Відповідно до п. 13 НП(С)БО 11 забезпечення створюють для відшкодування наступних (майбутніх) операційних витрат на:
- виплату відпусткових працівникам;
- додаткове пенсійне забезпечення;
- виконання гарантійних зобов’язань;
- реструктуризацію, виконання зобов’язань у разі припинення діяльності;
- виконання зобов’язань щодо обтяжливих контрактів тощо.
«Найпопулярнішим» є забезпечення на виплату відпусткових працівникам. Про створення цього резерву на 2023 рік ми написали у цій статті.
Але у коригуваннях фінрезультату для потреб оподаткування резерв відпусток участі не бере — у пп. 139.1.1 ПКУ та 139.1.2 ПКУ передбачено прямий виняток для цього резерву: він не враховується ані при зменшенні фінрезультату, ані при збільшенні.
Підприємства, які беруть на себе гарантійні зобов’язання, повинні створювати відповідний резерв — на виконання гарантійних зобов’язань.
Для виконання гарантійних зобов’язань підприємство створює забезпечення для відшкодування наступних (майбутніх) операційних витрат (п. 13, п. 14 НП(С)БО 11). Забезпечення створюється при виникненні внаслідок минулих подій зобов’язання, погашення якого, ймовірно, призведе до зменшення ресурсів, що втілюють у собі економічні вигоди, та його оцінка може бути розрахунково визначена.
Такими минулими подіями, як правило, є продаж товарів, виконання робіт або надання послуг, і саме ці події запускають у дію процес виконання таких зобов’язань. Проте жодних методик розрахунків гарантійного забезпечення законодавством не визначено. Фактично на момент виникнення такого забезпечення підприємство ще не знає ні суми фактичних витрат, ані дати їх реального виникнення. Певна річ, що таке забезпечення використовують для відшкодування лише тих витрат, для покриття котрих його було первинно створено. Методику розрахунку забезпечення кожне підприємство розробляє самостійно на власний розсуд. В обліковій політиці потрібно чітко прописати вибрану методику та послідовно дотримуватися її.
Підприємства, які надають гарантійні зобов’язання, мають формувати гарантійне забезпечення тільки на суму тих витрат, які вони будуть нести за власним кошт. Наприклад, якщо підприємство зобов’язане надавати покупцям-фізособам гарантії на підставі п. 4 ст. 1 і ст. 7, 8 Закону №1023 і при цьому виробники гарантійних товарів згідно з умовами договору не компенсують цьому підприємству гарантійних витрат, то такому підприємству потрібно створити гарантійне забезпечення. Якщо ж виробник повністю (чи частково) компенсує підприємству витрати на виконання гарантійних зобов’язань, тоді на суму компенсовуваних витрат забезпечення не створюють.
Торговельні підприємства відображають формування резерву згідно з п. 19 НП(С)БО 16: у складі витрат на збут записом Д-т 93 — К-т 473. Використання резерву в межах суми забезпечення показують записом Д-т 473 — К-т 20, 631, 651, 661, 28 (за рахунком 28 списують вартість товарів, які не придатні до експлуатації та не підлягають ремонту); понад суму забезпечення: Д-т 93 — К-т 20, 631, 651, 661, 28.
Щодо інших резервів, то переважна більшість підприємств не забезпечує додаткового пенсійного забезпечення та не має зобов’язань щодо реструктуризації, виконання зобов’язань при припиненні діяльності та зобов’язань щодо обтяжливих контрактів.
Для відображення цих забезпечень у додатку РІ до декларації передбачено рядки 2.1.1; 2.2.1 та 2.2.1.1 підрозділу 2. При цьому фінрезультат збільшують на суму створеного (нарахованого) резерву, а зменшують — на суму фактичного використання такого резерву.
Окремо покажемо, як це працює на прикладі резерву сумнівних боргів.