Питання відповідальності у сфері оплати праці цікавить багатьох власників бізнесу, а також керівників і бухгалтерів, особливо у світлі серйозних змін у законодавстві та посилення санкцій. У цій статті поговоримо про те, яка відповідальність може наставати за правопорушення у сфері оплати праці. Спинимося, зокрема, на відповідальності за порушення прав працівників, а також проступки, пов'язані зі сплатою «зарплатних податків» і звітності.
Види відповідальності
Яка відповідальність загалом може наставати за правопорушення у сфері, що розглядається? Спершу розподілимо її на дві категорії: 1) відповідальність самого підприємства (юридичної особи) або підприємця чи самозайнятої особи — роботодавців як суб'єктів трудових відносин і 2) відповідальність його посадових осіб (фізосіб) — як суб'єктів, від яких залежить виконання роботодавцями норм трудового законодавства. Для кожного з цих двох видів відповідальності встановлено різні санкції (покарання) — вони регулюються навіть нормами різних законів.
Як правило, у цій сфері йдеться про відповідальність у вигляді штрафу. Але штраф цей може бути трьох видів: 1) як фінансова санкція (цей вид штрафу застосовується до юридичних осіб, підприємців, самозайнятих осіб, тобто власне роботодавців); 2) як адміністративний штраф (цей штраф застосовується, як правило, до посадових осіб або також до підприємців чи самозайнятих осіб); 3) як кримінально-правовий штраф — штраф за скоєння злочину (в разі скоєння злочину ККУ може передбачати й інші покарання, серйозніші, ніж штраф).
Суб'єкти відповідальності
Юридична особа як специфічне правове утворення завжди уособлюється у своїх працівниках або інших представниках. Саме в їхніх діях чи бездіяльності можуть проявлятися правопорушення, що їх вчиняє юридична особа. Тож фактично за одне і те саме порушення законодавства може наставати водночас як відповідальність юридичної особи, так і відповідальність посадових осіб, які його допустили.
Але в тих випадках, коли згідно зі спеціально встановленими правилами до відповідальності за якесь правопорушення може притягуватися підприємець, наприклад, і як роботодавець, і як суб'єкт адміністративної відповідальності, ці два суб'єкти, по суті, можуть збігатися. І тоді одна і та сама особа-підприємець може нести одночасно обидва види відповідальності.
Розміри штрафів
У таблиці наведено приклади розмірів штрафів за деякі правопорушення у сфері оплати праці. Для наочності відповідні склади правопорушень подано в порівнянні зі схожими складами правопорушень іншого виду. Тобто показано фінансові санкції, склади адмінправопорушень і поруч — склади злочинів, що можуть вчинятися у відповідних сферах. Оскільки санкції статей передбачають не лише штрафи, а й можливість призначення іншого покарання, інформація про кримінальні покарання в таблиці не наводиться.
Таблиця
Розміри деяких штрафів та інших санкцій у сфері трудових відносин
|
Вид правопорушення
|
Фінансова санкція
|
Адмінштраф*
|
Кримінальна відповідальність**
|
| Фактичний допуск до роботи без укладення трудового договору | Юридична особа (ЮО), ФОП — штраф 30 МЗП*** за кожного працівника (ч. 2 ст. 265 КЗпП) | Посадові особи підприємств, ФОП — штраф від 500 до 1000 н. м. д. г. (ч. 3 ст. 41 КпАП) |
—
|
| Несвоєчасна виплата зарплати | ЮО, ФОП — штраф 3 МЗП при порушенні строків виплати чи неповній виплаті зарплати (ч. 2 ст. 265 КЗпП) | Посадові особи підприємств, ФОП — у разі порушення термінів виплат чи виплат не в повному обсязі — штраф від 30 до 100 н. м. д. г. (ч. 1 ст. 41 КпАП) |
—
|
| Невиплата зарплати | Керівник ЮО, ФОП, у разі умисної безпідставної невиплати понад 1 міс. (ст. 175 ККУ) | ||
| Виплата зарплати без нарахування та сплати ПДФО | ЮО, ФОП — штраф 30 МЗП за кожного працівника (ч. 2 ст. 265 КЗпП. Окрім цього, штраф для ЮО, ФОП, інших податкових агентів від 25% до 75% податку передбачено п. 127.1 ПКУ | Посадові особи підприємств, ФОП — попередження або штраф від 2 до 3 н. м. д. г. (ст. 163-4 КпАП) | Службова особа підприємства, ФОП чи інша особа, зобов'язана сплачувати податки, у разі умисного ухилення від сплати податків, за умови їх ненадходження на суму понад 1000 н. м. д. г. (у 2015 р. — 609 тис. грн) (ст. 212 ККУ) |
| Несвоєчасна сплата ПДФО | ЮО, ФОП, інших податкових агентів штраф від 25% до 75% податку (п. 127.1 ПКУ) | Посадові особи підприємств за неподання або несвоєчасне подання до банку платіжних доручень на сплату ПДФО — штраф від 5 до 10 н. м. д. г. (ст. 163-2 КпАП) | |
| Неподання, несвоєчасне подання звітності з ПДФО, подання її з перекрученнями або помилками | ЮО, ФОП, інші самозайняті особи (податкові агенти) — штраф 510 грн (відповідальність за подання звіту з перекрученнями або помилками настає, якщо вони призвели до зміни платника податку чи збільшення або зменшення його податкових зобов'язань) (п. 119.2 ПКУ) | Посадові особи підприємств, ФОП за неповідомлення або несвоєчасне повідомлення ДПІ про доходи громадян — попередження або штраф від 2 до 3 н. м. д. г. (ст. 163-4 КпАП) | |
| Виплата зарплати без утримання ЄСВ | ЮО, ФОП — штраф 30 МЗП за кожного працівника (ч. 2 ст. 265 КЗпП) | Посадові особи підприємства, ФОП, інші самозайняті особи — штраф від 30 до 40 н. м. д. г. (ч. 1 ст. 165-1 КпАП) | Службова особа підприємства, ФОП чи інша особа, зобов'язана сплачувати ЄСВ. У разі умисного ухилення від сплати ЄСВ, за умови його ненадходження на суму понад 1000 н. м. д. г. (у 2015 р. — 609 тис. грн) (ст. 212-1 ККУ) |
| Неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності з ЄСВ | Платник ЄСВ штраф у розмірі 10 н. м. д. г. (ч. 11 ст. 25 Закону про ЄСВ) | ||
| Несвоєчасна сплата ЄСВ | Платник ЄСВ штраф у розмірі 20% своєчасно несплаченої суми (ч. 11 ст. 25 Закону про ЄСВ) | Посадові особи підприємства, ФОП, інші самозайняті особи: при несвоєчасній сплаті в сумі до 300 н. м. д. г. — штраф від 40 до 80 н. м. д. г.; у сумі понад 300 н. м. д. г. — штраф від 80 до 120 н. м. д. г. (ч. 3, 4 ст. 165-1 КпАП) |
|
| * Наводиться мінімальний розмір штрафу — без урахування можливої повторності. ** Кримінальні правопорушення (злочини) розглядаються поряд із правопорушеннями, за які передбачено фінансові санкції й адмінштрафи, для порівняння. Для наявності складу злочину в кожному конкретному випадку мають бути проаналізовані відповідна стаття ККУ та відповідні обставини правопорушення. Інформація про кримінальні покарання не наводиться. *** Мінімальна заробітна плата, встановлена законом на момент виявлення порушення. |
|||
Щодо кримінальної відповідальності за ст. 212, 212-1 ККУ, то за цими статтями вона настає лише при умисному ухиленні від сплати податків і зборів, а також у разі якщо сума ненадходження до бюджету відповідних податків, ЄСВ чи пенсійних внесків перевищила 1000 неоподатковуваних мінімумів1.
1 Згідно з п. 5 підрозділу 1 розділу XX ПКУ, при кваліфікації адмінправопорушень і злочинів використовується розмір ПСП, установлений пп. 169.1.1 ПКУ, що в 2015 р. діє з урахуванням п. 1 розділу ХІХ ПКУ (зі змінами, внесеними Законом №71), а отже, 1000 н. м. д. г., про які йдеться в ст. 212, 212-1 ККУ, в 2015 р. дорівнюють 609 тис. грн.
Підстави відповідальності
У кожному випадку, розцінюючи, хто нестиме відповідальність за те чи інше правопорушення, слід уважно проаналізувати, що саме приписувала зробити або навпаки забороняла норма закону і за що, власне, передбачено відповідальність тією чи іншою статтею закону, яка містить санкцію. Якщо ці моменти збігаються, — це означає, що відповідальність установлена, норма обрана правильно. Не слід забувати (про це йшлося вище), що відповідальність може наставати на підставі різних законів і для різних суб'єктів.
Тож далі треба звернути увагу на те, хто є суб'єктом відповідальності за певною статтею закону. Так, наприклад, за деякими нормами КпАП до відповідальності можуть бути притягнуті лише посадові особи підприємств (наприклад, ст. 163-2 КпАП), за деякими — також і підприємці (наприклад, ч. 1, 3 ст. 41, ст. 163-4 КпАП), а за деякими — ще й самозайняті особи (наприклад, ст. 165-1 КпАП).
Увага: якщо відповідальність установлена, наприклад, лише для посадових осіб, то підприємці за цією статтею не притягуються.
Строк давності
Розцінюючи перспективу відповідальності за ті чи інші правопорушення, зверніть увагу на строк давності. Наприклад, для адміністративних правопорушень строк давності становить від 2 до 3 місяців — залежно від того, чи виносить постанову у справі державний орган, чи суд (ст. 38 КпАП). Для підвідомчих суду строк давності становить 3 місяці з моменту вчинення порушення (для триваючих правопорушень — з моменту виявлення). Тож якщо правопорушення одноразове і на момент перевірки закінчене, то через три місяці особи вже не можуть бути притягнені до відповідальності за нього. Тобто в цей період контролюючий орган не лише повинен виявити порушення і скласти протокол, а й судом або керівником такого контролюючого органу має бути винесена постанова про накладення стягнення.
Щодо строків давності за вчинення правопорушень, за які фінсанкції накладають податкові органи, то вони становлять 1095 днів (3 роки).
Для нововведених складів правопорушень, передбачених у ст. 265 КЗпП, строки давності притягнення до відповідальності не визначені. Практики щодо цих правопорушень ще немає, водночас є практика перевірок Держпраці за іншими законами без застосування строків давності взагалі. Наголосимо, що в частині встановлення відповідальності закони не можуть мати зворотної дії, а тому відповідальність за конкретними складами правопорушень, передбаченими в ст. 265 КЗпП, із застосуванням відповідних санкцій, можлива лише з 2015 року. На вчинені раніше правопорушення дія статті не поширюється.
Механізм відповідальності
Як виглядає механізм притягнення до відповідальності (застосування фінансових санкцій та адмінштрафів) з боку контролюючих органів? Це приблизно така схема: проведення перевірки — акт перевірки — рішення про застосування санкцій (накладення стягнення). Кожен з етапів реалізується згідно із законодавством, що регулює діяльність певного контролюючого органу, іншого суб'єкта, що бере участь у вирішенні справи. Якщо йдеться про адміністративну відповідальність, то перед винесенням рішення контролюючим органом є ще один етап — складання протоколу (підстава — порушення, виявлені під час перевірки та зафіксовані в акті перевірки).
На кожному етапі учасники провадження мають певні права й обов'язки і можуть вживати заходів щодо захисту своїх прав та інтересів.
Наприклад, на етапі перевірки підконтрольний суб'єкт господарювання наділений загальними правами, передбаченими ст. 10 Закону про держнагляд (для контролю з боку Держпраці), ст. 17 ПКУ (для перевірок з боку органів ДФС). Порядок проведення конкретних видів перевірок, складання актів, а також відповідні обов'язки суб'єкта господарювання, права й обов'язки контролюючих органів також регламентовані згаданими законами.
Про адміністративне оскарження рішень податкових органів «ДК» писав у №11/2014. Про особливості процедури притягнення до адміністративної відповідальності — в №40/2012.
Особливості адмінвідповідальності
Зверніть увагу, що при притягненні посадових осіб до адмінвідповідальності, крім акта перевірки, складається протокол про адміністративне правопорушення, при складанні якого особа має право надати свої пояснення, а також має інші права (ст. 268 КпАП). Без складання протоколу (навіть за наявності акта перевірки) притягнення до адмінвідповідальності є неможливим.
Тому, наприклад, поширеними є випадки, коли ДПІ в разі несвоєчасної сплати податків, несвоєчасного подання звітності на підставі акта камеральної перевірки застосовує фінансову санкцію, проте не притягує посадових осіб до адмінвідповідальності (бо вони не з'являються для підписання протоколу).
Згідно з КпАП, притягнення до адмінвідповідальності може здійснюватися одним органом, посадові особи якого складають протокол і розглядають справу — виносять постанову (як правило, постанову виносить керівник). А може передбачатися винесення постанови судом на підставі складеного посадовою особою протоколу.
Так, із адмінправопорушень, наведених у таблиці, лише протоколи за ст. 165-1 складають і розглядають податкові органи. Щодо решти статей справи розглядаються в судовому порядку, а протоколи складають: за ч. 1, 3 ст. 41 — посадові особи Держпраці, за ст. 163-2,163-4 — податківці.
Відповідальність перед працівником
За правопорушення у сфері оплати праці можуть наставати й інші види відповідальності, крім штрафу. Наприклад, якщо судом установлюються порушення трудових прав працівника, пов'язаних з оплатою праці, суд може присудити виплату йому певних сум. Найбільш значні суми, які присуджувалися судами за законодавством, що діяло раніше, — це середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні або в разі невидачі трудової книжки. Якщо подібне мало місце з вини роботодавця, то суд присуджує відповідні виплати за весь період до дня фактичного розрахунку. Судову практику за індивідуальними трудовими спорами див. у статті у «ДК» №06/2015.
Окрім цього, з 2015 року запроваджено новий предмет позову в сфері оплати праці — встановлення судом періоду роботи працівника, який виконував роботу без укладення трудового договору. За цей період, згідно зі ст. 235 КЗпП, у разі задоволення позову суд присуджуватиме працівникові виплату зарплати в розмірі, не нижчому ніж середня в регіоні за цим видом економічної діяльності, а також прийматиме рішення про нарахування та сплату з цієї зарплати ЄСВ та ПДФО.
Строк давності для неоформлених
Наразі судової практики з таких спорів ще немає. Спеціальний строк давності за трудовими спорами становить 3 місяці. Водночас із цим строком конкурує встановлене в ст. 233 КЗпП правило, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Чи може неоформлення трудового договору вважатися порушенням законодавства про оплату праці і чи дає це право неоформленій людині вимагати виплати їй зарплати за 2 -3 — 10 років? Наразі відповісти на це запитання однозначно неможливо.
З одного боку, спершу йдеться не про зарплату, а про порушення інших трудових прав, але при цьому також має місце порушення законодавства про оплату праці (зарплата офіційно не нараховується та не виплачується). Логіка встановлення законодавством строку давності полягає в тому, що потенційний відповідач у справі не повинен бути нескінченний час під загрозою відповідальності за вчинене правопорушення. Тому якщо працівник знав, що він не оформлений, логічно, що суд повинен, на нашу думку, виходити з того, що він мав право звернутися до суду протягом трьох місяців для захисту свого права на оформлення.
Водночас Конституційний Суд, розглядаючи питання строків давності при стягненні індексації та компенсації за затримку виплат зарплати, у рішенні від 15.10.2013 р. №9-рп/2013 вказував на те, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення таких сум як складових належної працівнику зарплати без обмеження строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Тож ризик, що суди виходитимуть з відсутності строку давності, є, а отже, звичайно, слід уникати таких трудових конфліктів й оформлювати працівників на роботу належним чином та в установлений строк.
Олексій КРАВЧУК, к. ю. н., доцент, аудитор