Стаття 26 Закону про відпустки визначає, що таку відпустку надають на строк, обумовлений угодою між працівником та роботодавцем.
Тож ініціатива для виходу у відпустку без збереження зарплати завжди має йти від працівника. Проте, отримавши від працівника заяву з проханням надати таку відпустку, роботодавець має право відмовити у її наданні. Тобто остаточне рішення про її надання залишається за роботодавцем. Позаяк у цій ситуації сторони дійшли згоди і працівник перебуває у відпустці без збереження зарплати, то й у питаннях переривання такої відпустки сторони (працівник і роботодавець) також домовляються самостійно.
Увага! Закон про відпустки не регулює питання, чи можна достроково припинити відпустку без збереження зарплати, а також скільки разів можна надавати таку відпустку протягом воєнного стану. Тож не буде порушенням, якщо працівник та роботодавець спільно вирішать змінити строк відпустки без збереження заробітної плати. Але позаяк працівник уже перебуває у відпустці без збереження зарплати, то написати заяву на ще одну, хоч і щорічну, не може, бо перебувати у двох відпустках одночасно законодавством не передбачено.
Тому так, працівник має написати спочатку заяву на переривання відпустки без збереження зарплати (наприклад, з 05.08.2024) й одночасно написати ще одну заяву на основну щорічну відпустку (наприклад, з 06.08.2024).
Проте працівник відразу (за власним бажанням та згодою роботодавця) може подати і третю заяву, якщо забажає наступного дня після закінчення щорічної відпустки знову піти у відпустку без збереження зарплати на час воєнного стану. Відповідно до поданих працівником заяв роботодавець оформлює накази.