22 березня 2024 року у ВРУ зареєстровано законопроєкт №11107 «Про внесення змін до статті 233 Кодексу законів про працю України щодо забезпечення права застосування необмеженого строку звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати».
* Постанова ВС у справі від 13.03.2024 №127/2697/23.
Цим проєктом закону пропонується встановити, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належиться, тобто всіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, не обмежується будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Але тут є нюанс: при зверненні до суду працівники визначають до стягнення суми, які мають різну правову природу: стягнення заробітної плати, компенсації за невикористані відпустки, не виплачені при звільненні, або ж стягнення середнього заробітку за порушення роботодавцем КЗпП.
І от маємо різну судову практику як щодо строків звернення до суду з такими грошовими вимогами, так і зі сплатою судового збору.
Щодо стягнення середнього заробітку
Нагадаємо, що середній заробіток за час вимушеного прогулу передбачений ч. 2 ст. 235 КЗпП, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні передбачений ст. 117 цього Кодексу. До того ж вони мають різну правову природу1.
1 Постанова Великої палати ВС від 08.02.2022 у справі №755/12623/19.
Спір про стягнення середнього заробітку за ч. 2 ст. 235 КЗпП за час вимушеного прогулу, що виник у зв’язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не з власної вини, є трудовим спором, пов’язаним із недотриманням роботодавцем законодавства про працю та про оплату праці.
За пред’явлення вимоги про стягнення середнього заробітку, передбаченого ч. 2 ст. 235 КЗпП, працівники звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях. І мають право звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку без обмеження будь-яким строком (ч. 2 ст. 233 КЗпП).
Середній заробіток за ст. 117 КЗпП за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії з порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
На вимогу працівників про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП пільга щодо сплати судового збору, передбачена п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону про судовий збір, не поширюється, та застосовується тримісячний строк звернення до суду, визначений ч. 1 ст. 233 КЗпП.
Про стягнення компенсації за невикористану відпустку
Статтею 5 Закону про судовий збір визначено пільги щодо сплати судового збору.
Зокрема, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі — у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі (п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону).
Щодо стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку
Спочатку потрібно звернутися до Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 №5.
Що входить до Фонду оплати праці?
Для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці (п. 1.3 розділу 1 Інструкції №5). До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
До фонду додаткової заробітної плати включається оплата за невідпрацьований час, зокрема оплата простоїв не з вини працівника (пп. 2.2.12 п. 2.2 розділу 2 Інструкції №5).
У розділі 3 Інструкції №5 закріплено вичерпний перелік виплат, що не належать до фонду оплати праці.
Грошову компенсацію за невикористану відпустку не віднесено до вичерпного переліку виплат, що не належать до фонду оплати праці.
У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 №8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено: у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належиться, тобто всіх виплат, на які працівник має право за умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи роботодавець нарахував такі виплати, не обмежується будь-яким строком.
У пункті 2.1 мотивувальної частини цього рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зафіксованих у ч. 2 ст. 233 КЗпП, строк звернення до суду з якими не обмежується будь яким-строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належиться працівникові, або, за визначенням, використаним у ч. 2 ст. 233 КЗпП, належною працівникові, потрібно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право за умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах із роботодавцем, незалежно від того, чи було нараховано такі виплати.
Отже, аналіз наведених норм чинного законодавства з урахуванням положень рішення КСУ №8‑рп/2013 дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає всі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи роботодавець нарахував такі виплати.
До «всіх виплат» (заробітна плата, виплата вихідної допомоги, інші виплати) належить і компенсація за невикористані дні відпустки (постанова ВС від 04.04.2023 у справі 640/8348/21).
Отже, працівники (позивачі) за подання до суду позовної заяви про стягнення заробітної плати, зокрема про стягнення компенсації за невикористану відпустку, звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.
Принагідно нагадаємо, що з 19.07.2022 відповідно до ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їхній розмір підприємство, установа, організація мають виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Це за умови, що спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки також обмежується шістьма місяцями.
Якщо спір стосується сум за період звільнення до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352), розрахунок виплат здійснюється без обмеження строком у шість місяців. Але суд має право зменшити розмір сум, що стягуються.