Навчання працівника: правила і поради

Насамперед нагадаємо три терміни, які потрібно розрізняти.

За п. 2.2 Положення №127/151, що регулює питання професійного навчання працівників, розрізняють такі види профнавчання:

1) первинна професійна підготовка робітників;

2) перепідготовка робітників;

3) підвищення кваліфікації робітників;

4) перепідготовка, спеціалізація, підвищення кваліфікації, стажування керівників, професіоналів та фахівців.

Первинна професійна підготовка робітників (п. 2.3 Положення №127/151) полягає у професійно-технічному навчанні осіб, які раніше не мали певної професії. Така підготовка має забезпечити рівень професійної кваліфікації, необхідний для продуктивної професійної діяльності. Первинна професійна підготовка робітників на виробництві здійснюється із числа осіб, які зараховані на роботу до роботодавця учнями відповідно до робочих навчальних планів та програм, що розробляються і затверджуються роботодавцем на основі типових навчальних планів або програм. Первинна професійна підготовка робітників не може перевищувати 1 року і завершується кваліфікаційною атестацією, яка проводиться відповідно до Положення №201/469.

Перепідготовка робітників (п. 2.4 Положення №127/151) — це професійно-технічне навчання, спрямоване на оволодіння іншою професією робітниками, які вже здобули первинну професійну підготовку. Перепідготовка здійснюється:

— для навчання робітників, що вивільнюються через перепрофілювання, реорганізацію роботодавця тощо;

— для розширення їхнього професійного профілю, підготовки до роботи в умовах колективної форми організації праці;

— за потреби змінити професію через відсутність роботи, що відповідає професії робітника, або втрату здатності виконувати роботу за попередньою професією.

Якщо особи, які мають вищу освіту, з певних причин навчаються робітничої професії, вони проходять навчання на загальних підставах. Перепідготовка робітників також завершується кваліфікаційною атестацією відповідно до Положення №201/469.

Підвищення кваліфікації робітників (п. 2.5 Положення №127/151) — це професійно-технічне навчання робітників, що дає змогу розширювати і поглиблювати раніше здобуті знання, уміння та навички на рівні вимог виробництва чи сфери послуг. Підвищення кваліфікації робітників здійснюється шляхом навчання на виробничо-технічних курсах та курсах цільового призначення (форми підвищення кваліфікації робітників визначаються роботодавцями).  Тривалість та зміст підвищення кваліфікації робітників визначаються робочими навчальними планами та програмами.

Два види курсів підвищення кваліфікації

Виробничо-технічні курси проводяться для підвищення кваліфікації, поглиблення та розширення знань, навичок та вмінь робітників за наявною у них професією до рівня, що відповідає вимогам виробництва. Успішне закінчення курсів є необхідною умовою для присвоєння робітникам вищого кваліфікаційного розряду (класу, категорії, групи) та професійного зростання. Тривалість навчання на виробничо-технічних курсах не має перевищувати 1 року.

Курси цільового призначення проводяться для вивчення робітниками нового обладнання, виробів, товарів, сучасних технологічних процесів, засобів механізації й автоматизації, що використовуються на виробництві, правил та вимог їх безпечної експлуатації, технічної документації, ефективних методів організації праці, законодавчих та нормативно-правових актів тощо. Тривалість навчання на курсах цільового призначення встановлюється обсягом не менше ніж 8 навчальних годин. Періодичність навчання робітників на курсах підвищення кваліфікації встановлюється, як правило, не рідше ніж один раз на 5 років.

Перепідготовка керівників, професіоналів та фахівців (п. 2.6 Положення №127/151) організовується з метою отримання працівниками іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду. Спеціалізація керівників, професіоналів та фахівців організовується з метою отримання додаткових спеціальних знань та фахових навичок у межах раніше набутої спеціальності за професійним спрямуванням виробничої діяльності без присвоєння кваліфікації та зміни освітньо-кваліфікаційного рівня. Підвищення кваліфікації керівників, професіоналів та фахівців здійснюється з метою удосконалення знань, умінь та навичок у межах спеціальності, оволодіння ними новими функціональними обов’язками й особливостями трудової діяльності в умовах розвитку науки і технологій, опанування основ менеджменту, маркетингу, організації праці тощо.

Таким чином, якщо підприємству необхідно навчити працівників іншої професії (наприклад, у разі реорганізації виробництва), таке навчання вважатиметься перепідготовкою. А от якщо є потреба вдосконалити та поглибити раніше здобуті знання без зміни професії працівника, таке навчання є підвищенням кваліфікації.

Навчатися можна і в самого роботодавця

Роботодавець має право організувати виробниче навчання працівників (ст. 201 КЗпП). Це може бути професійна підготовка і підвищення кваліфікації, індивідуальне, бригадне, курсове та інше виробниче навчання коштом підприємства.

Зрозуміло, що це витрати роботодавця з виробничою метою, пов’язані з господарською діяльністю підприємства. Але перед бухгалтером на практиці постає запитання: чи не вважається така оплата за навчання особистим доходом (додатковим благом) працівника? Адже до навчального закладу в такому разі працівник не звертається!

Відповідь одна: роботодавці можуть здійснювати формальне і неформальне професійне навчання працівників (ч. 5 ст. 6 Закону №4312). Саме на цьому моменті і наголосимо далі.

Згідно з п. 2.1 Положення №127/151, формальне професійне навчання:

— здійснюється відповідно до вимог державних стандартів з професійно-технічної освіти, типових навчальних планів і програм, стандартів вищої освіти у навчальному закладі або безпосередньо у роботодавця;

— передбачає видачу документа про освіту, диплома, свідоцтва, якщо йдеться про підвищення кваліфікації (перепідготовку).

Отже, в такому разі працівник здобуває освіту в навчальному закладі і навчальний заклад повинен мати ліцензію на освітні послуги.

А от здійснення неформального навчання не регламентується державою і не обмежується місцем набуття, строками та формою навчання. За результатами неформального навчання видається довідка, в якій зазначаються професія (спеціальність), за якою здійснювалось навчання, напрям підвищення кваліфікації, строки навчання.

Прикладом неформального навчання можна назвати недержавні курси або тренінги з різних освітніх предметів.

Отже, і у випадку з виробничим навчанням (тобто у роботодавця) все залежатиме від того, ким є роботодавець (навчальним закладом чи ні), чи може він видавати дипломи державного зразка. Якщо ні, то працівник отримає, звісно, корисні знання, але жодних переваг, які дає державна освіта, не матиме.

Але вчитися на практиці, особливо робітничих спеціальностей, часто буває навіть корисніше, ніж витрачати час на теорію. Саме тому за наслідками виробничого навчання, так само як і за успішне проходження навчання в закладах освіти, працівника мають заохотити — ці факти слід враховувати, надаючи роботу та просуваючи по роботі (ст. 203 та 206 КЗпП).

Гарантії для працівника під час виробничого навчання

— теоретичні заняття і виробниче навчання під час підготовки нових працівників безпосередньо на виробництві шляхом індивідуального, бригадного і курсового навчання проводяться у межах робочого часу, встановленого законодавством про працю для працівників відповідних віку, професій і виробництв (ст. 204 КЗпП);

— у період виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей працівники не можуть використовуватися на будь-якій роботі, що не стосується спеціальності, яку вони вивчають (ст. 205 КЗпП).

Тобто такі працівники або ще не мають певної спеціальності, або навчаються її наново, безпосередньо у роботодавця. При цьому їм платиться зарплата відповідно до посади, яку вони обіймають, а навчання відбувається в їхній робочий час, тобто навчання на цей період стає їх роботою.

Навчання у ВНЗ та ПТУ

Якщо працівник вирішив отримати професійну освіту поза межами роботи, але не бажає для цього звільнятися і хоче зберегти свою посаду (робоче місце), КЗпП встановлює для цього спеціальні гарантії:

1) для працівників, які навчаються без відриву від виробництва в середніх і професійно-технічних навчальних закладах, встановлюється скорочений робочий тиждень або скорочена тривалість щоденної роботи зі збереженням заробітної плати (ст. 208 КЗпП);

2) щорічні відпустки за бажанням працівників приєднуються до часу проведення настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів, часу підготовки і захисту дипломного проєкту та інших робіт, передбачених навчальною програмою (ст. 212 КЗпП). Щорічні відпустки повної тривалості за перший рік роботи надаються до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у роботодавця (ст. 212 КЗпП);

3) працівник має право оформити додаткову оплачувану відпустку у зв’язку з навчанням (ст. 213 КЗпП). До речі, час навчання з відривом від виробництва тривалістю менше ніж 10 місяців на денних відділеннях професійно-технічних навчальних закладів зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (п. 5 ст. 9 Закону про відпустки). Відпустка на навчання є оплачуваною, але її тривалість визначається згідно зі ст. 13, 14, 15 Закону про відпустки.

Обчислюють середню заробітну плату для оплати часу додаткової відпустки у зв’язку з навчанням виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки (п. 2 Порядку №100);

4) працівник має право на відпустку без збереження заробітної плати тривалістю 15 к. д. (без урахування часу, необхідного для проїзду) для складання вступних іспитів;

5) працівники, які навчаються без відриву від виробництва, у період навчального року мають право за їхнім бажанням на один вільний від роботи день на тиждень без збереження заробітної плати (ст. 214 КЗпП);

6) працівникам, які успішно навчаються без відриву від виробництва, надаються додаткові оплачувані відпустки. Підставою для надання такої відпустки є довідка-виклик з навчального закладу. Разом із довідкою-викликом працівник подає особисто заяву на ім’я керівника підприємства.

Якщо працівник повернувся з навчальної відпустки раніше

У листі Мінсоцполітики від 26.03.2018 №479/0/101-18/284 розглянуто ситуацію, коли працівник поїхав на навчання, отримавши відпусткові, але повернувся раніше, ніж передбачалося у виклику, і хоче стати до роботи.

Фахівці Мінсоцполітики вважають, що навчальна відпустка є пільгою працівника, тож він може:

— скористатися всією відпусткою;

— скористатися частиною відпустки;

— не скористатися взагалі.

Тому, якщо працівник у зв’язку з досягненням мети, для якої надано навчальну відпустку, виходить на роботу до закінчення встановленого часу такої відпустки, це його право. Але такий завчасний вихід на роботу він має узгодити з роботодавцем.

Якщо роботодавець погодиться на такі умови надання навчальної відпустки за заявою працівника, то порушень законодавства про працю не буде. І якщо працівник стає до роботи і виконує трудові обов’язки, він має право на отримання за це зарплати.

Оплата праці в такому разі починається з першого дня виходу на роботу і провадиться на загальних підставах, без урахування раніше виплачених сум за невикористані дні відпустки. При цьому утримувати з працівника раніше виплачені кошти за невикористані дні відпустки роботодавець не повинен, бо це не передбачено чинним законодавством.

Підвищення кваліфікації працівника

При скеруванні працівників на підвищення кваліфікації з відривом від виробництва за ними зберігається місце роботи (посада) і провадяться виплати, передбачені законодавством (ст. 122 КЗпП).

Перебування на курсах підвищення кваліфікації передбачає:

1) нарахування оплати праці. За працівниками, які скеровуються на курси підвищення кваліфікації, підготовки, перепідготовки і навчання інших професій з відривом від виробництва зберігається середній заробіток за основним місцем роботи за час навчання (п. 1 Постанови №695). Середньомісячну заробітну плату обчислюють виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують місяцю скерування на навчання (п. 2 Порядку №100). Якщо працівник відпрацював у роботодавця менше ніж два календарні місяці, середню зарплату обчислюють виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо на навчання скеровується новоприйнятий працівник, нарахування проводять виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу (передостанній абз. п. 4 Порядку №100). І якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середню заробітну плату розраховують з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. А в разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу розрахунок проводять з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору;

2) витрати на проїзд та проживання. Працівникові оплачують вартість проїзду до місця навчання і назад, а також виплачують добові за кожний день перебування в дорозі та за час навчання, відшкодовують витрати, пов’язані з наймом житла. Такі гарантії передбачено Постановою №695.

Увага: особливості під час війни!

Подекуди навчання під час війни проводиться дистанційно. Отже, які гарантії в такому разі матимуть працівники?

У листі від 18.06.2020 №3511-06/37744-09 (див. «ДК» №39/2020) Мінекономіки зазначило, що в разі дистанційного навчання не може здійснюватися відшкодування таких витрат:

— на вартість проїзду;

— добових;

— витрат, пов’язаних із наймом житлового приміщення.

А якщо працівник при дистанційній формі навчання не увільняється від виконання своїх трудових обов’язків та продовжує працювати, йому треба нараховувати та виплачувати заробітну плату за відпрацьований час.

Ще в Україні наразі велика кількість внутрішньо переміщених осіб (ВПО), яких подекуди доводиться навчати, перш ніж допустити до роботи.

Пунктом 3 ч. 2 ст. 24-1 Закону про зайнятість передбачено компенсацію витрат роботодавця, який працевлаштовує зареєстрованих безробітних з числа внутрішньо переміщених осіб строком не менше ніж на дванадцять календарних місяців, на перепідготовку та підвищення кваліфікації таких осіб.

Розмір компенсації визначається Кабінетом Міністрів України — наразі сума компенсації встановлюється в межах вартості навчання, але не може перевищувати десятикратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на дату здійснення роботодавцем такої оплати.

Порядок отримання такої компенсації роботодавцями затверджено постановою КМУ від 08.09.2015 №696.

Як отримати компенсацію на навчання ВПО?

Зокрема, для отримання компенсації витрат на навчання роботодавець протягом п’яти робочих днів після закінчення навчання працівника (але не пізніше ніж через дванадцять місяців з дня його працевлаштування) звертається до центру зайнятості, що скерував на працевлаштування зазначену особу, із заявою довільної форми про компенсацію витрат за її навчання.

До заяви додаються засвідчені в установленому порядку копії трудового договору між ним і працівником або розпорядчого акта про прийняття на роботу, договору роботодавця із закладом професійної (професійно-технічної) або фахової передвищої чи вищої освіти, підприємством, установою чи організацією, які мають ліцензію на провадження діяльності з надання освітніх послуг, на навчання працівника, платіжних документів, які підтверджують сплату роботодавцем вартості навчання працівника, та документа працівника про освіту державного зразка, що підтверджує факт навчання, відомості про розрахунковий рахунок роботодавця для перерахування коштів з відшкодування за навчання із зазначенням прізвища, імені та по батькові працівника.

У разі навчання працівника безпосередньо роботодавцем, який має ліцензію на провадження діяльності з надання освітніх послуг, він подає засвідчені належним чином копії наказів про зарахування особи на навчання та відрахування у зв’язку із закінченням навчання, документи, що підтверджують оплату вартості навчання та копію документа державного зразка про освіту працівника, що підтверджує факт навчання, відомості про розрахунковий рахунок роботодавця для перерахування коштів з відшкодування витрат за навчання.

Навчання у світлі ПКУ

З метою оподаткування ПДФО та військовим збором також важливо з’ясувати, яке навчання оплачує роботодавець. Навчання може бути професійною підготовкою у ВНЗ та ПТУ, це може бути підвищення кваліфікації, а може бути у вигляді курсів, семінарів, тренінгів.

Відразу зауважимо: останні три «інвестиції в працівника» на практиці часто оформлюють звичайним отриманням інформаційно-консультаційних послуг. Проте навіть у такому разі дуже важливо, хто зазначений у договорі та первинних документах як отримувач цих послуг — роботодавець чи працівник.

А тепер проаналізуймо кожен вид навчання докладніше з погляду оподаткування.

Участь у семінарі (конференції), тренінгах, курсах

Тут усе залежить від того, хто безпосередньо запрошений на такий захід. Якщо працівник лише бере участь у конференції, присутній на семінарі, але запрошеною стороною є підприємство, вартість такої участі не вважається оподатковуваним доходом конкретного працівника.

Але якщо на семінар (конференцію) запрошується конкретний працівник і роботодавець оплачує його участь, це вважається доходом у вигляді додаткового блага фізособи (додатково див. ЗIР, підкатегорія 103.04, запитання «Чи підлягає оподаткуванню ПДФО участь у семінарі (конференції, навчанні) найманого працівника, якщо семінар (конференція, навчання) проводиться за профілем діяльності ЮО, у тому числі за кордоном?»).

Аналогічно, якщо працівникові оплачуються курси (курси водія, курси з вивчення іноземної мови тощо), він здобуває додаткові знання у вигляді блага, відповідно, це буде оподатковуваним доходом фізособи.

Подекуди (якщо участь у семінарах та тренінгах є доволі частою), податківці можуть визнати оплату такої участі формою оплати праці (заохоченням) і вимагати нарахування ЄСВ на її суми. Хоча в разі саме навчання, наприклад, на курсах водіїв або іноземних мов, навіть якщо воно не пов’язане з господарською діяльністю роботодавця, податківці в ЗІР кажуть протилежне (про що ми розповімо далі).

Щоб уникнути цього, отримувачем послуг має бути зазначено підприємство-роботодавця, яке за них платить (а не працівника).

Увага: оплата навчання у ВНЗ та ПТУ, і не тільки за працівника, а й за фізособу, яка є сторонньою особою та не працює у роботодавця, не є оподатковуваним доходом за пп. 165.1.21 ПКУ. Але за умови одночасного виконання двох умов:

1) оплата здійснюється на користь вітчизняних вищих та професійно-технічних навчальних закладів;

2) щомісячна сума навчання фізособи не вища ніж трикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного року (у 2023 році не вище ніж 20 100 грн на місяць).

Оплата навчальному закладу за навчання особи є доходом фізособи, проте такий дохід не оподатковується ПДФО та військовим збором. У додатку 4ДФ його відображають у розділі I окремим рядком у графах 3 та 3а і з ознакою доходу «145».

Увага!

Сума, яка перевищує граничне обмеження, оподатковується ПДФО та військовим збором. У цьому разі база для ПДФО визначається за п. 164.5 ПКУ — із застосуванням коефіцієнта (у 2023 році це 1,2195), адже фізособа отримує дохід у негрошовій формі у вигляді отриманої освіти. Військовий збір утримується без збільшення на коефіцієнт.

І тоді в додатку 4ДФ таке перевищення (визначене із застосуванням коефіцієнта) слід відобразити у розділі I також окремим рядком з ознакою доходу «126».

Витрати роботодавця на підвищення кваліфікації (перепідготовку) працівника не оподатковують ПДФО та військовим збором за пп. 165.1.37 ПКУ, незалежно від суми.

Зверніть увагу: якщо за попереднім варіантом сплатити можна за фізособу, яка не є працівником, то у цьому разі має виконуватись умова щодо наявності зв’язку «роботодавець — працівник». Отже, щоб не було ПДФО та ВЗ, платити за перепідготовку або підвищення кваліфікації можна лише за власних працівників, причому працюючих, а не колишніх.

Єдиний внесок та навчання працівників

За пп. 2 п. 2 розділу IV Інструкції №449, для визначення видів виплат, що належать до основної, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, при нарахуванні єдиного внеску слід керуватися Інструкцією №5.

Витрати на підготовку, перепідготовку, оплату навчання працівників у вищих навчальних закладах та установах підвищення кваліфікації, професійної підготовки та перепідготовки кадрів (крім зарплати, яка зберігається за працівниками) не належать до фонду оплати праці (п. 3.24 Інструкції №5).

Підтверджує це п. 9 розділу II Переліку №1170: на витрати на підготовку та перепідготовку кадрів (крім суми заробітної плати, що зберігається за основним місцем роботи працівників за час їх навчання з відривом від виробництва в системі підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів) ЄСВ не нараховується.

Але ЄСВ не нараховується і на платне навчання працівників і членів їхніх сімей, не пов’язане з виробничою необхідністю, згідно з договором між підприємством та навчальним закладом (п. 11 розділу II Переліку №1170). На підставі цього податківці в ЗІР (підкатегорія консультації 201.03), на запитання: «Чи є базою нарахування єдиного внеску кошти, сплачені роботодавцем за навчання найманих працівників на курсах водіїв та іноземних мов?» — коротко відповідають «Ні».

Бухгалтерський облік

Підставою для бухобліку витрат на навчання є первинні документи, які містять відомості про господарську операцію. Не слід забувати про розпорядження (дозвіл) керівника на їх проведення.

Напрям списання витрат на навчання, як правило, залежить від того, куди списують витрати на зарплату цього працівника (Д-т 23, 92, 93, 94). Проте кожен випадок треба розглядати окремо, особливо щодо перепідготовки, якщо працівник навчається іншої спеціальності.

А ще звертаємо увагу: якщо оплата навчання здійснюється авансом за певний період часу, наприклад за рік, понесені витрати, на думку автора, доречно обліковувати на рахунку 39 «Витрати майбутніх періодів» (це дасть можливість розподілити витрати та/або визнати їх вчасно). У цьому разі за дебетом рахунку 39 відображають накопичення витрат майбутніх періодів, за кредитом — їх списання (розподіл) та включення до складу витрат звітного періоду.

Як наслідок, щомісяця (як правило, останнім днем місяця) нараховується сума витрат на навчання працівника шляхом списання частини авансу.

I якщо навчання є оподатковуваним доходом фізособи, протягом трьох операційних днів з дня, наступного за днем першої з події: сплати за навчання або нарахування витрат за ним на підставі акта або іншого первинного документа, слід сплатити ПДФО та військовий збір.

Приклад 1 Підприємство оплатило вартість навчання менеджера з експортних продажів з метою здобуття наступного рівня кваліфікації на курсах іноземної мови.

Вивчення іноземної мови пов’язане з професійною діяльністю працівника. Підвищення кваліфікації працівника проходить безпосередньо в офісі роботодавця в робочий час, і таке навчання пов’язане з потребами власної господарської діяльності підприємства. Між підприємством та центром іноземних мов (який не є ВНЗ) укладено договір про надання освітніх послуг.

Чи виникають ПДФО та ВЗ?

Центр іноземних мов не відповідає критеріям закладу вищої освіти, тому норми пп. 165.1.21 ПКУ не застосовуються. Але підприємство саме назвало цю процедуру не навчанням, а підвищенням кваліфікації, тож застосовувати слід пп. 165.1.37 ПКУ. Проте радимо затвердити на підприємстві Положення про підвищення кваліфікації або інший документ, в якому прописати, хто з працівників (за якими посадами) та за якими критеріями має проходити підвищення кваліфікації, а також які наслідки матиме проходження/непроходження цієї процедури. А ще варто отримати з цього приводу ІПК (зайвим не буде).

Приклад 2 Підприємство оплатило своєму працівникові, який виявив бажання вивчити іноземну мову, курси іноземної мови. Оплата проведена безпосередньо на рахунок навчального центру. Навчання не пов’язане з потребами господарської діяльності підприємства. Рівень кваліфікації засвідчується сертифікатом. Чи будуть ПДФО та ВЗ в цьому разі?

Так. Оплата за навчання у такому разі належить до оподатковуваних доходів особи у вигляді додаткового блага, бо ці курси не є вищим або професійно-технічним навчальним закладом. ПДФО та військовий збір утримуються із зарплати працівника.

Наведемо бухгалтерський та податковий облік ситуації у прикладі 2, додавши такі числові умови: за навчальний період (2 місяці) сплачено 13 500 грн авансом, оплата проведена на адресу навчального центру. Відображення операцій див. у таблиці. Коригування фінрезультату до оподаткування за операціями прикладу не виникає.

Таблиця

Облік оплати навчання працівника (до прикладу 2)

Нормативна база

• КЗпП — Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 №322-VIII.
• Закон №4312 — Закон України від 12.01.2012 №4312-VI «Про професійний розвиток працівників».
• Закон про відпустки — Закон України від 15.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки».
• Закон про зайнятість — Закон України від 05.07.2012 №5067-VI «Про зайнятість населення».
• Інструкція №5 — Інструкція зі статистики заробітної плати, затверджена наказом Держкомстату України від 13.01.2004 №5.
• Інструкція №449 — Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Мінфіну від 20.04.2015 №449.
• Перелік №1170 — Перелік видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затверджений постановою КМУ від 22.12.2010 №1170.
• Положення №127/151 — Положення про професійне навчання працівників на виробництві, затверджене наказом Мінпраці та МОН від 26.03.2001 №127/151.
• Положення №201/469 — Положення про порядок кваліфікаційної атестації та присвоєння кваліфікації особам, які здобувають професійно-технічну освіту, затверджене наказом Мінпраці і Міносвіти від 31.12.1998 №201/469.
• Порядок №100 — Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою КМУ від 08.02.1995 №100.
• Порядок №696 — Порядок здійснення заходів сприяння зайнятості, повернення коштів, спрямованих на фінансування таких заходів, у разі порушення гарантій зайнятості для внутрішньо переміщених осіб, затверджений постановою КМУ від 08.09.2015 №696.
• Постанова №695 — Постанова КМУ від 28.06.1997 №695 «Про гарантії і компенсації для працівників, які направляються для підвищення кваліфікації, підготовки, перепідготовки, навчання інших професій з відривом від виробництва».