Наразі допомогу з тимчасової непрацездатності та допомогу у зв’язку з вагітністю та пологами фінансує ПФУ. Але почалося це відносно нещодавно, з початку 2023 року. А доти цими питанням займався ФСС, і свіжа судова практика1 все ще стосується коштів, отриманих від цього Фонду. Проте висновки, яких дійшов суд, варто мати на увазі і тепер.
Зміст справи
Фізособа перебувала у трудових відносинах із підприємством (далі — роботодавець), при звільненні їй не повністю виплатили суму допомоги по тимчасовій непрацездатності. Тому працівниця вимагає від роботодавця виплатити їй середній заробіток за час затримки виплати цих сум. Зокрема, у позові йдеться про:
— суму заборгованості з виплати допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю за листком непрацездатності за період з 25 до 29 січня 2020 року в розмірі 8 276,76 грн;
— суму компенсації втрати частини доходу у зв’язку з порушенням строків виплати за листками непрацездатності: за період з 4 до 17 січня 2020 року в розмірі 1 179,87 грн (затримка оплати на 236 робочих днів); за період 20 — 24 січня 2020 року в розмірі 347,62 грн (затримка оплати на 215 робочих днів); за період 25 — 29 січня 2020 року в розмірі на дату оплати суми допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю;
— ще й моральну шкоду в розмірі 80 000 (вісімдесят тисяч) гривень.
Тож під час розгляду справи перед судами постало головне запитання: чи може допомога по тимчасовій непрацездатності бути віднесена до виплат при звільненні, передбачених ст. 116 КЗпП?
Судова практика з виплати лікарняних при звільненні
Наприклад, ВС у постанові від 25.07.2018 №809/575/16 вважав, що допомога по тимчасовій непрацездатності не належить до виплат при звільненні, оскільки особливості проведення таких виплат врегульовані спеціальним Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», яким чітко регламентована «незалежність» останніх від дати звільнення.
У постанові Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №591/1079/19 сказано, що перші п’ять днів тимчасової непрацездатності оплачуються за кошти роботодавця, тому такі кошти відносять до виплат, які належаться працівникові при звільненні та у разі несплати яких настає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП.
Роз’яснює Верховний Суд
Під належними звільненому працівникові сумами треба розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах із роботодавцем (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо).
Умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу в невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку. При цьому обов’язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов’язку. Саме з цією обставиною пов’язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Постанова Верховного Суду від 26.07.2023 у справі №552/16890/20
Правова позиція ВС в інших постановах за період 2019 — 2022 рр. також свідчить, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника.
Але, незважаючи на таку доволі різну судову практику, суд першої інстанції все ж таки стягнув з роботодавця суму оплати допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, проте відмовив у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди.
Проте апеляція відмовила у позові повністю, бо починаючи з шостого дня непрацездатності зазначена допомога мала виплачуватися працівниці за кошти Фонду соцстрахування, а не роботодавця.
У підсумку справа потрапила до Великої Палати ВС, який став на бік працівниці. І стягнув заборгованість з виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності з урахуванням суми індексації в розмірі 9 570,45 грн та 1 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Тобто вимоги колишньої працівниці були задоволені, щоправда, частково. Чому так і як аргументував своє рішення ВС, розглянемо далі.
Хто відповідає за невиплату лікарняних: Фонд чи роботодавець?
Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками, що позаяк у ст. 116 КЗпП ідеться про виплату всіх сум, які належаться працівникові від підприємства, установи, організації, що не обмежується лише заробітною платою, а включає в себе також інші нарахування, у тому числі й допомогу по тимчасовій непрацездатності за перші п’ять днів тимчасової непрацездатності, яка здійснюється за кошти роботодавця, то такі кошти відносять до виплат, які належаться працівникові при звільненні та у разі несплати яких настає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП.
Щодо того, чи належиться допомога по тимчасовій непрацездатності застрахованим особам, що виплачується Фондом починаючи з шостого дня непрацездатності, до виплат при звільненні, передбачених ст. 116 КЗпП, Велика Палата Верховного Суду наголосила на окремих моментах.
З моменту надходження коштів Фонду на виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності на окремий рахунок роботодавця розпорядником таких коштів стає сам роботодавець, який зобов’язаний виплатити застрахованій особі відповідне матеріальне забезпечення в найближчий після дня призначення допомоги строк, установлений для виплати заробітної плати.
Якщо страхові кошти перераховано до звільнення працівника і роботодавець став розпорядником таких коштів, то в розумінні ч. 1 ст. 116 КЗпП такі кошти належать до виплат, які мають бути сплачені працівникові у день звільнення.
Визначальною є обставина, чи є на момент звільнення працівника роботодавець розпорядником коштів, що належаться до виплати працівникові, який звільняється, і хто винен у тому, що такі кошти не виплачені.
Тобто якщо комісія вчасно розглянула питання про оплату листка непрацездатності, роботодавець надіслав заяву-розрахунок, а Фонд невчасно перерахував кошти, то відповідальність має нести Фонд.
Якщо комісія чи роботодавець не вчинили таких дій, то відповідальність за невиплату такого відшкодування покладається на роботодавця.
Суди встановили, що комісія із соцстраху роботодавця вважала необґрунтованою та незаконною видачу працівниці листка непрацездатності за період з 25 до 29 січня 2020 року, проте рішення з цього питання не приймала, що позбавило працівницю можливості його оскарження в порядку, передбаченому розділом V Положення №13 (до відділення робочого органу виконавчої дирекції Фонду або до суду).
Після отримання роботодавцем від працівника 30 січня 2020 року листка непрацездатності підзвітна підприємству й утворена ним комісія із соцстраху не прийняла жодного рішення щодо його оплати. Адміністрація підприємства неодноразово самостійно зверталася з приводу відповідності листків непрацездатності працівниці, що унеможливило прийняття комісією будь-якого рішення щодо листка непрацездатності, а отже, позбавило працівницю можливості оскаржити рішення комісії про відмову у виплаті.
Таким чином, обов’язок відшкодувати працівниці суми заборгованості з виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності за листком непрацездатності за період з 25 до 29 січня 2020 року в розмірі 8 276,76 грн покладається саме на роботодавця.
Проте, незважаючи на те що лікарняні не були виплачені на дату звільнення, втрати у зв’язку з несвоєчасною виплатою за листком непрацездатності компенсуються лише шляхом нарахування і стягнення індексації зазначеної виплати — з урахуванням суми індексації за період з квітня 2020 року до липня 2023 року в розмірі 1 293,69 грн. Отже, роботодавець має сплатити: 8 276,76 + 1 293,69 = 9 570,45 грн, а середній заробіток за затримку не сплачує. Присудив Верховний Суд і відшкодування моральної шкоди, але в значно меншому розмірі, ніж вимагала працівниця (1 тисячу гривень замість 80 тисяч, зазначених у позові).
Висновки
Ще раз нагадаємо, що ця справа розглядалася ще в редакції Закону станом на 2020 — 2022 рр. З 01.01.2023 ФСС ліквідовано та приєднано до ПФУ, а нормативно-правові та розпорядчі акти ФСС діють до затвердження відповідних рішень ПФУ. А сам Закон №1105 викладено у новій редакції.
Закон №1105 вже оновлено, ЦКУ ще чекає
На сайті ВРУ 30 серпня було зареєстровано урядовий законопроєкт №9660 «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо врегулювання окремих питань у зв’язку з припиненням Фонду соціального страхування України».
Проєктом пропонується внести до ЦКУ зміни, якими передбачити, що у процесі виконання рішень про припинення або ліквідацію юридичної особи комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційні комісії, ліквідатори) мають взаємодіяти з органами ПФУ та Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
І на сьогодні, якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхових виплат, з вини уповноваженого органу управління чи його територіальних органів своєчасно не призначено або не виплачено суму страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв’язку з підвищенням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому ст. 34 Закону України «Про оплату праці» (ч. 7 ст. 41 Закону №1105).
Держпраці ще торік нагадала, що роботодавець зобов’язаний надавати та виплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку належні страхові виплати. Проте за відсутності доступу у роботодавця до особистого кабінету на сайті ПФУ під час воєнного стану він не може нести відповідальність за затримку таких виплат до закінчення обставин або воєнного стану. Щоправда, таку відсутність можливості та доступу треба буде контролерам (а можливо, і суду) якось довести.
Нормативна база
- КЗпП — Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 №322-VIII.
- Закон №1105 — Закон України від 23.09.1999 №1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування».
- Закон про оплату праці — Закон України від 24.03.1995 №108/95-ВР «Про оплату праці».
- Положення №13 — Положення про комісію (уповноваженого) із страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, затверджене постановою правління Фонду соціального страхування України від 19.07.2018 №13.