Відповідальність керівника за загальним правилом обмежується КЗпП та КУпАП. Цивільно-правова відповідальність на керівника як на посадову особу не покладається. Однак є виняток — банкрутство підприємства, якщо вину керівника у ньому доведено вироком суду.
Ліквідатор може пред'явити вимоги до керівника
Нагадаємо, що повноваження ліквідатора доволі чітко прописані у ст. 41 Закону про банкрутство1. Поряд із цим ліквідатор має право заявляти вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства.
I це, як не дивно, може бути й керівник підприємства. Адже у разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника — юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов'язаннями (ч. 5 ст. 41 Закону про банкрутство).
Стягнені з засновників чи керівника суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані тільки для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому Законом про банкрутство.
Керівник відповідає за доведення до банкрутства
У справі, яка привернула нашу увагу2, йдеться саме про таку ситуацію. Так, за заявою ДПI через несплату доволі значних сум донарахованих податкових зобов'язань, штрафів та пені була порушена справа про банкрутство одного з приватних підприємств.
Ліквідатор, який призначений судом та приступив до виконання своїх обов'язків, виконуючи функції керівника, провів інвентаризацію майна, здійснив аналіз фінансового становища банкрута, а також шляхом вжиття заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що перебуває у третіх осіб, з'ясував таке.
Протягом діяльності підприємства керівник (який, звісно, підконтрольний та підзвітний вищому органу підприємства згідно зі статутом) кілька років поспіль виводив активи з підприємства. На думку ліквідатора, цей факт було встановлено судом, що підтверджується вироком Суворовського районного суду м. Херсона від 22.11.2012 р. у справі №2120/9115/123.
1 Закон України від 14.05.92 р. №2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
2 Постанова ВС від 30.01.2018 р. у справі №923/862/15, http://reyestr.court.gov.ua/Review/72008724.
У вироку зазначено, що керівник приватного підприємства (щодо якого за заявою ДПI відкрито справу про банкрутство) не лише завдяки фіктивним господарським операціям, а й через штучне завищення податкового кредиту з податку на додану вартість шляхом документування безтоварних операцій фактично вивів із підприємства понад 15 млн грн.
Причому понад 9 млн грн з них було знято готівкою із призначенням платежу «видача готівки на закупівлю с/г продукції». Сільськогосподарська продукція не була закуплена, кошти на рахунки підприємства не повернуті. Керівник визнав себе винним та був засуджений за ч. 2 ст. 212 ККУ (сплатив державі 34 тис. грн штрафу).
Чи може цей вирок якось вплинути на рішення у справі про банкрутство?
Виявляється, може. Ліквідатор скористався таким вироком суду та реалізував своє право на покладення субсидіарної відповідальності на керівника, який визнав себе винним у виведенні активів із приватного підприємства.
Субсидіарна відповідальність — що це таке?
Суть субсидіарних зобов'язань полягає в тому, що договором чи актом цивільного законодавства може бути передбачено особливий порядок задоволення вимог кредиторів. У разі незадоволення вимог кредитора основним боржником воно може бути заявлене у невиконаній частині субсидіарному боржникові.
Стаття 619 ЦКУ містить деякі правила, відповідно до яких має наставати субсидіарна відповідальність. Так, до пред'явлення вимоги особі, яка несе таку відповідальність, кредитор повинен пред'явити вимогу основному боржникові. Якщо останній відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не отримав від нього у належний термін відповіді на пред'явлену вимогу, кредитор може пред'явити вимогу в повному обсязі особі, яка несе субсидіарну відповідальність.
Позиція Верховного суду: керівник зобов'язаний...
Усі попередні інстанції та Верховний суд цілком підтримали таку позицію ліквідатора, тому що:
по-перше, ч. 5 ст. 41 Закону про банкрутство прямо вказує на можливість керівника нести субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями підприємства-банкрута;
по-друге, підставою для покладення субсидіарної відповідальності на керівника підприємства-банкрута є вирок Суворовського районного суду м. Херсона від 22.12.2012 р. про притягнення останнього до кримінальної відповідальності за статтею 212 ККУ «Ухилення від сплати податків, зборів, обов'язкових платежів»;
по-третє, керівник несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями підприємства-банкрута й після винесення вироку судом. На думку Верховного суду, чинне законодавство України не пов'язує можливість покладення субсидіарної відповідальності на відповідних осіб згідно з ч. 5 ст. 41 Закону про банкрутство з обов'язковою наявністю вироку/вироків щодо таких осіб.
Замість висновків
Це рішення є показовим для керівників підприємств, які під час здійснення господарської діяльності вдаються до ризикованих операцій, покладаючись на декриміналізацію ст. 212 ККУ (наразі передбачає лише штраф та обмеження обіймати певні посади). Такі суми можуть бути стягнуті ліквідаторами (арбітражними керуючими чи ліквідаційними комісіями) у справах про банкрутство.
У разі якщо органи ДФС донараховують податкові зобов'язання та штрафи, краще, як і раніше, активно їх оскаржувати, щоб уникнути позову від податківців про банкрутство.
Наталія КАНАРЬОВА, «Дебет-Кредит»