Велика палата ВС вкотре захистила права роботодавців: суми невиплаченої зарплати стягуються без обмеження строком, а ось невиплачений середній заробіток за час затримки у розрахунку при звільненні (нарахований за ст. 117 КЗпП) — лише протягом трьох місяців1.
Ситуація з практики: людина звільняється, але повний розрахунок із нею не провели. Тоді працівник має право звернутися до суду. I отримати не лише недоплату, а й середній заробіток за час затримки у розрахунку.
Така ситуація була актуальна завжди, не лише сьогодні. Тому роботодавець повинен знати, чим він ризикує. Протягом якого періоду працівник може звернутися до суду (чи має це порушення строки давності)? I чи є граничний строк, за який працівник може вимагати сплати йому середнього заробітку за час затримки?
Працівник вимагає зарплати у 3 тис. грн та відшкодування за 6 років!
Працівник звернувся до суду, просить стягнути заробітну плату, не виплачену при звільненні, та середній заробіток за весь час затримки (а це майже шість років!).
У позові він вказує на те, що з 18.04.2006 р. до 16.02.2009 р. працював у банківський установі. З 27 до 30 грудня 2008 року та з 12 до 28 січня 2009 року його було скеровано у відрядження для проведення семінарів, період проведення яких охоплював і вихідні дні, а саме: 27.12.2008 р., 28.12.2008 р., 17.01.2009 р., 18.01.2009 р., 24.01.2009 р., 25.01.2009 р. При цьому з боку роботодавця не було проведено обліку робочого часу у зазначені дні, що потягло за собою і відсутність оплати роботи. Надалі ні під час роботи, ні при звільненні роботодавець не здійснив виплат (компенсації) за роботу в зазначені вихідні дні. Позаяк вищезазначені виплати у добровільному порядку банк не зробив, працівник звернувся до суду по захист свого порушеного права.
Загальна сума до стягнення — близько пів мільйона гривень.
Що вирішили перша та апеляційна інстанції?
Суд першої інстанції зазначив2, що робота у святковий і неробочий день (ч. 4 ст. 73 КЗпП) оплачується у подвійному розмірі (ст. 107 КЗпП).
1 Постанова ВП ВС від 26.06.2019 р. у справі №761/9584/15-ц.
2 Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28.05.2015 р. у справі №761/9584/15-ц.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (ч. 2 ст. 233 КЗпП).
При звільненні працівника всі суми, що належаться йому від підприємства, установи, організації, виплачуються у день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум (ч. 1 ст. 116 КЗпП).
Працівник надав Суду Звіт за операціями за картковим рахунком за період з 01.01.2008 р. до 17.02.2009 р. На цей належний працівникові картковий рахунок було зараховано кошти в сумі 3323,00 грн та 9000,00 грн із призначенням «відрядні».
Натомість від роботодавця суд також не отримав доказів того, що той:
— здійснив облік виконання працівником робіт у вихідні дні, внаслідок чого заробітна плата за роботу в такі дні не була нарахована та виплачена;
— надав інший день відпочинку;
— здійснив усі виплати при звільненні, оплату вищезазначеної роботи.
Таким чином, суд першої інстанції вирішив стягнути з банку суму:
— подвійного заробітку, що становить 3443,88 грн,
— середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 17.02.2009 р. (наступний день після звільнення) до 28.05.2013 р. (день постановлення судом рішення у справі), що становить 451148,27 грн,
— індексації коштів, які повинні бути виплачені за роботу у вихідні дні, тобто: 3443,96 грн х 56,1% (індексація) = 1932,06 грн (за період з березня 2009 року до лютого 2015 року).
Суд апеляційної інстанції не погодився з таким підходом1. На його думку, зі змісту позовної заяви вбачається, що у квітні 2015 року — через шість років після звільнення — працівник заявляє вимоги, зокрема, про стягнення не нарахованої та не виплаченої оплати праці за роботу у вихідні дні, яка не була нарахована роботодавцем та не виплачена. Водночас працівник не пред'являв роботодавцю жодних вимог про проведення відповідної доплати, які були б залишені без задоволення чи без реагування. Роботодавець вважав такий розрахунок остаточним, а працівник протягом шести років з дати звільнення не оспорював цього факту.
1 Рішення Апеляційного суду міста Києва від 12.09.2017 р. у справі №761/9584/15-ц.
Апеляційна інстанція наголосила на тому, що Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22.02.2012 р. №4-рп/2012 дійшов висновку: для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.
Що це означає? Працівник, який вважає, що йому не виплатили всю суму заробітної плати, має чітко розуміти: за стягненням самої суми зарплати він може звернутися до суду без обмежень будь-яким строком.
Наприклад, у коментованій справі працівник мав право вимагати виплати 3443,88 грн у будьIякий момент.
А от щодо середнього заробітку за кожен день затримки розрахунку (в коментованій справі — 451148,27 грн) працівник має лише три місяці з дня звільнення або з моменту, коли він дізнався чи повинен був дізнатись про таку затримку.
Тим самим КСУ певним чином захистив роботодавців від зловживання працівниками своїми процесуальними правами та запобіг стягненню з роботодавців значних сум середнього заробітку як відповідальності за затримку у розрахунках.
Суд також наголошує, що непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. I саме це КСУ вважає зловживанням правами з боку працівника.
Отже, апеляційна інстанція зменшила суму стягнення з банку з 456524 грн 21 коп. до 5375 грн 94 коп. через пропущення тримісячного строку на звернення до суду, залишивши до стягнення лише подвійний заробіток за роботу у вихідні дні та інфляційні.
Що сказав Верховний Суд
Верховний Суд погодився з висновком апеляційної інстанції. Отже, працівник півмільйона не отримав.
При цьому ВС додав таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП заробітною платою є винагорода, яка виплачується працівникові за виконану ним роботу. Відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні згідно зі ст. 117 КЗпП, не відповідає цим ознакам заробітної плати, бо виплачується не за виконану працівником роботу, а за затримку розрахунків при звільненні. Тому відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП, хоча і розраховується виходячи зі середнього заробітку працівника, проте не є заробітною платою.
Чинне трудове законодавство покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належаться. У разі невиконання такого обов'язку настає передбачена ст. 117 КЗпП відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Проте встановлений ст. 117 КЗпП механізм компенсації роботодавцем працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Законодавство України не передбачає обов'язку працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у зазначених відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотримано розумного балансу між інтересами працівника та роботодавця.
На яку ж суму може розраховувати працівник за затримку зарплати?
Звертаючись із позовами про стягнення мінімальних сум зарплати та значного відшкодування за ст. 117 КЗпП у розмірі середнього заробітку за кожен день розрахунку, працівник мусить розуміти, на яку реальну суму він може розраховувати, якщо звертається до суду через кілька років після звільнення.
Як видно із розрахунків, наведених нами вище, сума заборгованості, визнана ВС, становить 5375,94 грн. Але фактично працівникові присудили вдвічі більшу суму 11000,00 грн. Чому?
Велика палата ВС у коментованому нами рішенні так обґрунтувала розмір відповідальності роботодавця: «Для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Нацбанку про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 — 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит із метою збереження рівня свого життя.
Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, визначення розміру відповідальності роботодавця за прострочення ним належних при звільненні працівника виплат у сумі 11000,00 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників».
Насамкінець додамо, що працівник звільнений від сплати судового збору лише за сумами заробітної плати, які він просить суд стягнути. Щодо суми, яка розраховується виходячи зі середнього заробітку за ст. 117 КЗпП, то позовна вимога оплачується судовим збором на загальних підставах.
А роботодавець, знаючи, як оподатковується не виплачена працівникові зарплата, замислиться над питанням, як оподаткувати різницю (в коментованому випадку — між 11000,00 грн і 3443,88 грн), яка, по суті, буде компенсацією за несвоєчасний розрахунок.
Пояснюють податківці
...оскільки виплата доходу у вигляді суми середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні працівника, здійснюється звільненому працівнику і не пов'язана з відносинами трудового найму, то такий дохід оподатковується податковим агентом як інші доходи податком на доходи фізичних осіб за ставкою 18 відс. та військовим збором — 1,5 відсотка у місяці його фактичного нарахування. <...>
Відповідно до частини сьомої ст. 7 Закону №2464 перелік видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 року №1170, п. 5 розділу I якого встановлено, що відшкодування, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні, не є базою нарахування єдиного внеску.
Лист ДФСУ від 09.03.2016 №665/4/99-99-17-03-03-13
Наталія КАНАРЬОВА, «Дебет-Кредит»