Дистанційна робота — це така форма організації праці, за якої працівник виконує роботу поза робочими приміщеннями чи територією роботодавця, у будь-якому місці за своїм вибором та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій (ч. 1 ст. 60-2 КЗпП).
У разі виникнення загрози збройної агресії дистанційна робота може запроваджуватися наказом власника або уповноваженого ним органу без обов’язкового укладення трудового договору про дистанційну роботу в письмовій формі. З таким наказом працівник ознайомлюється протягом двох днів з дня його прийняття, але до запровадження дистанційної роботи. У такому разі норми ч. 3 ст. 32 КЗпП не застосовуються.
Або, як варіант, працівники пишуть заяви на запровадження дистанційної роботи, а роботодавець видає відповідний наказ.
Увага: законодавство не містить заборони щодо виконання дистанційної роботи за кордоном.
Далі: відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв’язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства). Це випливає з п. 1 Інструкції №59, яка стосується тільки підприємств, установ і організацій, які повністю або частково фінансуються за кошти бюджету. Для підприємств приватного сектору немає жодних обмежень щодо того, що вважати відрядженням, а що — ні.
Отже, перебування працівників за кордоном на час воєнного стану можна не вважати відрядженням.
Таким чином, якщо працівник виїхав за межі України у зв’язку з небезпекою для життя і здоров’я під час дії воєнного стану та має технічну можливість працювати дистанційно, а роботодавець видав відповідний наказ, то таким працівникам у табелі обліку робочого часу відображають фактично відпрацьований час та виплачують зарплату за виконану роботу (відпрацьований час).
Аналогічний висновок з цього питання робить і Держпраці.
Чи може працівник, якій працює дистанційно, виконувати трудові обов’язки за кордоном?
Відповідно до частини першої статті 60-2 Кодексу законів про працю України дистанційна робота — це форма організації праці, за якої робота виконується працівником поза робочими приміщеннями чи територією власника або уповноваженого ним органу, в будь-якому місці за вибором працівника та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій.
При цьому законодавство не містить заборони виконання такої дистанційної роботи за кордоном. Тому відповідно у випадку, коли працівник у зв’язку з небезпекою для життя і здоров’я під час дії воєнного стану виїхав за межі країни і має технічну можливість виконання трудових функцій дистанційно з використанням інформаційно-комунікаційних технологій, йому здійснюється виплата заробітної плати відповідно до умов, встановлених у трудовому договорі, за фактично виконану роботу (відпрацьований час).
У табелі обліку відображається фактично відпрацьований працівником час.
Роз’яснення ГУ Держпраці у Київській області від 23.03.2022.