• Посилання скопійовано

Нефіксований робочий час: що це?

9 серпня в «Голосі України» офіційно опубліковано Закон №2421 (колишній законопроєкт №5161), який «врегульовує деякі нестандартні форми зайнятості». З текстом закону можна ознайомитись у цьому номері «ДК». З’ясуймо, що він змінює для працівників та працедавців.

Завдяки Закону №2421 у КЗпП з’явилася нова стаття 21-1. Вона встановлює правила для трудового договору з нефіксованим робочим часом.

Досі ми мали так званий ненормований робочий день — але про нього у КЗпП не було ані слова, він згадувався у Законі про відпустки, причому без визначення.

Ненормований робочий день

Уже знайомий нам ненормований робочий день — це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу (Рекомендації №7). За потреби ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу (ця робота не вважається надурочною). Міра праці у цьому випадку визначається не тільки тривалістю робочого часу, а й колом обов’язків та обсягом виконаних робіт (навантаженням).

Хоч ненормований робочий день і має таку назву, насправді загальні норми щодо максимально дозволеної кількості годин (40 годин на тиждень у довоєнний час та спеціальні воєнні норми) поширюються і на нього. Про це наголошується в п. 4 Рекомендацій №7.

Простіше сказати, графік розподілу робочого часу у працівника з таким режимом вільний, а от норма роботи — звичайна.

Новий режим роботи з нефіксованим робочим часом якраз звичайної норми праці вже не гарантує. Втім, про це знають і роботодавець, і працівник, які укладатимуть такий вид трудового договору.

Докладніше див. у статті «Ненормований робочий день» у «ДК» №14/2017. Також див. статтю «Робочий час: ненормований та неповний» у «ДК» №42/2021.

Тепер з’явився трудовий договір із нефіксованим робочим часом — це особливий вид трудового договору, умовами якого не встановлено конкретного часу виконання роботи, обов’язок працівника виконувати яку виникає виключно у разі надання роботодавцем передбаченої цим трудовим договором роботи без гарантування того, що така робота буде надаватися постійно, але з дотриманням умов оплати праці, передбачених новою статтею 21‑1 КЗпП.

Роботодавець самостійно визначає необхідність та час залучення працівника до роботи, обсяг роботи і в передбачений трудовим договором строк погоджує з працівником режим роботи та тривалість робочого часу, необхідного для виконання відповідної роботи. При цьому сторони договору повинні дотримуватися вимоги законодавства щодо тривалості робочого часу та часу відпочинку.

Зрозуміло, що такий початок трудових відносин не дуже надихає. Працівники, які працюватимуть за такими договорами, захищені слабше і мають менше гарантій в наданні їм роботи, а отже, і в отриманні зарплати. Тому треба бути уважними і зважати на обмеження в застосуванні цих договорів.

Обмеження у кількості таких трудових договорів

Не з усіма працівниками можна оформити такі трудові договори. Так, кількість трудових договорів із нефіксованим робочим часом в одного роботодавця не може перевищувати 10 відсотків загальної кількості трудових договорів, стороною яких є цей роботодавець.

Але для малого підприємництва встановлено окремий ліміт. Так, роботодавець (роботодавець-фізособа), який використовує працю менше ніж 10 працівників, може укладати не більше одного трудового договору з нефіксованим робочим часом.

Які умови має містити трудовий договір із нефіксованим робочим часом

Трудовий договір із нефіксованим робочим часом має містити, зокрема, інформацію про:

— спосіб та мінімальний строк повідомлення працівника про початок виконання роботи, який має бути достатнім для своєчасного початку виконання працівником своїх обов’язків;

— спосіб та максимальний строк повідомлення від працівника про готовність стати до роботи або про відмову від її виконання у випадках, передбачених частиною восьмою цієї статті;

— інтервали, під час яких від працівника можуть вимагати працювати (базові години та дні).

Орієнтовну форму трудового договору з нефіксованим робочим часом затвердить Мінекономіки.

Кількість базових годин за договором

Кількість базових годин, під час яких від працівника можуть вимагати працювати, не може перевищувати 40 годин на тиждень, а кількість базових днів не може перевищувати 6 днів на тиждень.

Зверніть увагу!

Мінімальна тривалість робочого часу працівника, який виконує роботу на підставі трудового договору з нефіксованим робочим часом, протягом календарного місяця становить 32 години.

Працівник має право відмовитися від виконання роботи, якщо роботодавець вимагає виконання роботи поза межами базових днів та годин або якщо його було повідомлено про наявність роботи з порушенням мінімальних строків, визначених трудовим договором із нефіксованим робочим часом.

Відмова працівника від виконання роботи у базові дні та години є підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, крім випадків відмови через тимчасову непрацездатність чи виконання державних або громадських обов’язків, а також повідомлення роботодавцем працівнику про наявність роботи з порушенням мінімальних строків, визначених трудовим договором із нефіксованим робочим часом.

Спосіб виплати зарплати

Заробітна плата виплачується працівникові, який виконує роботу на підставі трудового договору з нефіксованим робочим часом, за фактично відпрацьований час.

За відрядної системи оплати праці заробітна плата виплачується працівникові за фактично виконану роботу за встановленими у трудовому договорі з нефіксованим робочим часом відрядними розцінками.

Мінімальна тривалість робочого часу працівника, який виконує роботу на підставі трудового договору з нефіксованим робочим часом, протягом календарного місяця становить 32 години.

Але є і приємний для працівників момент.

Якщо працівник протягом календарного місяця виконував роботу менше ніж 32 години, йому мають виплатити заробітну плату не менше ніж за 32 години робочого часу відповідно до умов оплати праці, визначених трудовим договором.

У разі ненадання роботодавцем роботи працівникові, який виконує роботу на підставі трудового договору з нефіксованим робочим часом, заробітна плата за відрядної системи оплати праці протягом календарного місяця має бути виплачена працівникові у розмірі, не меншому за розмір заробітної плати працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою. Щоправда, теж лише за мінімальний гарантований обсяг робіт — за 32 години робочого часу на календарний місяць.

У разі згоди працівника на залучення до роботи поза межами базових днів або годин його роботу оплачують у розмірі, не меншому ніж передбачено умовами трудового договору, а в разі перевищення нормальної тривалості робочого часу — в порядку, передбаченому статтею 106 цього Кодексу.

Роботодавець не може забороняти або перешкоджати працівникові, який виконує роботу на підставі трудового договору з нефіксованим робочим часом, виконувати роботу за трудовими договорами з іншими роботодавцями. Виконання роботи на умовах нефіксованого робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.

Як нараховувати ЄСВ?

Під час нарахування заробітної плати (доходів) працівникам, які працюють за трудовим договором із нефіксованим робочим часом, ставка 22% застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру. Це встановлено новим абз. 4 ч. 5 статті 8 Закону про ЄСВ.

Припинення відносин за договором

У трудовому договорі з нефіксованим робочим часом можуть встановлюватися додаткові підстави для його припинення, які мають бути пов’язані зі здібностями чи поведінкою працівника або іншими причинами економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру.

Працівник, який відпрацював на умовах трудового договору з нефіксованим робочим часом понад 12 місяців, має право звертатися до роботодавця з вимогою укладення строкового або безстрокового трудового договору на умовах загальновстановленого у роботодавця графіка роботи з відповідною оплатою праці.

За результатами розгляду зазначеної вимоги роботодавець зобов’язаний протягом 15 календарних днів з дня звернення працівника укласти з ним строковий або безстроковий трудовий договір або надати йому в письмовій формі обґрунтовану відповідь про відмову укласти такий трудовий договір.

У разі відмови роботодавця укласти строковий або безстроковий трудовий договір працівник має право повторно звертатися з відповідною вимогою протягом усього строку дії трудового договору з нефіксованим робочим часом, але не раніше ніж через 90 днів з дня отримання відповіді роботодавця на попередню його вимогу.

Важливо: трудовий договір із нефіксованим робочим часом віднесено до договорів з умовою укладання в письмовій формі.

Ну і, звісно, додано до ст. 36 підстави для звільнення за таким договором — ними є саме підстави, передбачені трудовим договором із нефіксованим робочим часом, контрактом.

Види штрафів за порушення трудових відносин за новим видом договору

І як же без штрафів! Завдяки змінам до ст. 265 КЗпП за порушення трудових відносин за новим видом трудового договору — штрафи.

Зокрема, за неоформлення трудового договору з нефіксованим робочим часом на роботодавця чекатиме покарання у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати на момент порушення (наразі це 65000 грн) за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юросіб та фізосіб-підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої — третьої груп, застосовується попередження.

А от за перевищення допустимої кількості трудових договорів із нефіксованим робочим часом або ведення недостовірного обліку робочого часу працівника, який працює за трудовим договором із нефіксованим робочим часом, стосовно фактично виконуваної ним роботи штраф становитиме трикратний розмір мінімальної заробітної плати за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення (наразі це 19500 грн).

Коли можна починати укладати договори?

Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Як ми вже уточнили, його було офіційно опубліковано в «Голосі України» 9 серпня, відповідно, з 10 серпня він набрав чинності. Тож такі договори можна укладати вже.

Нормативна база

  • КЗпП — Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 р. №322-VIII.
  • Закон №2421 — Закон України від 18.07.2022 р. №2421-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання деяких нестандартних форм зайнятості»
  • Закон про відпустки — Закон України від 15.11.1996 р. №504/96-ВР «Про відпустки».
  • Закон про ЄСВ — Закон України від 08.07.2010 р. №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування».
  • Рекомендації №7 — Рекомендації щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджені наказом Мінпраці від 10.10.1997 р. №7.

Автор: Русанова Ганна

До змісту номеру