Суттєво. Нормами чинного законодавства не передбачено обмеження щодо здійснення господарської діяльності між пов’язаними суб’єктами господарювання юридичними особами — платниками єдиного податку 3 групи.
! ЮО 3 групи ЄП
Державна податкова служба України за результатами розгляду звернення Підприємства стосовно окремих питань щодо здійснення господарських операцій між пов’язаними підприємствами, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі — Кодекс), в межах компетенції повідомляє.
У своєму зверненні керівник Підприємства повідомив, що є керівником та засновником кількох приватних підприємств, які є платниками єдиного податку 3 групи за ставкою 5%.
Товариство просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:
1. Чи можна керівнику здійснювати у випадку необхідності господарські операції між належними йому підприємствами (купівля — продаж товарів)?
2. У випадку, якщо перепродаж товарів між належними йому підприємствами здійснюється через тривалий проміжок часу як повинно здійснюватися ціноутворення (чи має бути лише закупівельна ціна; чи в неї можна включати інфляцію, витрати на зберігання товару, маржу, тощо; чи ціна має бути ринковою — вищою відносно закупівельної)?
3. Чи існують які — небудь законодавчі обмеження на перепродаж товарів з торговою націнкою між належними йому підприємствами за умови сплати усіх належних податків?
Щодо першого питання
Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодекс України (далі — ГКУ), який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (частина перша стаття 1 ГКУ).
Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (частина перша стаття 3 ГКУ).
Частиною другою статті 3 ГКУ передбачено, що господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва — підприємцями.
Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності (частина перша стаття 2 ГКУ).
Пунктом 1 частини 2 статті 55 ГКУ визначено, що суб'єктами господарювання є господарські організації — юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.
Згідно частини третьої статті 19 ГКУ держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання у сфері цін і ціноутворення — з питань додержання суб'єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги.
При цьому пунктом 1 статті 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (пункт 1.1. стаття 1 Кодексу).
Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлено главою 1 розділу XIV Кодексу.
Спрощена система оподаткування, обліку та звітності — це особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених встановлено главою 1 розділу XIV Кодексу, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності (пункт 291.2 статті 291 Кодексу).
До суб’єктів господарювання третьої групи, належать юридичні особи — суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 1167 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового (звітного) року (підпункт 3 пункт 291.4 стаття 291 Кодексу).
Відповідно до підпункту 2 пункту 292.1 статті 292 Кодексу доходом платника єдиного податку для юридичної особи є будь-який дохід, включаючи дохід представництв, філій, відділень такої юридичної особи, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 статті 292 Кодексу.
Водночас, пунктом 291.5 статті 291 Кодексу визначено перелік видів діяльності, здійснення яких не дає права на застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності.
Враховуючи зазначене, нормами чинного законодавства не передбачено обмеження щодо здійснення господарської діяльності між пов’язаними суб’єктами господарювання юридичними особами — платниками єдиного податку 3 групи за умови дотримання такими платниками усіх вимог, визначених главою 1 розділу XIV Кодексу.
Щодо другого-третього питань
Частиною першою статті 19 ГКУ суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.
Відповідно до частини першої статті 44 ГКУ, підприємництво здійснюється на основі, зокрема: самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону.
Разом з цим Кодекс надає визначення звичайній ціні та ринковій ціні.
Відповідно до підпункту 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 Кодексу звичайною ціною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 Кодексу.
У разі якщо ціни (націнки) на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена відповідно до правил такого регулювання. Це положення не поширюється на випадки, коли встановлюється мінімальна ціна продажу або індикативна ціна. У такому разі звичайною ціною вважається ціна, визначена сторонами договору, але не нижче за мінімальну або індикативну ціну.
Ринковою ціною є ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності — однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах (підпункт 14.1.219 пункт 14.1 статті 14 Кодексу).
Водночас згідно зі статтею 632 глави 52 розділу II Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Слід зазначити, що доходом платника єдиного податку для юридичної особи є будь-який дохід, включаючи дохід представництв, філій, відділень такої юридичної особи, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 статті 292 Кодексу (підпункт 2 пункт 292.1 стаття 292 Кодексу).
Платники єдиного податку третьої групи — юридичні особи використовують дані спрощеного бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з урахуванням положень пунктів 44.2, 44.3 статті 44 Кодексу (пункт 296.1 статті 296 Кодексу). Такий облік ведеться за методикою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (пункт 44.2 стаття 44 Кодексу).
Відображення операцій в бухгалтерському обліку здійснюється відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 №291, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 21 грудня 1999 року за №892/4185, зі змінами та доповненнями, або якщо підприємство веде облік за спрощеною формою − відповідно до Спрощеного Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 19.04.2001 №186, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 5 травня 2001 року за №389/5580, зі змінами та доповненнями.
Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (абзац перший частини другої ст. 6 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями).
Враховуючи зазначене, з питання пов’язані з ціноутворенням та встановлені законодавчі обмеження при реалізації товару з торговою націнкою між суб’єктами господарювання рекомендуємо звернутися до Міністерства фінансів України.
Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 статті 52 Кодексу).