Лист Мін'юсту від 06.04.2011 р. №3192-0-4-11-19
Щодо терміна «презумпція правомірності» (витяг)
Суттєво. Презумпції у праві — це закріплені правовими нормами припущення про достовірність настання певного юридичного факту.
! Всім СГД
<...>
Насамперед слід зазначити, що на сьогодні немає нормативно-правового акта, який містив би визначення терміна «презумпція правомірності».
Водночас слід зазначити, що презумпції у праві (лат. praesumptio — припущення, від praesumere — передбачати, передчувати, вгадувати) — це закріплені правовими нормами припущення про достовірність настання певного юридичного факту. Розрізняють спростовні та неспростовні презумпції у праві. Спростовні презумпції у праві — це припущення про існування факту доти, доки не буде встановлено (доведено) інше. Неспростовні презумпції у праві — це припущення про існування факту, навіть якщо можливо встановити (довести) інше (наприклад, презумпція недієздатності особи до досягнення нею певного віку, встановленого в законодавстві).
Термінологічна конструкція «презумпція правомірності» на сьогодні зустрічається в таких нормативно-правових актах, як Цивільний і Податковий кодекси України.
Статтею 204 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) закріплено презумпцію правомірності правочину.
Так, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Тобто всі інші треті особи, у тому числі державні органи, не можуть нехтувати правами та обов'язками, що виникли в учасників такого правочину, а тому не повинні порушувати ці права і не [повинні] перешкоджати здійсненню їхніх обов'язків. Проте така презумпція може бути спростована у двох випадках.
По-перше, неправомірними повинні вважатися такі правочини, які за своїм змістом, формою або іншим елементам в імперативній формі визнаються законом недійсними з моменту їх здійснення (нікчемні правочини). Нікчемними, зокрема, є правочини щодо забезпечення зобов'язань, вчинені без дотримання письмової форми (стаття 547 ЦК), правочини, вчинені з порушенням вимог закону про нотаріальне посвідчення (стаття 220 ЦК).
По-друге, вважатимуться неправомірними також ті правочини, недійсність яких встановлюється судом на вимогу заінтересованої особи у встановлених законом випадках (оспорювані правочини). Такими, зокрема, є правочини, вчинені малолітніми та неповнолітніми особами за межами їх цивільної дієздатності (статті 221 — 222 ЦК), недієздатними особами (стаття 227 ЦК), під впливом помилки, обману або насильства (статті 229 — 231 ЦК).
Відповідно до підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (далі — ПК) податкове законодавство України грунтується на такому принципі, як презумпція правомірності рішень платника податку, у разі якщо норма закону або іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів або різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, унаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
При цьому згідно з Науково-практичним коментарем до ПК (під загальною редакцією Азарова М. Я.) презумпція правомірності рішень платника означає, що в разі, якщо норма закону або іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів або різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов'язків платників податків або контролюючих органів, унаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника (коментар до статті 4 ПК, с. 28).
Заступник міністра Л. ЄФIМЕНКО