Роботодавець зобов’язаний здійснювати працівникам (застрахованим особам) страхові виплати та надавати соціальні послуги у разі настання страхового випадку, згідно із Законом №1105. Своєю чергою, працівники мають право отримати такі страхові виплати та соціальні послуги у разі настання страхового випадку в період роботи.
Відповідно до ч. 2 ст. 15 цього Закону, у випадках, зазначених у п. 1 і 7 ч. 1 цієї статті, ПФУ виплачує допомогу по тимчасовій непрацездатності з 6-го дня лікарняного за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності). Ці виплати здійснюють незалежно від звільнення застрахованої особи у період втрати працездатності, у порядку та розмірах, установлених законодавством.
Ця норма поширюється лише на такі страхові випадки, як:
— тимчасова непрацездатність внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, а також тимчасова непрацездатність на період реабілітації внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві (пункт 1);
— перебування в самоізоляції, обсервації, тимчасових закладах охорони здоров’я (спеціалізованих шпиталях), закладах охорони здоров’я у зв’язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб, а також на локалізацію та ліквідацію їх епідемій та спалахів на період дії карантину, встановленого КМУ (пункт 7).
З огляду на вищезазначене, за листками непрацездатності, що становлять один страховий випадок, який розпочався до дати звільнення працівника, допомога по тимчасовій непрацездатності надається за кошти ПФУ на загальних підставах — з 6-го дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення інвалідності.
Якщо ж страховий випадок розпочався вже після звільнення працівника, допомога по тимчасовій непрацездатності не надається.