Ситуація з практики: сталася ДТП, де потерпіли два автомобілі. Зрозуміло, що одного з власників автомобілів було визнано винним. Відповідно, другий власник автомобіля має право на відшкодування шкоди від страхової компанії.
* Постанова Великої Палати ВС від 19.07.2023 у справі №910/16820/21.
Суб’єкт оціночної діяльності склав звіт з оцінки вартості матеріального збитку, завданого власникові автомобіля, на 10 475,00 грн. Проте гроші потерпілий не отримав.
Тому 22.09.2015 між власником автомобіля, який вимагав страхового відшкодування, та ФОПом було укладено договір відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування.
Тобто потерпілий власник відступив ФОПу права вимоги в зобов’язаннях, що виникли із ДТП, зокрема одержання грошового відшкодування завданої майнової шкоди від винної особи, страхової компанії або від Моторного транспортного страхового бюро України (далі — МТСБУ).
А далі вже 30.09.2015 між ФОПом (клієнт) та ТзОВ (фактор) було укладено договір про надання фінансових послуг факторингу. Клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов’язується оплатити клієнтові всі права вимоги за грошовими зобов’язаннями, що виникли у клієнта з договорів відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування.
З огляду на умови зазначеного договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) у зобов’язаннях, що виникли з цього договору щодо всіх прав клієнта, зокрема права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі.
Отже, починаючи з 30.09.2015 кредитором у договірному зобов’язанні за договором страхування (полісом), яке виникло внаслідок ДТП, стало ТзОВ. Борг перейшов у треті руки, але отримати гроші за ним так і не вдавалося.
Адже страхова компанія була на стадії ліквідації. Вимоги кредиторів, які були визнані судом та включені до реєстру вимог кредиторів, не були задоволені через те, що ліквідатор не виявив достатньо майнових активів для погашення кредиторських вимог.
Тоді новий кредитор згадав, що згідно з переданими йому документами є ще одна особа, з якої можна стягнути цей борг! Унаслідок цього 19.08.2019 у зв’язку з ліквідацією страхової компанії ТзОВ звернулося до МТСБУ із заявою про погашення боргу.
І ось тоді процес погашення боргу зрушив з місця: 05.09.2019 МТСБУ частково виконало зобов’язання за договором страхування — виплатило страхове відшкодування в розмірі 9 179,30 грн (розмір завданого збитку).
Проте ТзОВ вважає, що зобов’язання виконано не повністю і ще не сплачено 773,32 грн — 3% річних, 4 989,72 грн — інфляційні втрати, 2 294,83 грн — пені. На перший погляд ці суми видаються незначними. Але якщо порахувати, то не погашено майже половину боргу. Тож ми доходимо до головної ідеї коментованого судового рішення: то скільки ж має виплатити МТСБУ і де межа його відповідальності в разі, якщо страхова компанія збанкрутіла?
Що сказав суд
Суд першої інстанції дійшов висновку, що МТСУ не звільняється від обов’язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (ч. 2 ст. 625 ЦКУ та п. 36.5 статті 36 Закону про ОСЦВ) суми 3% річних, інфляційних втрат і пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування. Ці нарахування в силу закону є невід’ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.
Суд апеляційної інстанції теж зазначив, що право потерпілої особи (або, як у нашому випадку, іншої особи, яка набула таке право) щодо відшкодування не лише шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, а й відповідальності за несвоєчасне виконання страховиком (у визначених законом випадках — МТСБУ) такого обов’язку (регламентної виплати), передбачене нормами чинного законодавства та підтверджується сталою судовою практикою. А розмір грошової вимоги, а саме завданого збитку, 3% річних, інфляційних втрат, та обґрунтованість такої вимоги ТзОВ до ліквідованої страхової компанії були встановлені у справі про банкрутство і не потребують повторного доказування.
Проте МТСБУ це не сподобалося, і воно звернулося до вищої судової інстанції.
ВС побачив проблему відповідальності МТСБУ за страхові борги
МТСБУ наполягало на тому, що воно є спеціальним суб’єктом у сфері обов’язкового страхування і не є правонаступником ліквідованої страхової компанії. А отже, на думку МТСБУ, до нього не переходять обов’язки страховика, що ліквідується, зі сплати пені, 3% річних, інфляційних втрат за прострочення виконання зобов’язання останнім з виплати страхового відшкодування за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних ТЗ.
Верховний Суд частково підтримав таку позицію і вважає, що у цій справі є проблема, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
1. Чи є пеня, 3% річних, інфляційні втрати основним зобов’язанням (шкодою) у розумінні цивільного законодавства та Закону про ОСЦВ?
2. Чи вважається сплата МТСБУ виплати (шкоди), регламентованої підпунктом «ґ» п. 41.1 ст. 41 Закону про ОСЦВ, повним виконанням основного зобов’язання?
Справу було передано на розгляд Великої Палати ВС, яка навела такі факти і висновки:
1. Щодо правонаступництва МТСБУ.
Однією з підстав прийняття МТСБУ на себе зобов’язань страховика, що ліквідується, є встановлення у процедурі ліквідації недостатності майна цього страховика для виконання таких зобов’язань за договорами страхування.
МТСБУ відшкодовує шкоду у випадках, чітко передбачених положеннями Закону про ОСЦВ, одним з яких є встановлення недостатності майна страховика, якого визнано банкрутом та ліквідовано, для виконання зобов’язань за договорами страхування відповідальності, що здійснюється за рахунок фонду захисту потерпілих.
Це важливо!
Випадок у коментованій нами справі не є тотожним правонаступництву. Таку процедуру для страховика визначено законом — п. 20.1 статті 20 Закону про ОСЦВ. Велика Палата ВС зазначає, що основний тягар відшкодування шкоди, завданої за наслідками ДТП, повинен нести страховик у межах страхової суми.
МТСБУ не є правонаступником страховика, який ліквідується і щодо якого встановлено недостатність майна для виконання зобов’язань за договорами, у розумінні ст. 512 ЦКУ, а натомість гарантує отримання потерпілою особою належного їй відшкодування попри ліквідацію зобов’язаного у цих правовідносинах страховика і встановлену недостатність його майна для виконання цих його зобов’язань.
2. Щодо нарахувань за ст. 625 ЦКУ.
Велика Палата ВС уже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних за ст. 625 ЦКУ є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов’язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Інфляційні — не відшкодування шкоди
За змістом частини другої статті 625 ЦКУ нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов’язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов’язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов’язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи зі суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений [Держстатом], за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), в якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Натомість МТСБУ має відшкодовувати лише шкоду за зобов’язаннями страховика з відшкодування шкоди за договорами страхування відповідальності.
3. Щодо стягнення пені.
МТСБУ з моменту набуття ним обов’язку зі здійснення регламентної виплати не допускало прострочення виконання цього зобов’язання. Тому немає підстав для покладення на МТСБУ обов’язку з відшкодування пені, нарахованої у зв’язку з невиконанням ліквідованим страховиком зобов’язання за договором страхування.
З огляду на наведене Велика Палата ВС вважає за необхідне відступити від попереднього висновку у подібній справі (постанова ВС від 07.09.2021 у справі №910/14293/19) та вважає, що МТСБУ відшкодовує шкоду за договорами страхування цивільно-правової відповідальності, для виплати за якими у страховика, що ліквідується, недостатньо майна. А отже, лише гарантує отримання відшкодування потерпілою особою (потерпілим) і не може відповідати за прострочення виконання зобов’язань за договорами страхування.
Проте у разі прострочення виконання МТСБУ грошового зобов’язання зі здійснення регламентної виплати у нього виникає передбачений ч. 2 ст. 625 ЦКУ обов’язок сплатити кредитору разом зі сумою основного боргу суму інфляційних втрат та три проценти річних від простроченої суми.
Проте ставити крапку зарано...
П’ять суддів Великої Палати ВС не погодилися з цим висновком. Вони виклали свою позицію окремою думкою та вважають, що спірні відносини виникли з договірних відносин і ТзОВ продовжує реалізовувати їх у межах договірних зобов’язань
Також у цій ситуації має місце винятково договірний характер обов’язку МТСБУ, що став правонаступником страховика щодо відшкодування шкоди потерпілому. І у зв’язку з правонаступництвом МТСБУ зобов’язань страховика, якого визнано банкрутом та ліквідовано, має бути досягнуто кінцевої мети — відшкодування потерпілій особі завданої шкоди у межах страхових сум та з урахуванням франшизи.
Отже, цю справу МТСБУ виграв.
Перехід до МТСБУ обов’язків за договорами обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності тих страховиків, які ліквідовані, обумовлюється спеціальним статусом МТСБУ та метою використання централізованих страхових резервних фондів. МТСБУ не є власником коштів спеціалізованих централізованих страхових резервних фондів і виступає лише розпорядником коштів цих фондів, що були сформовані за рахунок страховиків.
Але у наступних спорах є шанс, що Верховний Суд все ж таки змінить свою позицію, і тоді МТСБУ доведеться погашати борг ліквідованої страхової компанії у повному обсязі — не лише у сумі відшкодування шкоди, а й із пенею, відсотками та інфляційними втратами.
Нормативна база
- ЦКУ — Цивільний кодекс України від 16.01.2003 №435-IV.
- Закон про ОСЦВ — Закон України від 01.07.2004 №1961-IV «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».