Ситуації, коли працівникові належиться зарплата до виплати, а він її не отримав, досі трапляються. Особливо там, де зарплату виплачують готівкою.
Наприклад, працівник міг не виходити на роботу з нез’ясованих причин (під час воєнного стану таких ситуацій побільшало), згодом його звільнили, і остаточного розрахунку з ним так і не здійснили.
У ч. 2 ст. 233 КЗпП зазначається, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належаться працівникові при звільненні, — у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Раніше (до 19.07.2023) в цій самій статті уточнювалося, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник мав право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Утім, навіть якщо роботодавець дотримався вимог законодавства, повідомив працівника, але у підсумку зарплату довелося депонувати, пропонуємо звернути увагу на таке поняття, як «депозит нотаріусу».
Депозит нотаріусу
Боржник має право виконати свій обов’язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса, нотаріальної контори або на рахунок ескроу в разі (ст. 537 ЦКУ):
1) відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов’язання;
2) ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку;
3) відсутності представника недієздатного кредитора.
Нотаріус повідомляє кредитора у порядку, встановленому законом, про внесення боргу в депозит.
У разі настання певної події, обумовленої договором, нотаріус у день звернення або не пізніше наступного робочого дня передає безготівковим шляхом гроші особі, на ім’я якої вони були задепоновані, за її заявою, в якій мають бути зазначені реквізити для перерахування.
Прийняття грошових сум у депозит для передавання кредиторові здійснюється за відповідною заявою зацікавленої особи (боржника).
Заява боржника має містити такі відомості:
— щодо особи, від якої прийнято внесок у депозит, а також щодо особи, для передачі якій його внесено. Щодо фізосіб це — прізвище, ім’я, по батькові, серія та номер паспорта, коли та ким він був виданий, місце проживання та реєстраційний номер облікової картки платника податків;
— щодо мети чи виконання якого зобов’язання зроблено внесок;
— щодо причин, з яких зобов’язання не може бути виконане безпосередньо.
На бажання боржника до заяви можуть бути включені обґрунтування та розрахунок, згідно з яким робиться внесок.
Унесення особою грошових сум у депозит нотаріуса здійснюється у будь-який спосіб: внесенням переказу готівки через банки або безготівковим перерахуванням сум з рахунку особи на окремий поточний рахунок приватного нотаріуса тощо. Для зберігання грошових сум, прийнятих у депозит державними нотаріальними конторами, в органах державного казначейства відкриваються відповідні рахунки для обліку депозитних сум.
Про надходження грошових сум і цінних паперів нотаріус повідомляє кредитора і на його вимогу видає йому належні грошові суми.