Середній заробіток мобілізованих працівників
У постанові ВС від 28.06.2023 у справі №753/12209/22 суд установив, що наказом працівника увільнено від роботи з 24.02.2022 у зв’язку з призовом зі збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку на період проходження військової служби.
А далі, і теж наказом, йому було скасовано нарахування та виплату середнього заробітку на період його призову зі збереженням місця роботи та посади з 01.08.2022.
Під час видачі цього наказу роботодавець керувався Законом від 01.07.2022 №2352-IX, яким було скасовано нарахування середнього заробітку працівникам, увільненим від роботи на підставі ч. 3 ст. 119 КЗпП. Це, своєю чергою, унеможливлює нарахування та виплату працівникові середнього заробітку на період проходження ним служби у ЗСУ.
Але чи стосується це працівників, які були призвані до прийняття змін до ч. 3 ст. 119 КЗпП? Це і стало причиною спору, який розглядався у суді.
Нагадаємо, що Законом №2352, який набрав чинності з 19.07.2022, було внесено зміни, й у ч. 3 ст. 119 КЗпП слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».
Суди попередніх інстанцій вважали, що обов’язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку передбачався включно до дня, що передує дню набрання чинності цим Законом — до 18.07.2022. З 19.07.2022 правових підстав для збереження середнього заробітку за таким працівником немає.
ВС наголосив, що, звільнивши з 19.07.2022 роботодавців від обов’язку з виплати щомісячного забезпечення мобілізованим працівникам, КМУ 28.02.2022 прийняв Постанову №168, якою компенсував скасування збереження середньомісячної заробітної плати одночасним збільшенням грошового забезпечення військовослужбовцям за місцем проходження служби.
З огляду на наведене суди вважають, що з моменту набрання чинності Законом №2352 немає правових підстав для збереження середньої заробітної плати працівникам, які були призвані на військову службу до дня набрання чинності цим Законом.
Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп, від 09.02.1999 №1-рп/99, від 05.04.2001 №3-рп/2001, від 13.03.2012 №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набрання законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що до певного юридичного факту застосовується той закон чи інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Враховуючи вищенаведений принцип, приписи ч. 3 ст. 119 КЗпП у новій редакції застосовуються саме з 19.07.2022, проте поширюються на відносини, які були в період після набрання чинності зазначеною нормою права та діяли на дату набрання чинності Законом №2352.
Це важливо!
Принагідно зауважимо, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 у справі «Ейрі проти Ірландії» також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища у державах, особливо фінансового. Хоча в Конвенції з прав людини пояснюється, які саме права є цивільними і політичними, чимало з них обумовлені соціальними або економічними чинниками Це поширюється й на питання допустимості зменшення соціальних виплат.
Таким чином, роботодавець не порушив норми ст. 58 Конституції України та ЦКУ щодо незворотності дії Закону в часі та правомірно припинив нарахування і виплати середнього заробітку призваному працівникові з 19.07.2022.
Але, попри наведене вище, на багатьох підприємствах є працівники, призвані на службу до лав ЗСУ ще у січні 2022 року, тобто ще до початку повномасштабного вторгнення. Про них ідеться в іншій справі.
Закон №2352 і працівники, мобілізовані до воєнного стану
ВС у постанові від 14.09.2023 у справі №332/1195/23 розглядав таку ситуацію.
Працівник ПрАТ 12.01.2022 був призваний на військову службу та уклав контракт з Міноборони про проходження військової служби строком на три роки.
Розпорядженням від 19.01.2022 роботодавець зберігав за цим працівником робоче місце і середній заробіток. Тобто планувалося, що середній заробіток у працівника буде з 12.01.2022 всі три наступні роки на час військової служби за контрактом.
Але розпорядженням від 18.07.2022 до цього наказу було внесено зміни і слова «і середній заробіток» вилучено. Отже, з 19.07.2022 працівникові припинили нарахування середньої заробітної плати. Хоча сам працівник повідомлень від роботодавця не отримував, із розпорядженням від 18.07.2022 ознайомлений не був.
Проте суди вирішили, що й за таких обставин вони не вбачають порушень з боку роботодавця. Адже між працівником та роботодавцем виникли триваючі правовідносини зі збереження середнього заробітку на час проходження військової служби в особливий період, тому норму статті 58 Конституції України не можна розуміти в тому сенсі, що новими законами неможливо скасувати чи погіршити права та соціальні або трудові гарантії громадян.
Отже, з набранням чинності Законом №2352 щодо призваних працівників, у т. ч. під час мобілізації, на особливий період, з 19.07.2022 роботодавця звільнено від обов’язку збереження середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу, зі збереженням за цими працівниками лише місця роботи і посади.
Призупинення трудового договору з мобілізованим працівником
У постанові ВС від 18.10.2023 у справі №303/7508/22, відмовляючи у задоволенні позову про стягнення з роботодавця на користь працівника середнього заробітку починаючи з 10 травня 2022 року до дня звільнення з військової служби, врахувавши факт призупинення трудового договору з цієї дати на момент його призову на військову службу, суд виходив із того, що на час проходження військової служби за ним зберігається робоче місце та посада, бо:
1) наказ про призупинення дії трудового договору з 01.05.2022 у судовому порядку не скасований;
2) трудові відносини не припиняються, а неотриманий середній заробіток за час проходження військової служби підлягає відшкодуванню державою, що здійснює військову агресію проти України відповідно до положень ч. 3 ст. 13 Закону №2136, які й підлягають застосуванню на момент запровадження в Україні воєнного стану та мають пріоритетне значення порівняно з нормами КЗпП.
Мобілізація педагогів — лише зі збереженням середнього заробітку
Щодо педагогічних чи науково-педагогічних працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, суди все ж таки зберегли попередній середній заробіток, навіть незважаючи на зміни, внесені до ч. 3 ст. 119 КЗпП, — ідеться про зміни щодо збереження лише місця роботи і посади без збереження середнього заробітку з 19.07.2022, що стосуються багатьох працівників, призваних до лав ЗСУ.
ВС у постанові від 16.10.2023 у справі №718/209/23 наголосив, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) запровадження воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими ч. 3 ст. 119 КЗпП, а також ч. 1 ст. 53 і ч. 2 ст. 57 Закону України «Про освіту», ч. 2 ст. 44, ч. 1 ст. 54 і ч. 3 ст. 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», ч. 2 ст. 46 Закону України «Про вищу освіту» (ч. 2 ст. 39 Закону про військовий обов’язок).
Зокрема, у разі проходження педагогічним чи науково-педагогічним працівником військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період за таким працівником зберігається попередній середній заробіток. У разі хвороби або каліцтва попередній середній заробіток виплачується до відновлення працездатності або встановлення інвалідності (ч. 2 ст. 57 Закону України «Про освіту»).
Таким чином, за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, попередній середній заробіток зберігається.
Точніше — зберігався на момент, який було розглянуто у зазначеній справі. З 24 грудня 2023 року діє Закон №3494, який це збереження скасував.
МОН інформує
Про зміни у законодавстві щодо збереження середнього заробітку педагогічним, науково-педагогічним працівникам закладів освіти, які призвані на військову службу
Інформуємо, що 22 листопада 2023 р. Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування надання та використання відпусток, а також інших питань» (№3494-IX від 22.11.2023, що набрав чинності 24 грудня 2023 р.), яким, задля справедливих і рівних умов для всіх військовослужбовців України, внесені зміни до частини другої статті 57 Закону України «Про освіту» та до частини третьої статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту» щодо скасування права педагогічним та науково-педагогічним працівникам закладів освіти, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, на збереження середнього заробітку за основним місцем роботи (у закладі освіти).
До 24 грудня 2023 р. за педагогічними та науково-педагогічними працівниками на період проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період зберігався середній заробіток відповідно до частини другої статті 57 Закону України «Про освіту».
Лист МОН від 28.12.2023 №1/20501-23
Нормативна база
- КЗпП — Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 №322-VIII.
- ПКУ — Податковий кодекс України від 02.12.2010 №2755-VI.
- ЦКУ — Цивільний кодекс України від 16.01.2003 №435-IV.
- Закон №2136 — Закон України від 15.03.2022 №2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
- Закон №2352 — Закон України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».
- Закон №3494 — Закон України від 22.11.2023 №3494-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування надання та використання відпусток, а також інших питань».
- Закон про військовий обов’язок — Закон України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов’язок і військову службу».
- Постанова №168 — Постанова від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім’ям під час дії воєнного стану».