Частиною 7 ст. 20 Закону про відпустки визначено, що додаткові відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину — особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи надаються понад щорічні відпустки, передбачені ст. 6, 7 і 8 цього Закону, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються у порядку, визначеному ст. 11 цього Закону.
Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину — особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Таким чином, набуття права на отримання вищезазначеної відпустки настає з першого дня календарного року за умови, що інший із батьків у поточному календарному році не скористався своїм правом на таку відпустку. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація, в тому числі за невикористані дні додаткової соціальної відпустки, передбаченої ст. 19 Закону, за умови що інший із батьків у поточному календарному році не скористався своїм правом на таку відпустку.
Позаяк чинним законодавством не визначено конкретного переліку документів, які слід пред’явити одному з батьків для підтвердження того, що він не скористався правом на додаткову соціальну відпустку, роботодавцю може бути надано будь-який належно оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому підтверджується, що іншому з батьків дитини не надавалася така соціальна відпустка.
Такої думки дотримується Держпраці, про що ми повідомили тут.