Як працює СЕА РП
Насамперед наголосимо, що сама ситуація, описана у запиті на цю ІПК, не відповідає принципам електронного адміністрування реалізації пального і не передбачена нормами ПКУ.
Принцип роботи СЕА РП полягає в нижченаведеному.
По-перше, в Україні сформовано сукупність акцизних складів, які можуть бути:
— стаціонарними — нафтопереробні заводи, нафтобази, АЗС, резервуари з пальним для власних потреб СГ тощо;
— пересувними — всі транспортні засоби та пристрої, призначені для переміщення пального з одного стаціонарного акцизного складу до іншого, — автомобільні та залізничні цистерни, танкери, нафтопроводи тощо.
Визначення поняття акцизного складу наведено у пп. 14.1.6 ПКУ, а акцизного складу пересувного — в пп. 14.1.6-1 ПКУ.
По-друге, пальне в СЕА РП загалом може надходити тільки від виробника або від імпортера, які сплачують акциз при першому продажу виробленого пального або при ввезенні пального в Україну. Це визначено нормами пп. 212.1.1 та 212.1.2 ПКУ, а також пп. 213.1.1, 213.1.2, 213.1.3 ПКУ (інші особливі випадки, передбачені ст. 212 та ст. 213 ПКУ, не розглядаємо). При цьому пальне надходить на зареєстровані акцизні склади.
По-третє, подальші операції з пальним у межах вироблених та ввезених обсягів уже не оподатковуються акцизом. Пальне вільно переміщується між акцизними складами без сплати акцизного податку, бо він уже сплачений виробником чи імпортером. Для того щоб ця схема працювала, обов’язково потрібно, щоб усі її учасники були зареєстрованими платниками акцизу та розпорядниками акцизних складів. Цей процес урегульовано ст. 230 — 233 ПКУ.
По-четверте, пальне призначене для його використання у двигунах внутрішнього згоряння, в авіаційних двигунах, для опалення, для хімічної переробки тощо. Якщо пальне передається з акцизного складу для його використання за цим призначенням, воно назавжди вибуває з СЕА РП і повернутися туди не може (знову ж таки розглядаємо загальний випадок і не розглядаємо нестандартні випадки повернення невикористаного пального). Зокрема, в контексті коментованої ІПК нас цікавить саме використання пального в автомобільних двигунах внутрішнього згоряння. Для цього пальне заправляється у бак автомобіля і вже не може бути вилучене звідти. Для потреб СЕА РП у п. 231.1 ПКУ ця операція класифікується окремо як реалізація пального у паливний бак транспортного засобу через паливороздавальну колонку з акцизного складу, який може бути чи не бути місцем роздрібної торгівлі пальним (АЗС). Паливний бак автомобіля не є акцизним складом — пп. 14.1.6 ПКУ.
Усе це ми показали на схемі.
Схема
Сфера адміністрування СЕА РП
Отже, пальне вибуває з СЕА РП у той момент, коли воно заправлене у бак автомобіля. СЕА РП не передбачає подальшого продажу такого пального безпосередньо у баку автомобіля, тому що воно вже закінчило свій акцизно-податковий життєвий цикл у СЕА РП.
Що сказали податківці
Тому податківці й дали суперечливі відповіді на поставлені запитання.
1. Якщо продали пальне, яке перебуває у баку автомобіля, це реалізація пального? — Якщо пальне справді продали, то так, це реалізація пального.
2. А яка це реалізація — роздрібна чи оптова? Яку ліцензію брати? — Якщо пальне не продається через паливороздавальну колонку, то це не роздрібна торгівля. Отже, вона оптова і тому потрібна оптова ліцензія. Але для точної відповіді слід подивитися первинні документи.
3. Якщо пальне продається у баку автомобіля, то потрібно реєструвати цей бак як акцизний склад і, відповідно, реєструватися платником акцизу? — Паливний бак не є акцизним складом, тому всього цього не потрібно.
4. А як же тоді провести операцію з реалізації пального у баку, якщо акцизного складу немає і продавець не зареєстрований платником акцизу? — Ось на це запитання наразі відповіді немає.
Маємо патову ситуацію, з якої виходу не видно. Правильної відповіді тут немає і не може бути, тому що СЕА РП такі операції взагалі не передбачає. Адже:
— паливний бак автомобіля не може бути акцизним складом за жодних умов, саме тому, що не можна визначити точного обсягу наявного в ньому пального, в ньому не може бути витратомірів та рівнемірів, які зареєстровані в Єдиному реєстрі;
— для потреб СЕА РП не можна визначати обсяг реалізованого пального навмання, без рівнемірів та витратомірів;
— на таку реалізацію не можна буде скласти акцизну накладну тощо.
Як бути?
Що робити, якщо справді потрібно отримати компенсацію за пальне, що перебуває у баку автомобіля і яке було використане орендарем?
Як ми вже сказали, не можна точно виміряти залишок пального при наданні автомобіля в оренду та при поверненні його з оренди. Індикатор рівня пального в автомобілі дає тільки приблизні дані для водія, щоб з’ясувати, чи не час йому заправляти автомобіль. Пов’язувати операцію реалізації пального з показниками індикатора вельми ризиковано.
Операції з передання самого пального тут немає, бо воно перебуває у баку автомобіля й окремо не обліковується. Для обліку пального для потреб СЕА РП потрібні зареєстровані витратоміри та рівнеміри. Індикатор пального у баку автомобіля ніяк не може вважатися рівнеміром чи витратоміром, і тому таку різницю не можна вважати доведеною витратою пального.
Як варіант, можна прописати в договорі оренди умову, що в разі від’ємної різниці показань індикатора пального у баку на момент повернення автомобіля та на момент його отримання орендна плата за останній період оренди (місяць, день, година тощо) збільшується на відповідну суму, яка розрахована як різниця показань, помножена на умовну ціну одиниці виміру.
Можна також визначити в договорі оренди, що у разі від’ємної різниці між показниками індикатора пального на кінець та на початок оренди орендар сплачує неустойку або додатковий платіж тощо.
Ще варіант — збільшити саму орендну плату з таким розрахунком, щоб покрити всі ризики витрати пального орендарями, і тоді не буде потреби стежити за рівнем пального у баках автомобілів.