Подарувавши своїм дітям нерухоме майно, не врятуватися від стягнення боргу, якщо суд визнає такі правочини фіктивними. Фіктивний правочин є таким, що укладається з метою приховання майна від конфіскації чи звернення стягнення на нього. Наразі так вважає ВС1. Таку саму позицію підтримує й ЄСПЛ.
У складних життєвих ситуаціях батьки схильні довіряти найближчим (маємо на увазі дітей). Iноді засновники бізнесу «переписують» його на своїх дітей, або батьки передають право власності дітям на нерухоме майно та автомобілі. В обох випадках батьки прагнуть зберегти зароблене у сім'ї.
1 Постанова ВС від 27.05.2021 р. у справі №447/2150/18.
Проте останнім часом ситуація поступово змінюється, і такі дії батьків вже не можуть убезпечити ані право власності, ані фінансову стабільність дітей. Такі «батьківські» угоди дарування можуть бути визнані українськими судами фіктивними. I навіть ЄСПЛ стає на бік держави та підтримує конфіскацію подарованого майна/грошей. Те, що діти після отримання «переписаного» на них майна поліпшують і вдосконалюють його, суд не бере до уваги!
Отже, у коментованій справі особа-кредитор, яка виграла суд у фізособи-боржника, ніяк не очікувала, що відразу ж після набрання законної сили рішенням апеляційної інстанції про стягнення значної суми боргу боржник подарував доньці нерухоме майно (житловий будинок та кілька земельних ділянок). При цьому боржник мав пенсію, з якої стягувалося 30% на погашення боргу.
У підсумку фізособа-кредитор звернулася до суду та просила визнати укладені на нерухомість договори дарування фіктивними. Тим більше що вартість майна не набагато менша від суми боргу, що стягувався за судовим рішенням.
Фізособа-кредитор вважає, що договори дарування нерухомості були спрямовані не на реальне настання наслідків (хоча нерухомість була вчасно та належним чином перереєстрована на доньку і внесена до державних реєстрів). Метою було саме ухилення від сплати боргу — сам боржник і надалі мешкає в цій нерухомості та користується нею у власних інтересах.
Які ознаки свідчать про фіктивність правочину?
Згідно з ч. 1 ст. 234 ЦКУ фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Основними ознаками фіктивного правочину є:
— введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників;
— свідомий намір невиконання зобов'язань договору;
— приховування справжніх намірів учасників правочину.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 р. у справі №369/11268/16-ц зазначила, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють його лише про людське око, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. Така протизаконна мета, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем задля приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на таке майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним.
У постанові Верховного Суду від 07.12.2018 р. у справі №910/7547/17 зроблено висновок, що дії особи, які полягають у реалізації нею свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпоряджання належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи-стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, бо власник використовує правомочність розпоряджання майном на шкоду майновим інтересам кредитора.
У постанові від 03.07.2019 р. у справі №369/11268/16-ц Велика Палата Верховного Суду конкретизувала, що кредитор (стягувач) має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника (у т. ч. визнати такий правочин фіктивним).
У постанові Верховного Суду від 05.07.2018 р. у справі №922/2878/17 зазначено, що цивільно-правовий договір (у т. ч. й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. Укладення боржником, проти якого розпочато судове провадження про стягнення боргу, договору купівлі-продажу може свідчити про його недобросовісність та зловживання правами стосовно кредитора, бо такий договір купівлі-продажу може порушити майнові інтереси кредитора і бути спрямований саме на недопущення звернення стягнення на майно боржника.
Але не забуваймо, що у нашій справі судове рішення все ж таки виконується — відбувається стягнення коштів зі щомісячної пенсії боржника. Але, на думку суду, це не свідчать про свідоме виконання рішення суду, бо стягувана сума є незначною порівняно з боргом. Отже, суд підсумував, що отримання кредитором незначних сум з пенсії боржника протягом щонайменше десяти років для повного виконання рішення суду унеможливить через інфляційні процеси отримання кредитором того, що йому належиться. Загалом таке виконання є неефективним через укладення боржником фіктивних договорів дарування.
Тому ВС підтримав апеляційну інстанцію та зазначив, що оскаржувані договори дарування нерухомості від батька доньці були вчинені з метою уникнення виконання судового рішення батьком, а отже, мають ознаки фіктивних правочинів відповідно до ст. 234 ЦКУ.
Результат: договори визнані недійсними, будинок та земельні ділянки повернуті батькові та надалі будуть продані приватним/державним виконавцем, а кошти — спрямовані на погашення боргу за судовим рішенням.
Чи допоможе нам Європа?
Ні. Адже і Європейський суд з прав людини в таких ситуаціях стає на бік держави, а не боржника.
Прикладом може бути справа, яку розглядав ЄСПЛ (справа «Бальсамо проти Сан-Марино» (№20319/17 та №21414/17) і рішення за якою ухвалив 08.10.2019 р. Справа стосувалася конфіскації активів (нерухомості та коштів) у межах провадження про відмивання грошей. Національними судами у 2011 році було вилучено активів на суму 1,9 млн євро. Підставою для прийняття рішення було розслідування проти членів сім'ї та їхнього батька у зв'язку з тривалим відмиванням грошей. Суд Сан-Марино, зокрема, дійшов висновку, що з урахуванням попередньої судимості батька неможливо було виключати, що вся сума, вилучена у членів сім'ї, мала кримінальне походження.
При цьому суд спочатку не прийняв пояснення дітей, які народилися у 1985-1986 роках та не могли бути причетні до діяльності батька щодо відмивання грошей, а також те, що кошти надійшли від законної діяльності, пов'язаної із нерухомістю або сімейним бізнесом. Але діти все-таки були виправдані у відмиванні(!!!) грошей через їх молодий вік та можливе незнання злочинного походження коштів. Проте наказ про конфіскацію активів був підтриманий через явно кримінальне походження коштів.
ЄСПЛ у цій справі визнав відсутність порушення прав власності (ст. 1 Протоколу №1).
Отже, практика «діти відповідають за своїх батьків всіма належними їм фінансами» поширюватиметься.
Захист власності за Європейською конвенцією
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом та загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Стаття 1 Протоколу №1 (захист власності) до Європейської конвенції
Але ж і обдаровані потерпають?
Так. I в схожу ситуацію можуть потрапити й сторонні громадяни (не члени сім'ї чи дуже далекі родичі), юрособи та ФОПи, щодо яких може бути оформлено фіктивний договір дарування. Або ж за яким новий (фіктивний) власник такого майна намагатиметься продати це майно. Адже ми не виключаємо, що покупці чи обдаровані придбавають таке майно для реального користування ним. I не здогадуються про наміри його попереднього власника.
Мін'юст у роз'ясненні на офіційному вебсайті зазначив, що чинне цивільне законодавство покладає на дарувальника обов'язок повідомити обдаровуваного про відомі дарувальникові недоліки речі, що є дарунком, або її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна обдаровуваного або інших осіб. При цьому дарувальник не зобов'язаний виправляти недоліки дарунка чи зазнавати витрат, пов'язаних з їх виправленням, або обмінювати дарунок на якісну річ, проте у разі порушення цих вимог дарувальник зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану майну.
Роз'яснює Мін'юст
Цікавим є те, що чинне цивільне законодавство покладає на дарувальника обов'язок повідомити обдаровуваного про відомі дарувальникові недоліки речі, що є дарунком, або її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна обдаровуваного або інших осіб. При цьому дарувальник не зобов'язаний виправляти недоліки дарунка чи зазнавати витрат, пов'язаних з їх виправленням, або обмінювати дарунок на якісну річ, проте у разі порушення цих вимог дарувальник зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану майну, та шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю в результаті володіння чи користування дарунком.
Оскільки договір дарування укладається в інтересах однієї сторони — обдаровуваного, останній не має права пред'являти претензії до дарувальника на тій підставі, що річ, яку подарували, виявилася з недоліками.
Якщо дарувальнику не було відомо про недоліки або особливі властивості подарованої речі, але користування подарунком призвело до виникнення шкоди, завданої життю, здоров'ю або майну обдаровуваного або інших осіб, то у даному випадку дарувальник не несе відповідальності за настання таких умов.
Визнання договору недійсним можливе у разі недодержання в момент укладення договору стороною (сторонами) таких вимог: волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх дітей.
Ось тільки чи вважати недоліком або особливою властивістю майна перспективу його арешту (конфіскації) та розгляду спору в суді? А ще ж треба довести, що дарувальник про цю перспективу знав! Адже якщо дарувальнику не було відомо про недоліки чи особливі властивості подарованої речі, але користування подарунком призвело до виникнення шкоди, завданої життю, здоров'ю або майну обдаровуваного чи інших осіб, то у такому разі дарувальник не несе відповідальності за настання таких умов.
Тож законослухняні дарувальники-продавці мають все ж таки зазначати у договорах дарування чи купівлі-продажу про те, чи є спори щодо цього майна, чи є претензії з боку третіх осіб щодо нього. Iнакше новий власник нерухомості може втратити його неочікувано швидко для себе.
Наталія КАНАРЬОВА, «Дебет-Кредит»