Зміст коментованої справи
Розгляньмо ситуацію, коли сторони домовляються про зміну (подовження) строків повернення боргу, на практичному прикладі. Адже в цій ситуації виник спір, який довелося врегулювати у суді.
* Постанова Верховного Суду від 26.10.2022 у справі №752/10864/19.
Суд установив, що 26.05.2014 позичальник отримав кошти у розмірі 2481000 грн та зобов’язався повернути їх до 28.07.2014 включно в порядку та на умовах, визначених договором позики.
Сам договір позики посвідчено приватним нотаріусом. Факт отримання коштів за договором позики позичальник підтвердив власним підписом на договорі позики, який уклав за згодою дружини.
Позикодавець вважає, що позичальник та його дружина отримали кошти як спільне майно подружжя, проте так і не повернули їх. Неодноразові нагадування і вимоги позикодавця повернути кошти під час особистих зустрічей та у телефонних розмовах позитивного результату не дали, заборгованість так і не було погашено.
Строк позовної давності за отриманою позикою минув 28.07.2017. Проте 18.12.2018 позичальник власноручно склав та підписав додаток до договору позики коштів від 26.05.2014, у якому визначив і визнав суму заборгованості за договором позики станом на 18.12.2018 у розмірі 2 985 000 грн.
Сторони вважали, що цією додатковою угодою не лише визнано борг та закріплено суму несплаченої заборгованості, а й фактично перервано строк позовної давності, перебіг якого щодо суми несплаченого боргу почався заново.
І справді, позичальник спочатку у жовтні 2019 року сплатив готівкою 1 000 доларів США, що за курсом НБУ станом на 03.10.2019 становило 24 860 грн, а 18.12.2019 кожен із подружжя переказав на рахунок позикодавця по 2 000 грн. Попри це, позикодавець все ж таки вирішив звернутися до суду за стягненням боргу, 3% річних та інфляційних витрат.
Наскільки важлива у цьому випадку позовна давність?
Відповідно до статті 256 ЦКУ позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Тобто значення цей строк має неабияке. Адже якщо його пропущено, суд просто не візьме позов до розгляду.
Тож так важливо правильно порахувати, коли починається, триває і закінчується цей строк. Особливо якщо сторони підписують не один договір, а й ще якісь додаткові угоди.
Положеннями ч. 5 ст. 261 ЦКУ встановлено, що за зобов’язанням із визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається із закінченням строку виконання. У коментованій нами справі строк виконання минув 28.07.2014, строк позовної давності — 28.07.2017.
Проте відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦКУ перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку, згідно з ч. 3 ст. 264 ЦКУ після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Переривання перебігу позовної давності
1. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку.
2. Позовна давність переривається у разі пред’явлення особою позову до одного з кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
3. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо останні мають докази, що підтверджують факт такого переривання.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов’язку, може з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Водночас переривання позовної давності ЦКУ пов’язує з будь-якими активними діями зобов’язаного суб’єкта (боржника). І не виключається випадок, коли перебіг позовної давності перериватиметься внаслідок визнання боргу, що здійснюється іншими суб’єктами, якщо на це була виражена воля боржника. Тобто коли боржник виражає свою згоду чи уповноважує на це відповідного іншого суб’єкта.
Що сказали судді?
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна давність за договором позики переривалася за ч. 1 ст. 264 ЦКУ через укладення додаткової угоди, що свідчить про визнання боргу, та має обчислюватися від 18 грудня 2018 року (дати укладення додаткової угоди). А тому позовні вимоги про стягнення боргу за договором позики, 3% річних та інфляційних витрат підлягають задоволенню. Апеляційна інстанція цілком підтримала такі висновки суду.
Проте боржник на цьому не зупинився. І виявилося, що Верховний Суд має своє бачення наслідків укладення додаткової угоди про визнання боргу поза межами позовної давності.
Визнання боргу можливе лише до закінчення 3-річної давності
Верховний Суд наголосив, що переривання позовної давності можливе виключно в межах самої позовної давності. А не після того, як цей строк закінчився, як було у коментованому випадку.
Позикодавець стверджує, що перебіг позовної давності за його вимогами про стягнення заборгованості перервався, бо подружжя-позичальники вчиняли дії, які свідчать про визнання боргу:
— складення і підписання 18.12.2018 додатка до договору позики коштів, у якому ним визначено та визнано суму заборгованості станом на 18.12.2018 у розмірі 2 985 000 грн;
— перерахування по 2 000 грн кожним із членів подружжя на рахунок позикодавця 19.12.2019.
Але Верховний Суд вважає такі доводи необґрунтованими, бо договір позики укладено 26.05.2014. У цьому договорі було встановлено термін для погашення суми позики, а саме: до 28.07.2014. Позовна давність за вимогами про стягнення заборгованості за договором позики закінчилася 28.07.2017, тимчасом як позикодавець звернувся з позовом до суду лише 29.05.2019, тобто поза межами позовної давності. При цьому обставини, з якими позикодавець пов’язує переривання позовної давності за його вимогами (18 грудня 2018 року) виникли вже після її закінчення (28 липня 2017 року — дата закінчення 3-річного загального строку позовної давності, а іншого (збільшеного) строку позовної давності в договорі не встановлено).
За таких обставин строк повернення позики настав 28 липня 2014 року, доказів переривання позовної давності у межах позовної давності (до 28.07.2017) позикодавець не надав, з позовом звернувся після закінчення позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з подружжя суми основного боргу за договором позики в розмірі 2 956 140 грн.
Замість висновків
До дій, що свідчать про визнання боргу позичальниками (у межах строків позовної давності) можуть належати, зокрема:
1) складення претензії/вимоги про сплату боргу позикодавцем та визнання пред’явленої претензії боржником;
2) укладення додаткової угоди або змін до договору, з чого вбачається, що боржник визнає наявність боргу, а також прохання боржника про таку зміну договору;
3) письмове прохання боржників про відстрочення сплати боргу;
4) часткова сплата боржником основного боргу та/або сум санкцій.
Тобто не лише укладення додаткової угоди, а й інші дії можна застосовувати як аргумент про переривання строку давності за боргом. Але, як бачимо, лише в тому разі, якщо вони були здійснені до того, як строк давності закінчився.