Наказом Мінфіну вкотре переписано Порядок подання скарг на рішення органів ДФС1, який набрав чинності з 12.01.2016 р. Втім, реальних змін він не зазнав, за винятком окремих моментів.
Наголосимо на окремих правилах оскарження, які продиктовані радше практикою, ніж змінами у чинному ПКУ.
1 Порядок оформлення і подання скарг платниками податків та їх розгляду контролюючими органами, затверджений наказом Мінфіну від 21.10.2015 р. №916 (опублікований в «ОВУ» 12.01.2016 р.).
Правило 1. У шапці скарги можна зазначати як податкову адресу, так і фактичну (адресу, на яку слід надсилати скаргу). Якщо фактична не зазначена, то фіскальний орган надсилатиме рішення про результати її розгляду виключно за податковою адресою. У такому разі слід пам'ятати, що відповідальність за недотримання строків направлення повторної скарги чи оскарження рішення ДФС до суду (або несвоєчасну сплату ПЗ за оскаржуваним ППР) через несвоєчасне отримання (вручення) такого рішення нестиме платник податків (п. 6 розділу IX Порядку №916, п. 58.3 ПКУ).
Правило 2. У п. 1 розділу IV Порядку №916 зазначено, що скарги на рішення та на дії контролюючих органів викладають та подають окремо. Це є новелою у порядку розгляду скарг. Адже від самого моменту прийняття ПКУ (з 2011 року) ним (тобто його ст. 56 ПКУ) не передбачено подання скарг на дії посадових осіб податкових та митних органів у порядку адміноскарження. У разі подання скарги і на дії перевіряльників у складі скарги на рішення про нарахування грошових зобов'язань, у рішенні про результати розгляду скарги зазначалося про можливість оскарження дій контролюючого органу в порядку КАСУ до адмінсуду.
Проте, як свідчить практика, у багатьох випадках наслідком прийняття ППР за результатами перевірок є не так виявлені порушення (чи їх відсутність в акті перевірки), як дії перевіряльників. Зокрема, йдеться про неврахування окремих документів, переписування актів перевірок контрагентів без фактичної перевірки первинних документів, прийняття ППР за результатами камеральних перевірок, а іноді трапляються випадки проведення невиїзних позапланових перевірок взагалі за відсутності витребуваних запитами первинних документів чи без надсилання (належним чином вручення) наказів на їх проведення. На нашу думку, саме для таких випадків і наведена ця норма в коментованому Порядку — тобто про оскарження ППР чи іншого рішення про нарахування грошових зобов'язань складається скарга з урахуванням порядку її оформлення та змісту, а про оскарження дій фіскальних органів, які призвели до неправомірного нарахування ПЗ чи проведення перевірки, — окрема скарга. Щоправда, при цьому не слід забувати про можливість призначення та проведення «додаткової» позапланової перевірки з підстав, наведених у пп. 78.1.5 ПКУ.
Правило 3. Практика свідчить, що при поданні скарги слід додавати всі належним чином завірені копії первинних документів, на які посилається скаржник (право подавати зі скаргою розрахунки та докази, які скаржник вважає за потрібне подати, передбачено в п. 2 р. IV Порядку).
Адже, незважаючи на право подавати ці документи і під час розгляду скарги (п. 1 розділу VI Порядку №916), приймати їх податкові органи не спішать. Скарга розглядається один раз, і дата її розгляду може бути продовжена (чи перенесена) за письмовим рішення керівника органу ДФС, що, на думку фіскалів, фактично є неможливим безпосередньо під час розгляду скарги у приміщенні ДФС. Прийняти та врахувати в такому разі подані документи посадові особи ДФС, які розглядають скаргу, зобов'язані. Але на практиці вони не поспішають цього робити під час розгляду скарги в ДФС. А якщо й приймають, то не завжди посилаються на них у рішенні за результатами її розгляду. Тому про це варто пам'ятати, складаючи скаргу як на ППР, так і на дії перевіряльників.
Наталія КАНАРЬОВА, «Дебет-Кредит»