Значна кількість невеликих підприємств, що мають найманих працівників, питанням нормативного регулювання їх трудової дисципліни особливої уваги не приділяють. Більшість питань організації робочого часу і часу відпочинку, а також проблеми, які виникають у процесі такої організації, на цих підприємствах вирішуються усно, в робочому порядку. Але рано чи пізно на багатьох підприємствах виникає потреба формалізувати регулювання відповідних відносин. Для цього призначено спеціально створюваний на підприємстві локальний нормативний акт — Правила внутрішнього трудового розпорядку (далі — Правила ВТР), про які поговоримо в цій статті.
Обов'язковість правил ВТР
Слід із самого початку розуміти, що КЗпП загалом виходить з обов'язковості існування Правил ВТР на підприємстві, що має найманих працівників (ст. 142 КЗпП). Визначаючи саме поняття трудового договору як угоди між працівником і роботодавцем, ст. 21 КЗпП установлює, що два основні обов'язки роботодавця (виплачувати обумовлену зарплату і забезпечувати належні умови праці) кореспондують у трудовому договорі з двома основними обов'язками працівника: виконувати обумовлену роботу та дотримуватися внутрішнього трудового розпорядку. Крім того, КЗпП у ст. 29 встановлює обов'язок роботодавця до початку роботи за укладеним трудовим договором здійснити деякі організаційно-правові заходи, у т. ч. ознайомити працівника із низкою документів, серед яких основний — це Правила ВТР. Отже, ці правила можуть і повинні містити низку умов (зокрема щодо прав і обов'язків сторін), з яких складається трудовий договір.
Отже, наявність Правил ВТР на підприємстві є обов'язковою. Проте на питання, чи передбачена відповідальність за їх відсутність, слід, очевидно, відповісти негативно. Водночас не всі фахівці згодні з таким висновком. Так, наприклад, у Методичному посібнику «Правила ВТР», розробленому Головним управлінням юстиції в Кіровоградській обл.1, вказується на те, що відсутність правил є порушенням, що тягне адмінвідповідальність. При такому підході мова може йти про відповідальність за інші порушення законодавства про працю — ч. 1 ст. 41 КзПП, у вигляді штрафу на посадових осіб від 30 до 100 н. м. д. г. А на нашу думку, за відсутність Правил ВТР посадові особи підприємства не можуть бути притягнуті до адміністративної відповідальності за цим складом правопорушення. Це пояснюється призначенням цього локального нормативного документа, який потрібен не працівникам, а саме власнику й адміністрації підприємства (тобто відсутністю правил ВТР навряд чи комусь, крім самого власника підприємства, завдається шкода), а також специфічністю процедури затвердження Правил ВТР (про що йтиметься нижче).
1 http://kr-just.at.ua/PRAVOVOY_PDF/pravila_vnutrishnogo_rozporjadku_2014.pdf.
Чому наявність Правил ВТР є доцільною?
Слід наголосити, що сам роботодавець, вочевидь, може бути зацікавлений у наявності таких правил. Адже саме в них визначаються обов'язки працівника, за порушення яких може наставати дисциплінарна чи інша відповідальність. Наприклад, п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП передбачає можливість звільнення працівника в разі систематичного невиконання ним без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського впливу.
А отже, якщо підприємство, навіть у перспективі, допускає виникнення необхідності притягнення працівників до дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни:
а) воно повинне мати Правила ВТР;
б) ці правила мають бути складені на основі типових Правил;
в) вони повинні бути затверджені в установленому порядку (ст. 142 КЗпП);
г) працівники мають бути ознайомлені з Правилами ВТР до початку роботи за укладеним трудовим договором (ст. 29 КЗпП).
Що повинні визначати Правила ВТР?
Закон обмежується вказівкою на те, що Правилами ВТР визначається «трудовий розпорядок» (ст. 142 КЗпП). Аналіз норм КЗпП дозволяє також зробити висновок про те, що в цих Правилах визначаються чи повинні визначатися:
— тривалість щоденної роботи (зміни), тривалість її початку і закінчення (статті 52, 57);
— порядок чергування змінами при змінній роботі (ст. 58);
— час початку і закінчення перерви для відпочинку і харчування (ст. 66);
— обов'язки працівників щодо охорони праці (ст. 159).
Тобто, як випливає з наведеного, основним у Правилах ВТР є питання організації робочого часу і часу відпочинку.
Типові правила ВТР
Зазначена вище ст. 142 КЗпП передбачає порядок затвердження Правил ВТР і встановлює, що вони затверджуються на основі типових правил.
Нині діють Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій, затверджені постановою Держкомітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.07.84 р. №213 за погодженням із ВЦРПС (далі — Типові правила №213). Є також типові правила ВТР, затверджені державними органами України для деяких підприємств і організацій. Проте для більшості чинними є названі Типові правила №213.
Типові правила №213, крім розділу щодо робочого часу, містять розділи щодо порядку прийому і звільнення працівників, їх основні обов'язки, основні обов'язки адміністрації, порядок застосування заохочень і стягнень за порушення трудової дисципліни.
Цілком очевидно, що названі Типові правила є доволі застарілими, тому багато чого з них наводити в Правилах ВТР підприємства не варто (а дещо, наприклад перелік стягнень за порушення трудової дисципліни, взагалі суперечить чинному законодавству). Не варто, на нашу думку, наводити в них і положення чинного законодавства (повторювати норми законів), які є нормами прямої дії.
Взагалі відповідальності за невідповідність Правил ВТР Типовим правилам немає, проте питання про невідповідність може постати у разі оспорювання працівником притягнення до дисциплінарної відповідальності на підставі затверджених Правил ВТР, що не відповідають Типовим. Оцінку цьому даватиме суд, і не виключено, що він стане на бік працівника.
Що варто передбачати у Правилах ВТР?
Правила ВТР слід викладати відповідно до структури Типових правил (тобто відповідно до їх розділів), обумовлюючи в необхідних випадках права і обов'язки працівників і адміністрації підприємства, пристосовані до особливостей конкретного підприємства.
Оскільки КЗпП приділяє значну увагу врегулюванню в Правилах ВТР питань організації робочого часу і часу відпочинку, слід звернути на це особливу увагу. Адже за своїм призначенням це, як випливає із закону, і є основна мета Правил ВТР.
Типові правила ВТР передбачають (пункти 14, 15), що адміністрація зобов'язана організувати облік явки на роботу і залишення роботи, а працівники зобов'язані до початку роботи відмітити своє прибуття на робоче місце, а також його залишення після закінчення робочого дня в порядку, встановленому на підприємстві.
Отже, порядок відмічання виходу на роботу і залишення роботи, а також порядок ведення обліку цих подій має бути визначено саме в Правилах ВТР. Так, наприклад, саме в Правилах слід передбачити обов'язок розписуватися в книзі виходу на роботу, відмічатися при прибутті карткою, іншим засобом автоматизованого контролю тощо. Прописуючи ці норми в Правилах ВТР, слід розуміти, що вони повинні з такою точністю, яка визначається потребами підприємства, давати змогу зафіксувати запізнення на роботу чи відсутність на роботі під час робочого часу.
Також слід пам'ятати, що в разі виникнення трудового спору з працівником підприємства щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни (у вигляді догани або звільнення) або звільнення за прогул, передбачені затвердженими в установленому порядку Правилами ВТР способи відмічання виходу на роботу та її залишення та спосіб обліку цих подій можуть служити джерелом законних доказів порушення трудової дисципліни чи прогулу. Якщо ж книги обліку робочого часу чи технічне фіксування не передбачені Правилами ВТР, їх дані значно важче використати як докази. Акти ж, якими на практиці здебільшого фіксується запізнення чи прогул, взагалі чинним законодавством не передбачені.
Статути і положення про дисципліну
Відповідно до ст. 142 КЗпП, у деяких галузях народного господарства для окремих категорій працівників діють статути і положення про дисципліну. Це, однак, не означає, що власники великих підприємств або їх об'єднання мають право самостійно розробити такі статути чи положення. Так, в ухвалі від 17 січня 2001 року судова колегія в цивільних справах Верховного суду України зазначала, що згадані у ст. 142 КЗпП статути та положення про дисципліну є актами законодавства України, ухваленими відповідними органами державної влади, і поширюються лише на окремі категорії працівників.
Як приклади таких документів можна навести дисциплінарні статути прокуратури, Збройних сил України, Служби цивільного захисту, органів внутрішніх справ України.
Процедура затвердження Правил ВТР
Звернімо увагу на те, що закон чітко визначив порядок затвердження правил ВТР на підприємствах. Ці правила, згідно зі ст. 142 КЗпП, а також ст. 9 Закону СРСР від 17.06.83 р. №9500-X «Про трудові колективи і підвищення їх ролі в управлінні підприємствами, установами, організаціями», затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника). Тобто адміністрація і профком вносять на розгляд трудового колективу подання щодо затвердження Правил ВТР, а затверджені вони мають бути загальними зборами або конференцією трудового колективу.
Відповідно до ст. 20 названого Закону, збори трудового колективу вважаються правомочними, якщо в них бере участь більш як половина загальної кількості членів колективу, а конференція — не менш як дві третини делегатів. При цьому конференції трудових колективів проводяться на підприємствах, в установах, організаціях, де скликання зборів утруднене через багатозмінність або територіальну роз'єднаність цехів, відділів, дільниць та інших структурних підрозділів. Делегати на конференцію обираються за нормами і в порядку, що визначаються трудовим колективом.
Керівник не може затвердити Правила ВТР
На практиці дуже часто Правила ВТР затверджуються керівниками підприємств, організацій (іноді за погодженням із профкомом). Ця помилка є настільки поширеною, що в довідково-інформаційних системах можна віднайти навіть розпорядчі документи центральних органів державного управління (їх керівників) про затвердження Правил ВТР для працівників відповідних органів. Наприклад, постановою ЦВК від 12.05.2005 р. №82 затверджено Правила внутрішнього трудового розпорядку працівників Секретаріату та патронатної служби Центральної виборчої комісії. А наказом заступника міністра інфраструктури — керівника апарату від 01.07.2011 р. №198 було затверджено Правила внутрішнього трудового розпорядку для працівників Мінінфраструктури.
Правила ВТР, затверджені з порушенням установленої процедури і не уповноваженим суб'єктом, є неправомірними, а отже, притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності за їх порушення також буде неправомірним.
Слід також розуміти, що Правила ВТР за змістом не повинні суперечити чинному законодавству та погіршувати права працівників порівняно з наданими законодавством.
Олексій КРАВЧУК, к. ю. н., доцент, аудитор