Працівникові надається право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін (ч. 2 ст. 21 КЗпП).
Сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у роботодавця-фізособи (ст. 102-1 КЗпП).
Утім, роботодавці можуть встановити такі обмеження внутрішніми розпорядженнями або узгодити їх у колективному чи трудовому договорі (так само як і встановити обов’язок працівників повідомляти про наявність чи відсутність інших місць роботи).
Оформлення на роботу працівника за місцем роботи за сумісництвом нічим не відрізняється від оформлення за основним місцем роботи.
Тобто працівник пише заяву про прийняття його на відповідну посаду за місцем роботи за сумісництвом на неповний робочий день з оплатою праці пропорційно до відпрацьованого часу.
Подає такі документи:
— копію паспорта, ідентифікаційного коду;
— документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію) (за наявності);
— документ про стан здоров’я (за наявності);
— інші документи (наприклад, якщо особа військовозобов’язана — військовий квиток, тощо).
Роботодавець, своєю чергою, видає відповідний наказ, укладає трудовий договір (згідно зі ст. 23 КЗпП його може бути укладено: на невизначений термін (безстроковий), на певний строк чи на час виконання певної роботи) та подає повідомлення про прийняття на роботу до податкової, якщо працівник приймається не на керівну посаду. Це є вимогами ч. 3 ст. 24 КЗпП.
Але не забуваємо відобразити прийняття на роботу в Додатку 5 єдиної звітності з ПДФО, ВЗ та ЄСВ у відповідному кварталі.
Тепер щодо тривалості роботи за сумісництвом, тобто скільки годин сумісник може працювати за кожним місцем роботи.
Раніше тривалість робочого часу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій визначалася Постановою №245, але вона втратила чинність.
Отже, наразі підзаконного нормативного документа, який би визначав правила застосування праці сумісників, в Україні немає (а всі роз’яснення, які надавалися Держпраці, Мінсоцполітики або навіть Мінекономіки з посиланням на норми Постанови №245, застаріли).
Скільки роботодавців можна мати
Законодавством не обмежується кількість підприємств, установ, організацій, де працівник може працювати за сумісництвом. Тому він може працювати на одному, двох або більше підприємствах.
Роботодавці можуть установити такі обмеження внутрішніми розпорядженнями або узгодити їх у колективному чи трудовому договорі (так само як і встановити обов’язок працівників повідомляти інформацію про наявність чи відсутність інших місць роботи). У листі Мінсоцполітики від 28.03.2013 №2-1/06/187-13* зазначається, що порушення обмежень на сумісництво, встановлених законодавством, колективним або трудовим договором, є підставою для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності, аж до звільнення з роботи.
У п. 2 Постанови №245** зазначається, що тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не має перевищувати половини місячної норми робочого часу. Це обмеження поширюється на працівників державних підприємств, установ та організацій.
Якщо працівник працює лише у роботодавців недержавної форми власності, кількість годин, які він може відпрацювати сумарно, нічим не обмежена. Так, у листі Мінсоцполітики від 16.01.2003 №06/2-4/6 наголошується, що ст. 21 КЗпП не встановлено обмеження ні за кількістю трудових договорів про роботу за сумісництвом, які можуть укладати працівники, ні за тривалістю роботи, яку працівник поєднує з основною.
Одночасного виконання роботи за основним місцем роботи та за сумісництвом бути не може, бо сумісництвом вважається робота, що виконується у вільний від основної роботи час.
Якщо місць роботи багато, можливий варіант працевлаштування за всіма місцями роботи з неповним робочим днем та неповним робочим тижнем. Так, працівник може працювати за основним місцем роботи неповний робочий час. Наприклад, за основним місцем роботи працівник працює лише в понеділок з 08-00 до 13-00, а на інших місцях роботи за сумісництвом — в інший вільний від основної роботи час. При цьому немає вимоги, щоб за основним місцем роботи працівник працював більше годин, ніж за сумісництвом (сумарно чи за одним з них).
https://myrnograd-rada.gov.ua/news/3607-pracyuvati-za-zovnisnim-sumisnictvom
* Див. «ДК» №24/2013. — Прим. ред.
** Постанова №245 втратила чинність з 25.11.2022. — Прим. ред.
Проте цікавості контролерів щодо тих, хто має кілька роботодавців, це не зменшило. Так, мати кілька робочих місць або приймати на роботу тих, хто вже має кількох роботодавців, не заборонено і не є саме по собі порушенням закону або підставою для перевірки. Але інформацію про таких працівників (і місця роботи) податківці, на підставі отриманої «зарплатної» звітності, передають Держпраці «на замітку». Бо в цьому разі інспектори насамперед перевірятимуть реальність оформлених трудових відносин. Адже бували кричущі випадки, коли одна людина оформлена на роботу за робітничою посадою більш ніж у сотні роботодавців одночасно. Це, звісно, винятки, але звернули вони на себе увагу тим, що ані податківці, ані Держпраці не повірять, що така людина справді виконувала трудові обов’язки за всіма оформленими місцями роботи. Особливо в тих випадках, коли для виконання трудових обов’язків потрібна присутність працівника на робочому місці, а воно щодо кожного працівника — різне.
Тому, якщо ви берете на роботу зовнішнього сумісника, для того щоб потім не виникло проблем із контролерами, варто відразу встановити, в які години він уже працює за іншими місцями роботи і в які години (дні) зможе працювати у вас. Одні й ті самі години, оформлені в нього як робочі, в різних роботодавців не мають бути. Тобто під час приймання на роботу сумісника недостатньо просто зазначити у заяві та наказі, що він приймається на 0,5 ставки.
Навпаки, варто уточнити, що оплата праці здійснюватиметься згідно з окладом (або тарифною ставкою) пропорційно до відпрацьованого часу і які години (дні) будуть для цього працівника робочими. Тут варіанти можуть бути різноманітні: він може працювати і певну кількість годин кожного робочого дня підприємства, і по 8 чи навіть більше у певні дні тижня (або місяця).
Можлива і комбінація цих форм, наприклад по 2 години по понеділках і четвергах, або взагалі змінний графік. Головна мета такого визначення — встановити робочий час працівника таким чином, щоб він для нього був вільним від роботи за іншими місцями роботи. А от обмеження щодо тривалості роботи сумарно за всіма місцями роботи чинне законодавство не містить.
Нормативна база
- КЗпП — Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 №322-VIII.
- Постанова №245 — Постанова КМУ від 03.04.1993 №245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» (втратила чинність з 25.11.2022).