Директор працює за основним місцем роботи по 4 години на день. Також за сумісництвом працює ще на двох підприємствах по 2 години на день та планує працювати ще на четвертому підприємстві. Як його табелювати за всіма місцями роботи та як оплачувати його працю?
Нормативними документами, які безпосередньо регламентують умови роботи та оплати праці сумісників, є Постанова №245 та Положення №43. Та вони є обов'язковими для виконання лише для підприємств державної та комунальної форми власності.
Тому використання роботи працівників за сумісництвом на підприємствах інших форм власності не регламентується на законодавчому рівні, крім загальної норми ст. 21 КЗпП, яка дозволяє працювати одночасно у кількох роботодавців.
Законодавством не обмежується кількість підприємств, установ, організацій, де працівник може працювати за сумісництвом. Проте одне місце роботи працівника має бути основне! Це випливає з визначення терміна «сумісництво», встановленого Положенням №43.
Мінпраці в листі від 13.10.2004 р. №36-298 наголошує: якщо працівник не має основного місця роботи, він не може бути прийнятий на роботу за сумісництвом.
Сумісництво — це виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.
Чи є обмеження щодо кількості робочих місць?
Як ми вже з'ясували вище, законодавством не обмежується кількість підприємств, установ, організацій, де працівник може працювати за сумісництвом, і він може працювати на одному, двох або більше підприємствах. А от щодо обмеження у кількості годин, які працівник може відпрацювати протягом одного дня чи місяця на всіх місцях роботи, то тут ситуація дещо інша.
У п. 2 Постанови №245 уточнюється, що тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу. Проте це обмеження поширюється на працівників державних підприємств, установ та організацій.
Отже, якщо працівник працює лише у роботодавців недержавної форми власності, кількість годин, які він може відпрацювати сумарно, нічим не обмежена. Знають про це й контролери. Зокрема, у листі Мінсоцполітики від 16.01.2003 р. №06/2-4/6 зазначається, що ст. 21 КЗпП не встановлено обмеження ані за кількістю трудових договорів про роботу за сумісництвом, які можуть укладати працівники, ані за тривалістю роботи, яку працівник поєднує з основною.
Також наголосимо, що у випадках, коли йдеться про бюджетні або інші публічні кошти, встановлення факту порушення згаданого обмеження за Постановою №245 перевіркою з боку державних аудиторів чи посадових осіб відомчого контролю може потягнути за собою вимоги повернути кошти або їх частину як такі, що одержані неправомірно. Ця вимога може стосуватися не лише працівника, а й, наприклад, керівника підприємства, організації — за порушення порядку цільового використання коштів.
Однак і тут поборотися за захист власних прав можна. Наприклад, у постанові ВАСУ від 24.12.99 р. №13 зазначено, що працівники мають право на оплату фактично виконаної роботи й тоді, коли було порушено встановлені для певної категорії працівників обмеження для роботи за сумісництвом. Хоча такі порушення за певних умов можуть бути підставою для припинення трудового договору за сумісництвом.
Зверніть увагу!
11.08.2017 р. набрав чинності Порядок обміну інформацією про відомості, що містять ознаки використання праці неоформлених працівників та порушень законодавства про працю, затверджений постановою правління ПФУ від 29.05.2017 р. №11-1. Як зазначається в п. 1 розділу IV цього Порядку, під ризик потрапили роботодавці, у яких у сумісниках є працівники, які працюють за сумісництвом у 5 і більше страхувальників. Чому було обрано саме цей показник, — знають тільки ПФУ та Держпраці. Практики з цього питання ще немає, і наслідки такого повідомлення не відомі. Але зрозуміло, що збирається така інформація на роботодавців та працівників не випадково.
Виконання трудових обов'язків на кількох робочих місцях одночасно
Наголосимо, що одночасного виконання роботи за основним місцем роботи та за сумісництвом бути не може, бо сумісництвом вважається робота, що виконується у вільний від основної роботи час.
Тож, якщо місць роботи багато, можливим є варіант працевлаштування за всіма місцями роботи з неповним робочим днем та неповним робочим тижнем. Так, працівник може працювати за основним місцем роботи неповний робочий час, і це нічим не заборонено!
Наприклад, за основним місцем роботи працівник працює три рази на тиждень з 08:00 до 13:00, а на інших місцях роботи за сумісництвом — в інший вільний від основної роботи час. При цьому немає вимоги, щоб за основним місцем роботи працівник працював більше годин, аніж за сумісництвом (сумарно чи за одним з них).
Прямої заборони виконувати трудові обов'язки одночасно (в одні й ті самі години) на місцях роботи за сумісництвом чинне законодавство не містить. Але згадайте:
— за ст. 29 КЗпП роботодавець зобов'язаний визначити робоче місце працівника;
— за ст. 139 КЗпП працівники зобов'язані своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни;
— за ст. 147 КЗпП за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано один з заходів стягнення — догана або звільнення;
— і, нарешті, відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня є підставою для звільнення працівника з ініціативи роботодавця (п. 4 ст. 40 КЗпП).
Отже, коли роботодавець визначив для працівника робоче місце, він має саме там і виконувати свої трудові обов'язки (винятки — службові поїздки, які також слід документувати).
Табелювання
За угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватися як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень (ст. 56 КЗпП).
Також при роботі за неповною зайнятістю можна використовувати різні комбінації:
— неповний робочий день;
— неповний робочий тиждень;
— неповний робочий день з неповний робочим тижнем.
Тож директору у такому разі можна вибрати комбінацію роботи на двох чи трьох підприємствах як неповний робочий день із неповним робочим тижнем.
Щодо обліку робочого часу, то в ст. 30 Закону про оплату праці є чітка норма: роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку. Тобто потрібно відображати реальний облік робочого часу, саме стільки, скільки працівник відпрацьовує фактично. А отже, й заробітну плату платити пропорційно до відпрацьованого робочого часу! Про це зазначається у ст. 56 КЗпП: оплата праці за умов неповного робочого часу провадиться пропорційно до відпрацьованого часу або залежно від виробітку.
Нормативна база
- Закон про оплату праці — Закон України від 24.03.95 р. №108/95-ВР «Про оплату праці».
- Положення №43 — Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затверджене наказом Мінпраці, Мін'юсту і Мінфіну від 28.06.93 р. №43.
- Постанова №245 — Постанова КМУ від 03.04.93 р. №245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій».
Галина КАЗНАЧЕЙ, «Дебет-Кредит»