокрема, коли шкоду завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.
Стягнення матеріальної шкоди може бути лише в межах одного року з дня виявлення заподіяної працівником шкоди. А як обчислити цей рік, як встановити день виявлення? На ці запитання дає відповідь суд у коментованому нами рішенні.
Вирок суду та розмір майнової шкоди
Отже, приклад із практики. Фізособа працювала на посаді комерційного директора ТОВ. І її було визнано винною за ч. 5 ст. 191 ККУ «Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем».
Вироком установлено, що, працюючи на посаді комерційного директора, у 2012 році особа заподіяла ТОВ шкоду в особливо великих розмірах за ч. 5 ст. 191 КК України, на загальну суму 444 001,14 грн. Вирок набрав сили 30.08.2015.
ТОВ, дочекавшись набрання вироком законної сили, звернулося до суду (у листопаді 2015 року), вимагаючи відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину в сумі 5 121 529 грн, та посилаючись при цьому на норми ст. 16, 1166 ЦКУ.
Тобто що ми маємо? Спочатку злочин. Потім його було встановлено і щодо нього винесено судовий вирок. Вирок набрав сили, і лише після цього (очевидно, не очікуючи добровільної компенсації з боку працівника) роботодавець звернувся до суду із позовом про компенсацію завданої шкоди.
Щоправда, під час розгляду справи у суді першої інстанції було призначено та проведено комплексну товарознавчу й економічну експертизу, яка зменшила суму майнової шкоди до 1 256 382,36 грн, у т. ч. 209 397,06 грн ПДВ. Суд першої інстанції позов задовольнив та стягнув визначену експертизою суму коштів.
Проте апеляційна інстанція та Верховний Суд стали на бік засудженої особи! І компенсації роботодавець не отримав. Чому?
Помилка роботодавця
Річ у тім, що ТОВ звернулося до суду після набрання вироком законної сили.
Якби йшлося про цивільно-правові відносини, це було би правильно. Адже, враховуючи приписи ЦКУ, ТОВ мало би право звернутися за відшкодуванням майнової шкоди протягом строків позовної давності, що встановлено ЦКУ (тобто класичні три роки).
Проте у коментованій справі йдеться про працівника і про заподіяння шкоди внаслідок перебування у трудових відносинах із потерпілим роботодавцем. А в таких ситуаціях треба застосовувати норми КЗпП. І тут уже у роботодавця на стягнення шкоди є лише один рік. А ще треба ж встановити, з якої дати його починати рахувати!
Верховний Суд наголосив, що для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду за стягненням із працівника матеріальної шкоди встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди (ч. 3 ст. 233 КЗпП).
День виявлення шкоди за фіктивним договором
Доволі цікава ситуація може бути з договорами, підписаними посадовою особою, щодо якої винесено вирок, про що Верховний Суд згадав у коментованій нами справі.
У справі №380/1242/16-ц* у 2010 році директор комунального підприємства підписав договір із підрядником та платіжне доручення на нібито погашення кредиторської заборгованості за виконання будівельних робіт.
Проте той факт, що підписаний контракт, за яким було проведено будівництво і ремонт опалення, є фіктивним, виявив уже наступний директор у січні 2015 році. Обвинувальний акт у кримінальному провадженні за цим фактом щодо попереднього керівника комунального підприємства було складено 27.01.2015.
Тож у цій ситуації Верховний Суд наголосив, що у таких випадках необхідно відлічувати річний строк для звернення до суду за стягненням майнової шкоди саме з дати, коли новому керівникові комунального підприємства стало відомо про наявність завданої шкоди. Тому днем виявлення шкоди може бути й обвинувальний вирок, яким установлено факт укладення фіктивного договору, роботи за яким ніколи не проводилися.
Отже, ухвалення судового рішення у кримінальній справі не усуває юридичного значення доведених до відома юридичної особи або органу державного управління актів, висновків та інших документів, що підтверджують початок перебігу встановленого частиною третьою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду.
* Постанова Верховного Суду від 16.10.2019 у справі №380/1242/16-ц.
Важливо! Під час вирішення спорів щодо відшкодування шкоди, завданої діями працівника, суди повинні перевіряти, чи дотримали власник або уповноважений ним орган установленого статтею 233 КЗпП річного строку з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення до суду з позовом про її відшкодування.
Днем виявлення шкоди необхідно вважати день, коли власникові або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, завданої працівником. Зокрема, днем виявлення шкоди слід вважати день підписання відповідного акта або висновку:
— за результатами інвентаризації матеріальних цінностей,
— під час ревізії або перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації.
Натомість факт ухвалення судом вироку чи іншого рішення в межах Кримінального кодексу України, яким працівника, що заподіяв шкоду, визнано винним, не змінює строків, протягом яких юрособі (власникові чи уповноваженому органу) або органу державного управління стало відомо про наявність складених актів, висновків та інших документів, що підтверджують встановлення фактів заподіяння шкоди та початок перебігу річного строку звернення до суду.
Отже, Верховний Суд вважає, що день ухвалення вироку чи ухвали суду за правилами Кримінального кодексу України щодо працівника не вважається днем виявлення заподіяної ним шкоди за наявності доказів доведеного факту заподіяння шкоди.
Покажемо, як це працює на практиці. У коментованій нами справі про факт заподіяння працівником майнової шкоди ТОВ стало відомо після перевірки наявності товару на зберіганні у товаристві, про що 25.10.2012 складено акт інвентаризації. Отже, відлік установленого річного строку (ч. 3 ст. 233 КЗпП) для звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої підприємству, розпочався з жовтня 2012 року. І вже 26.10.2013 строк позовної давності для цієї шкоди закінчився. Тож коли ТОВ подало позов у листопаді 2015 року, воно вже не мало шансів виграти справу.