Переказ коштів без відкриття рахунку — це платіжна послуга, що надається платникові з метою переказу коштів у готівковій чи безготівковій формі отримувачу або надавачу платіжних послуг, під час якої надавач цієї послуги не використовує відкритий у нього рахунок платника та/або отримувача (п. 53 розділу І ст. 1 Закону про платіжні послуги).
Фактично платник під час проведення оплати не надає даних щодо рахунку отримувача, вони вже є у системі надавача платіжних послуг. Це пришвидшує оформлення платежу та істотно знижує кількість помилок.
Тож відповідно до наведеної умови у нас є три учасники:
- ТОВ — продавець послуг;
- споживач — фізособа, яка отримує послуги від ТОВ;
- фінансова установа — посередник, що надає фінансові послуги ТОВ щодо приймання платежів від фізосіб.
ТОВ укладає договір із фінансовою установою та надає дані щодо власних реквізитів, узгоджує комісію, порядок зарахування коштів від споживачів та документообіг. І споживачу залишається тільки ініціювати оплату в платіжній системі, внести власні дані, сплатити й отримати квитанцію.
Що саме має бути зазначено у квитанції?
Фізособа-споживач ініціює операцію переказу, надавши платіжну інструкцію.
Що таке платіжна інструкція?
Платіжна інструкція — це розпорядження ініціатора надавачу платіжних послуг щодо виконання платіжної операції (ч. 15 п. 6 розділу І Інструкції про безготівкові розрахунки).
Платіжна інструкція має містити інформацію, що дає змогу фінансовій установі ідентифікувати особу платника й отримувача за платіжною операцією, рахунки платника й отримувача, надавачів платіжних послуг платника й отримувача, суму платіжної операції та іншу інформацію (реквізити), необхідну для належного виконання платіжної операції (ст. 40 Закону про платіжні послуги).
Якщо платник ініціює платіжну операцію із застосуванням засобів дистанційної комунікації, у договорі між ним та надавачем платіжних послуг можна встановити перелік реквізитів платіжної інструкції, які надавач платіжних послуг платника за наявності технічної можливості заповнює автоматично на підставі інформації, отриманої у процесі ідентифікації платника.
Звертаємо увагу, що реквізити «Призначення платежу» платник, у нашому випадку фізособа-споживач, заповнює так, щоб надавати отримувачу коштів повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється платіжна операція. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.
Тобто фактично квитанція має обов’язкові реквізити платіжної інструкції, а у платника, щоб ідентифікувати операцію, є лише реквізит «призначення платежу», в якому він і зазначає дані щодо договору, рахунку, замовлення, за яким буде ідентифіковано споживача. Адже платіжний засіб та фактичний платник може відрізнятися від особи, що уклала договір з ТОВ. Такі дані можуть бути заповнені автоматично, якщо у надавача послуг є технічна можливість.
На практиці кожному клієнту/споживачу присвоюється ідентифікатор — його особистий код. Адже після того як фінансова установа отримала кошти, вона перераховує їх на рахунок ТОВ, відкритий у будь-якому банку, — зарахування проводиться за реєстрами. І тут ключовим є момент ідентифікації клієнта, на картку якого треба віднести оплату. І навіть якщо фізособа зазначила лише свій ідентифікатор, ТОВ може провести зарахування заборгованості відповідно до ст. 534 ЦКУ, а саме:
— у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов’язані з одержанням виконання;
— у другу чергу сплачуються проценти й неустойка;
— у третю чергу сплачується основна сума боргу.
Тому, якщо у призначенні не визначено, за що платник платить, або зазначено з помилкою, то зарахування коштів проводиться відповідно до умов договору між платником-фізособою та одержувачем-ТОВ. Якщо ж договором це питання не врегульовано, то — у хронологічному порядку з урахуванням вимог ст. 534 ЦКУ.
Обов’язкові реквізити платіжної інструкції
До обов’язкових реквізитів платіжної інструкції належать:
— дата складання і номер;
— унікальний ідентифікатор платника або найменування/прізвище, власне ім’я, по батькові (за наявності), код платника та номер його рахунку;
— найменування надавача платіжних послуг платника;
— суму цифрами та словами;
— призначення платежу;
— підпис(и) платника (ЕЦП — електронна форма, паперова — фізичний підпис);
— унікальний ідентифікатор отримувача або найменування/прізвище, власне ім’я, по батькові (за наявності), код отримувача та номер його рахунку;
— найменування надавача платіжних послуг отримувача (п. 37 розділу ІІ Інструкції про безготівкові розрахунки).
Правилами платіжної системи/внутрішніми правилами надавача платіжних послуг можуть бути встановлені додаткові реквізити платіжної інструкції (п. 4 розділу І Інструкції про безготівкові розрахунки).
А що з ПДВ?
Ключовим у цьому питанні є оформлення документів між ТОВ та споживачем (договір, рахунок, акт). І саме в них має бути зазначено предмет договору, ціну, що включає ПДВ, порядок розрахунків, ідентифікатор тощо. Якщо у квитанції, що її фіз особа-платник отримає на руки, не буде зазначено, що послуга з ПДВ, — це не є підставою її незарахування та не ідентифікує операцію без ПДВ.
Так, важливим є оформлення договірних відносин між ТОВ — надавачем послуг та фізособою. Якщо договором та іншими первинними документами передбачено, що оплата включає ПДВ, то ПДВ в операції з оплати є. Незалежно від помилок у призначенні платежу в розрахунковому документі.
Ба більше! Навіть якщо у договорі та первинних документах ПДВ не зазначено, але за ПКУ таке постачання є об’єктом оподаткування ПДВ і за ненульовою ставкою, то ПЗ з ПДВ є. А договір та первинні документи містять помилку. Що не позбавляє постачальника обов’язку сплатити цей податок.
А коли ж перша подія?
Відповідно до п. 187.1 ПКУ датою виникнення податкових зобов’язань з постачання послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
— дата зарахування коштів від замовника на рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг як оплата послуг, що підлягають постачанню;
— дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Отже, якщо фізособи сплачують телекомунікаційні послуги авансом, то першою подією буде зарахування коштів, що відбувається на основі реєстру, наданого фінустановою. Якщо ж оплата проводиться після надання ТОВ послуг фізособі, тоді перша подія — дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг саме споживачу, фізособі.
Звертаємо увагу, що на таке постачання можна скласти ПН зі щоденними підсумками. Але остаточне рішення, який вид ПН складати в цій ситуації, приймає продавець.
Чи впливає на дату визнання ПЗ з ПДВ звіт фінустанови?
Згідно з договором про фінпослуги, фінустанова наприкінці місяця сформує акт, де визначить вартість наданих послуг ТОВ. Для ТОВ цей документ є підставою для визнання витрат. Проте звіт щодо проведених оплат не є ідентифікатором першої події з метою оподаткування ПДВ, а виступає підтвердженням щодо обґрунтованості суми комісії, яка належиться фінустанові.