Раніше ми повідомляли про те, що ВС залишав за судами право зменшити суму середнього заробітку, який належався працівникові у разі, якщо роботодавець не розрахувався з ним повністю під час звільнення.
* Постанова ВС від 06.12.2024 справа №440/6856/22.
Так, 26.06.2019 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-623цс18), в якій відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі за провадженням №6-113цс16.
ВП Верховного Суду дійшла висновку, що механізм компенсації роботодавцем працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення, встановлений ст. 117 КЗпП, не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника й роботодавця.
Тому ВП Верховного Суду наголосила, що ці критерії можуть визначатися судом під час розгляду конкретної справи з урахуванням установлених у ній обставин. На думку ВП Верховного Суду, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення працівника незалежно від того, чи в такий спосіб задовольняються позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі, чи частково.
Проте у липні 2022 року до статей 117 та 233 КЗпП були внесені зміни. Вони обмежили і розмір компенсації, яку працівник може отримати за таку затримку (середній заробіток не більш ніж за 6 місяців!), і строки звернення до суду по таку компенсацію. Чи вплинуло це на позицію ВС?
Так, хоча й із запізненням. Тепер ВС вважає інакше, про що свідчить коментована судова справа.
Зміст справи
З 17.12.2010 до 29.12.2020 фізособа перебувала на посаді сільського голови. Відповідно до пункту 5 рішення позачергової другої сесії міської ради від 29.01.2021 міська рада є правонаступником усього майна, прав та обов’язків, у тому числі сільської ради, де головувала ця фізособа.
Згідно з розпорядженням міського голови від 29.12.2020 №49 фізособу звільнено з посади сільського голови 29.12.2020 у зв’язку з припиненням повноважень на підставі пп. 1 п. 6-1 Розділу V Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Під час проведення розрахунків, пов’язаних зі звільненням з посади, фізособі як колишньому голові не виплачено компенсацію за невикористану відпустку в сумі 22 367,26 грн.
Фізособа звернулася до суду, рішенням якого від 10.08.2021 у справі №440/4853/21 позов задоволено та з міської ради стягнуто компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 22 367,26 грн. Проте ця сума була виплачена лише 20.07.2022. І ось у коментованому рішенні постало питання здійснення повного розрахунку та виплати середнього заробітку за весь час затримки виплати належної колишньому голові при звільненні суми до дня фактичного розрахунку (з 30.12.2020 до 20.07.2022), яка становить 344 578,70 грн.
Як суди розглядали б таку справу раніше?
Переважно у таких ситуаціях роботодавець міг звернутися до суду та просити зменшити суму середнього заробітку, бо вона є непропорційною сумі самої заборгованості. Суд міг зменшити розмір відшкодування, і це залежало від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, суди враховували таке:
— розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівникові під час звільнення всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
— період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов’язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
— ймовірний розмір майнових втрат працівника, пов’язаних із затримкою розрахунку під час звільнення;
— інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних відносинах, пропорційність можливого розміру майнових втрат працівника, пов’язаних із затримкою розрахунку під час звільнення, та заявлених до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок із ним під час звільнення.
Розгляньмо це на прикладі даних коментованої справи: колишній голова звільнений зі служби в органах місцевого самоврядування 29.12.2020, а належні під час звільнення суми грошової компенсації за невикористану відпустку в розмірі 22 367,26 грн йому виплачено лише 20.07.2022.
Отже, період прострочення виплати заборгованості становив 391 робочий день (грудень 2020 року — 2 робочі дні, січень — грудень 2021 року — 250 робочих днів, січень — липень 2022 року 139 робочих днів).
Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ №100, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки становить 344 578,70 грн (855,70 грн середньоденна зарплата на день звільнення х 391 робочий день)
Таким чином, у нашому випадку виплата, яку не зробили під час звільнення, становить 22 367,26 грн, а сума середнього заробітку за затримку виплати у 16 разів більша!
У справі №761/9584/15-ц Велика Палата ВС зазначила, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов’язаних із затримкою розрахунку під час звільнення, які розумно можна було б передбачити, на підставі даних НБУ про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.
Згідно з інформацією, отриманою з офіційного сайту НБУ, середній розмір процентних ставок за кредитами за грудень 2020 року становив 13,1%, за січень — грудень 2021 року становив 12,2%, січень — липень 2022 року становив 14,5%.
З огляду на очевидну непропорційність заявлених до стягнення сум середнього заробітку та встановленого розміру заборгованості визначити справедливим та пропорційним розмір відповідальності міської ради як роботодавця за прострочення ним належних під час звільнення виплат — 43 569,82 грн ((1 711,40 грн х 13,1%) + (213 925,00 грн х 12,2%) + (118 942,30 х 14,5)).
Невиконане судове рішення — чи є відповідальність?
Велика Палата ВС навела висновок щодо цього питання у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, згідно з яким умовами застосування ч. 1 ст. 117 КЗпП є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. За дотримання наведених умов підприємство, установа, організація мають виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
А виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» треба розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах із роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
А що каже міжнародна судова практика?
Європейським судом з прав людини у рішеннях від 18.10.2005 у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (заява №70297/01) та від 30.11.2004 у справі «Бакалов проти України» (заява №14201/02) зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання. Таким чином, реалізація особою права, пов’язаного з отриманням коштів [під час звільнення. — Від ред.] не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
Отже, на дату звільнення колишнього голови з посади (29.12.2020) міська рада не виплатила йому грошову компенсацію за невикористану відпустку.
Крім того, Велика Палата вважає: позаяк ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, передбачених після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦКУ, не припиняє відповідного обов’язку роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП, спрямоване на компенсацію працівникові майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного розрахунку з ним з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після ухвалення судового рішення.
Але далі в ситуацію «втрутилися» зміни до ст. 117 КЗпП. Тож розглянемо, як суди обчислювали та зменшували цю суму, а також що сказав ВС та чому відійшов від попередньої судової практики.
Суму ділимо на два періоди: до 19.07.22 та після
Адже Законом №2352, який набрав чинності з 19.07.2022, частину другу статті 117 КЗпП було змінено. І тепер вона має такий вигляд.
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, установлений частиною першою цієї статті».
Так, за позицією колишнього голови, на дату виплати йому компенсації за невикористану відпустку (20.07.2022) та на дату звернення його до суду з новим позовом (15.08.2022) стаття 117 КЗпП вже діяла в новій редакції Закону №2352!
Отож для правильного визначення суми компенсації, що підлягає стягненню з роботодавця за невиконання ним приписів ч. 2 ст. 116 КЗпП, треба встановити дату виникнення спірних правовідносин, пов’язаних із непроведеним повним розрахунком під час звільнення.
З моменту набрання чинності Законом №2352 — 19.07.2022 — положення ст. 117 КзпП у попередній редакції втратили чинність. Натомість має застосовуватися вже нова редакція цієї норми.
Водночас в описаній ситуації мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії ще попередньої редакції ст. 117 КЗпП. Тобто ситуація вочевидь «перехідна». А як у такому разі бути, КЗпП не каже.
ВС вирішив так. В описаному випадку правове регулювання здійснюється таким чином:
— правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з попередньою редакцією положення ст. 117 КЗпП (у редакції Закону №3248);
— у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми ст. 117 КзпП (у новій редакції Закону №2352).
А наслідки цього для працівника і для його колишнього роботодавця були такі.
Щодо першого із зазначених періодів датою виникнення правовідносин у коментованій нами справі є 29.12.2020 — дата звільнення позивача. За таких обставин до спірних правовідносин застосовуються приписи ст. 117 КЗпП у редакції на момент їх виникнення, тобто до набрання чинності Законом №2352.
Проте період стягнення середнього заробітку з 19.07.2022 до дня фактичного розрахунку під час звільнення регулюється вже нині чинною редакцією ст. 117 КЗпП, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Як не дивно, щодо другого періоду ВС розглядав затримку у виплаті не зі звільнення працівника, а саме з 19.07.2022. Отже, за другим періодом затримки працівник право на компенсацію не втратив.
Тож за весь період стягнення середнього заробітку у коментованій нами справі (з 30.12.2020 до 20.07.2022) працівник отримав компенсацію з 2-х частин:
1) до набрання чинності Законом №2352-ІХ (з 30.12.2020 до 18.07.2022) середній заробіток за весь цей період;
2) після цього (з 19.07.2022 до дати фактичного розрахунку) середній заробіток, але не більш як за шість місяців.
Критерії зменшення і період лише до 19.07.2022
Період, за який виплачується середній заробіток, з’ясували. Не забудьте при цьому і строки звернення до суду за компенсацією — вони у ст. 233 КЗпП теж були скорочені з 19.07.2022.
Проте нас від самого початку цікавив сам розмір середнього заробітку. Роботодавець надає суду дані про фактичні доходи працівника, з яких цей розмір середнього заробітку і рахується. Але чи може суд переглядати його на власний розсуд?
ВС зауважує, що фактично зміст ч. 1 ст. 117 КЗпП із набранням чинності Законом №2352 не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців». Отже, обмеживши з 19.07.2022 шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за період затримки розрахунку під час звільнення, законодавець, як і раніше, не передбачав можливості зменшення його розміру.
Але Велика Палата ВС у таких спорах враховує критерії затримки (прострочення) виплати заборгованості, які фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19.07.2022. Зокрема, йдеться про:
— розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику під час звільнення всіх належних сум;
— причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір майнових втрат працівника, пов’язаних із затримкою розрахунку під час звільнення;
— пропорційність можливого розміру майнових втрат працівника, пов’язаних із затримкою розрахунку під час звільнення, та заявлених працівником до стягнення сум середнього заробітку.
ВС зауважує, що наведені критерії/способи зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв’язку із затримкою розрахунку під час звільнення, обґрунтовані з урахуванням того, що оплаті середнім заробітком підлягав увесь час затримки до дня фактичного розрахунку без обмеження. А тепер таке обмеження (шість місяців) існує!
Тому ВС у коментованій справі відступає від своїх попередніх висновків (яких дотримувався до останнього, ще влітку 2024 року, наприклад, у постанові від 20.06.2024 у справі №120/10686/2268).
Висновки ВС, які застосовуватимуться судами й надалі
Судові спори, зокрема і коментовану справу, треба ділити на дві частини.
У спорах щодо затримки розрахунку зі звільненими працівниками до 19.07.2022 треба враховувати норми ст. 117 КЗпП у редакції, що діяла до 19.07.2022, і на їх виконання у таких спорах треба встановити:
— розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку під час звільнення;
— загальний розмір виплат, належних працівникові під час звільнення;
— частку коштів, яка була виплачена працівникові під час звільнення, порівняно із загальним розміром виплат, належних йому під час звільнення;
— частку коштів, яка не була виплачена працівникові під час звільнення, порівняно із загальним розміром виплат, належних йому під час звільнення.
Тобто за заборгованістю, яка належить до періоду до 19.07.2022, суди можуть зменшити суму середнього заробітку, що виплачуватиметься працівникові як компенсація за затримку в розрахунку.
Щодо заборгованості у розрахунку починаючи з 19.07.2022 — суди такого права не матимуть. Їм належить враховувати приписи чинної редакції ст. 117 КЗпП щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу пропорційності цієї суми та коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.