Для того щоб працівник став до роботи, йому достатньо після звільнення з військової служби пред’явити роботодавцю військовий квиток із записом про звільнення зі служби. У законодавстві не зазначено обов’язку працівника писати заяву про рішення чи бажання повернутися до роботи. Так само нормами законодавства не передбачено обов’язку роботодавця видавати наказ про повернення працівника до роботи.
Річ у тім, що, коли працівника було мобілізовано, роботодавець уже видавав наказ про увільнення його від роботи і про те, хто виконуватиме обов’язки такого працівника під час його відсутності. Але Мінсоцполітики в листі від 10.06.2015 №231/06/186-15 зазначало, що все ж таки має бути ще один розпорядчий акт роботодавця: «Працівник, який після демобілізації заявив роботодавцю про намір повернутися на своє місце роботи, стає до виконання обов’язків, передбачених трудовим договором, на підставі відповідного розпорядчого акта роботодавця».
Такий наказ доцільно видати з таких причин:
1. Треба терміново вирішити питання з тим працівником, який виконував обов’язки демобілізованого працівника під час його відсутності. Особливо якщо це був працівник, прийнятий за строковим трудовим договором.
2. Треба закрити період увільнення працівника від роботи. Так, працівника увільняють від роботи наказом «на період проходження військової служби», тобто з відкритою датою. Наказ про вихід на роботу припиняє таке увільнення.
3. Іноді працівника не можна одразу ж допустити до роботи. Якщо до початку роботи потрібно провести інструктаж з охорони праці й техніки безпеки, пройти медичний огляд тощо, службі охорони праці з цього наказу стане відомо, що працівник виходить на роботу.
А може бути й так: якщо працівник має дні накопиченої щорічної відпустки, він може піти у відпустку після звільнення з військової служби та повернення на роботу. Тоді питання 1 і 3 переносяться до закінчення відпустки. А от питання 2 треба закрити одразу і вже після цього створити наказ про надання відпустки.
Стаж, що дає право на щорічну відпустку
19.07.2022 Законом №2352-IX були внесені зміни до ч. 3 ст. 119 КЗпП, у зв’язку з чим роботодавці більше не зберігають середню зарплату за працівниками, що перебувають на військовій службі, а також проходження військової служби, протягом якого за працівником зберігалися місце роботи і посада (і не зберігався середній заробіток), не зараховується до відпусткового стажу працівника (ст. 9 Закону про відпустки).
Тобто до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, не включаються періоди військової служби, протягом яких за працівником не зберігався середній заробіток відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП.