Згідно зі ст. 97 КЗпП та ст. 15 Закону про оплату праці підприємства самостійно встановлюють у колективному договорі форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими угодами.
Положенням №340 встановлено тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті для водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи вантажів.
Відповідно до п. 2.2 Положення №340 для водіїв, яким установлено п’ятиденний робочий тиждень із двома вихідними днями, тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує перевізник за погодженням із виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) з додержанням установленої тривалості робочого тижня.
Щоденний (міжзмінний) відпочинок водія вантажного автомобіля не може здійснюватися водієм у кабіні вантажного автомобіля, крім випадків, коли у вантажному автомобілі є спальне місце для відпочинку. Водій вантажного автомобіля протягом щоденного (міжзмінного) відпочинку повинен мати належні умови для відпочинку (ліжко чи спальне місце для відпочинку в кабіні вантажного автомобіля, користування туалетом, можливість харчування гарячими стравами) (п. 5.7 Положення №340).
Облік робочого часу водіїв здійснюється на основі табеля обліку використання робочого часу. Перевізник, який використовує водіїв за наймом, щомісяця складає графік змінності водіїв, веде відомість обліку робочого часу та відпочинку водія, у якій щодо кожної робочої зміни зазначаються планові та фактичні дані щодо маршруту, початок та кінець робочої зміни (п. 6.2 Положення №340).
Отже, питання оплати праці водіїв вирішуються безпосередньо на підприємствах у колективному договорі або іншому локальному акті щодо встановлення форм та систем оплати праці, розміру їх тарифних ставок (годинних, місячних) чи місячного окладу, а також доплат і надбавок, які не можуть бути нижчими за мінімальні гарантії, встановлені чинним законодавством.
Тож у разі погодинної оплати праці розмір заробітної плати працівників залежить від тарифної ставки (окладу) і кількості відпрацьованого часу, тобто передбачає визначення розміру основної заробітної плати на підставі кількості відпрацьованого робочого часу та кваліфікації працівника. У разі погодинної форми оплати праці заробітна плата визначається або за годинною тарифною ставкою, або за кількістю відпрацьованих робочих днів і денними тарифними ставками, або за місячними окладами.
Підсумовуючи вищезазначене, робимо висновок, що погодинну оплату праці водію доречно здійснювати за тривалості зміни 8 годин на день або за нормальної тривалості робочого часу, що не має перевищувати 40 годин на тиждень. Тож вважаємо, якщо дотримано час роботи і щоденний відпочинок водія (у відповідних умовах в кабіні), то оплату праці можна здійснювати пропорційно до відпрацьованого часу, враховуючи, що в інші дні водій перебуває у відпустці без збереження зарплати. І якщо водій є основним працівником, то потрібно дотримуватися абз. 5 ст. 8 Закону про ЄСВ щодо нарахування ЄСВ не менше від мінімального розміру.
Звертаємо увагу: на підприємстві колективним договором мало бути визначено, чи вважаються поїздки водіїв до інших населених пунктів службовим відрядженням, чи така робота має роз’їзний (пересувний) характер.
Якщо колективним договором, що діє на підприємстві, визначено, що поїздки водіїв, які постійно перебувають у дорозі, мають роз’їзний характер, то їм установлено надбавку до тарифної ставки (посадового окладу) в розмірах, передбачених колективним договором відповідно до Постанови №490.
Якщо колективним договором водіїв не включено до переліку професій працівників, постійна робота яких провадиться в дорозі та має роз’їзний характер, то поїздки водіїв до іншого населеного пункту є відрядженням, і тоді їм виплачуються добові.
Таким чином, якщо в колективному договорі зазначено роз’їзний характер робіт чи відрядження для водія, то впровадження погодинної оплати праці буде зміною істотних умов праці, передбачених ст. 32 КЗпП, про які працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Враховуючи воєнний стан, ч. 3 ст. 32 КЗпП щодо повідомлення працівника за два місяці про зміну істотних умов праці не застосовується (ч. 2 ст. 3 Закону №2136).
Нормативна база
- КЗпП — Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 р. №322-VIII.
- Закон №2136 — Закон України від 15.03.2022 р. №2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
- Закон про ЄСВ — Закон України від 08.07.2010 р. №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування».
- Закон про оплату праці — Закон України від 24.03.1995 р. №108/95-ВР «Про оплату праці».
- Положення №340 — Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затверджене наказом Мінтрансу від 07.06.2010 р. №340.
- Постанова №490 — Постанова КМУ від 31.03.1999 р. №490 «Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер».