Органи ДПС вдаються до різних засобів боротьби з нереальними господарськими операціями, у т. ч. і шляхом скасування реєстрації платником ПДВ у судовому порядку. Проте цього разу суди не оцінили такої спроби1.
Як відомо, податківці намагаються максимально використовувати можливості, надані їм ПКУ, іншими законами та процесуальними кодексами, для виконання покладених на них завдань та контролюючих функцій.
Одну з таких спроб можемо побачити у коментованому судовому рішенні.
1 Постанова Верховного Суду від 27.03.2020 р. у справі №820/1243/16.
Сільгоспвиробник та ознаки фіктивності
На перший погляд, нічого дивного. Податківці проводять аналіз господарської діяльності юрособи на підставі даних ЄДР, поданої податкової звітності. З екзотики в цьому випадку були хіба що відомості кримінального провадження. Можливо, тому податківці дійшли висновку, що юрособа не варта «високого звання» платника ПДВ.
За даними, що їх мали податківці, платник:
1) задекларував обсяг постачання сільгосппродукції за 2015 рік, що є неможливим за наявності 2 га ріллі. Зазначене, на думку податківців, може свідчити про формування ризикового ПДВ контрагентам-покупцям на орієнтовну суму понад 13 тис. грн;
2) не має належних виробничих потужностей та достатньої кількості земельних ділянок для виробництва сільгосппродукції задекларованого обсягу, що само собою вказує на наявність ознак фіктивності підприємства та фіктивних відносин із контрагентами;
3) не має можливості реального здійснення фінансово-господарських операцій та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами чинного законодавства України.
Проте підозри податківців не є підставою для анулювання реєстрації платника ПДВ за їхнім рішенням.
Тому самостійно зробити це податківці не ризикнули, а звернулися до суду, посилаючись на п. 184.1 та п. 184.2 ПКУ.
Адже відповідно до приписів пп. «е» п. 184.1 ПКУ реєстрація платника ПДВ діє до дати її анулювання і відбувається, якщо платник податку ліквідується за рішенням суду (фізособа позбувається статусу суб'єкта господарювання) або його податкову реєстрацію анульовано (скасовано, визнано недійсною) за рішенням суду.
Чи може орган ДПС звертатися з такими позовами?
Прямої норми, яка б дозволяла звертатися до суду з позовом про анулювання реєстрації платника ПДВ, не наведено у ст. 20 ПКУ.
Але, як завжди, є варіант: контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб (пп. 20.1.30 ПКУ).
Причому самі податківці тлумачать цю норму так: вона наділяє їх правом на звернення до суду з будь-яким позовом, якщо має місце реалізація податківцями їхніх функцій.
На нашу думку (і на думку Верховного Суду, про що далі), це перебільшення. Адже ПКУ чітко зазначає випадки, коли ця норма застосовується:
— для визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними;
— для стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.
Проте у коментованій справі податківці вирішили спробувати й одночасно позбавити себе судового процесу з оскарження рішення органу ДПС про скасування реєстрації платником ПДВ.
Суди критично поставилися до позову!
Під час судового розгляду справи платник надав суду документи, які свідчать про перебування у нього в користуванні земельних ділянок загальною площею понад 1070 га, з цільовим призначенням — для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
I це спростовує доводи податкового органу про відсутність у підприємства можливості вирощування сільгосппродукції та її реалізації у 2015 році через відсутність обсягів сільськогосподарських угідь.
Також були додані договори про виконання робіт зі збирання врожаю, користування сільгосптехнікою тощо. Тобто свої доходи юридична особа отримувала не лише від продажу власного врожаю. А тому щодо завищення нею своїх оборотів (без проведення документальної перевірки) податківці зробили передчасні висновки.
Щодо кримінальної справи, то тут суди послідовні у своїх висновках: за відсутності вироку суду у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, посилання податкового органу на відомості з кримінального провадження не є обов'язковими для адміністративного суду та не можуть використовуватися ним як належний доказ винуватості платника податків. Не кажучи вже про те, що внаслідок розслідування цієї кримінальної справи керівника юридичної особи було звільнено від кримінальної відповідальності за відсутності ознак складу злочину за ст. 205 ККУ.
Загалом суд зазначив: використовуючи відомості з кримінального провадження, податковий орган встановив неможливість здійснення господарських операцій сільгоспвиробником, фактично зводячи до визначення нікчемності всіх правочинів зі своїми контрагентами за обумовлений період, унаслідок чого дійшов висновку про формування ризикового ПДВ контрагентам-покупцям на орієнтовну суму понад 13 тис. грн.
Що цікаво:
— суд першої інстанції вдався до аналізу поданих сільгоспвиробником первинних документів. I позаяк доводи податкового органу не підтвердились, у скасуванні реєстрації платником ПДВ з підстав пп. «е» п. 184.1 ПКУ відмовлено;
— натомість апеляційна інстанція та Верховний Суд звернули особливу увагу на саме право податкового органу щодо звернення з подібними позовами до суду.
Мотивація суду першої інстанції
Суд зазначає, що немає доказів того, що позивачем оскаржувались договори, які були укладені між відповідачем та його контрагентами, в тому числі з підстав, наведених у адміністративному позові, що є предметом розгляду даного провадження.
Не знайшли свого підтвердження при судовому розгляді і доводи позивача, що вказували на наявність між відповідачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на здійснення фіктивної господарської діяльності.
<...>
Частина 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладає обов'язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
В даному випадку позивач не надав достатніх та належних доказів на обгрунтування законності спірного рішення, а відтак, системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Постанова Харківського окружного адмінсуду від 07.06.2016 р. №820/1243/16
Апеляційна інстанція змінила мотивувальну частину судового рішення та зазначила, що згідно з п. 184.2 ПКУ анулювання реєстрації на підставі, визначеній у пп. «а» п. 184.1 ПКУ, здійснюється за заявою платника податку, а на підставах, визначених у пп. «б» — «з» п. 184.1 ПКУ, може здійснюватися за заявою платника податку або за самостійним рішенням відповідного контролюючого органу.
Верховний Суд додав, що права контролюючих органів визначені статтею 20 ПКУ. Її нормами, а також будь-якими іншими нормативно-правовими актами не встановлено права контролюючих органів звертатися до суду з позовом до підприємств, установ та організацій з вимогами про скасування реєстрації платника ПДВ.
Отже, висновок суду є таким: норми ПКУ не наділяють контролюючі органи правом скасовувати реєстрацію платника ПДВ у судовому порядку.
Наталія КАНАРЬОВА, «Дебет-Кредит»