Відпустки без збереження зарплати передбачені у ст. 25 і 26 Закону України «Про відпустки». Такі відпустки надавалися працівникам у мирний час і можуть надаватися під час воєнного стану.
Але під час воєнного стану діють і додаткові правила надання безоплатних відпусток.
Згідно із Законом №2136 розрізняють два види безоплатних відпусток, які можуть надаватися у період дії воєнного стану:
— відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону №2136 протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження зарплати без обмеження строку, встановленого ч. 1 ст. 26 Закону України «Про відпустки», без зарахування часу перебування у такій відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про відпустки»;
— відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону №2136 у період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов’язковому порядку надає йому відпустку без збереження зарплати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше ніж 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про відпустки».
Зміни внесено і до самої ст. 26 Закону про відпустки:
— тривалість неоплачуваної відпустки за сімейними обставинами та з інших причин (ч. 1 цієї статті Закону) збільшили до 30 календарних днів (раніше було 15 днів);
— внесли чітку норму, яка дозволяє надавати неоплачувану відпустку на час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, установлених законодавством, та/або у разі виникнення загрози збройної агресії проти України, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру — без обмеження строком у 30 днів (ч. 3);
— водночас уточнили, що ані відпустка за ч. 1, ані відпустка за ч. 3 ст. 26 не включаються до стажу роботи, який дає право на щорічну основну відпустку.