Спочатку нагадаємо, що загальний строк позовної давності становить 3 роки (ч. 1 ст. 257 ЦКУ). Для окремих видів договорів (зокрема, перелік таких передбачено у ч. 2, 5 ст. 258 ЦКУ) законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або триваліша порівняно із загальною позовною давністю.
Водночас у період дії воєнного стану в Україні перебіг позовної давності, визначений ЦКУ, зупиняється на строк дії такого стану (п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦКУ).
Крім того, для договорів постачання та купівлі-продажу, укладених із нерезидентами, варто враховувати дві конвенції:
— Конвенцію про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980;
— Конвенцію про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів від 14.06.1974.
За правилами ст. 8 Конвенції про позовну давність, яка набрала чинності для України 01.04.1994, встановлено, що для країн-учасниць, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (якщо укладені ними контракти не суперечать вимогам Конвенції), строк позовної давності становить чотири роки.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про позовну давність, вона застосовується лише тоді, коли комерційні підприємства сторін договору міжнародної купівлі-продажу товарів у момент його укладення перебувають у договірних державах. Перелік країн, які є учасниками Конвенції про позовну давність, наведено у листі Міністерства закордонних справ України від 17.12.2007 №72/19-612/1-3811 та/або на офіційному сайті ООН.
Важливо! Конвенція про позовну давність не застосовується у тих випадках, коли сторони договору купівлі-продажу в зрозумілій формі унеможливили її застосування.
Отже, до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів (за винятком товарів, перелік яких наведено у ст. 4 Конвенції про позовну давність) застосовується 4-річний строк позовної давності, встановлений ст. 8 Конвенції, за умови що комерційні підприємства сторін договору в момент його укладення перебувають у договірних державах.
Незалежно від положень цієї Конвенції строк позовної давності (ст. 23 Конвенції про позовну давність) у будь-якому разі минає не пізніше ніж через 10 років від дня, коли цей строк розпочався згідно зі статтями 9, 10, 11 і 12 Конвенції.
Право якої країни обрати?
Під час укладення ЗЕД-контрактів сторони, як правило, вказують на те, матеріальне право якої країни застосовують до умов договору. Відповідне правило має зазначатися в арбітражному застереженні.
Наприклад, сторони можуть прописати такі умови:
«Арбітражне застереження.
1. Контрагенти мають вдаватися до всіх заходів для вирішення спірних питань і розбіжностей, що виникають під час виконання умов цього ЗЕД-контракту та/або у зв’язку з ним, шляхом взаємних переговорів.
2. Якщо сторони не можуть дійти згоди шляхом взаємних переговорів, усі спори, розбіжності або інші вимоги, що виникають за цим контрактом або у зв’язку з ним, підлягають вирішенню у Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України (сторони можуть обрати інший арбітражний суд).
3. Правом, що регулює цей контракт, є матеріальне право _________ (України або країни контрагента).
4. Рішення ___________ (обраного у п. 2 арбітражного суду) є обов’язковим для виконання обома сторонами».
Але визначити законодавство відповідної країни, що регулюватиме відносини у процесі виконання договору, контрагенти ЗЕД-договору можуть у два способи:
Спосіб 1. Самостійно обрати право тієї країни, яке вони вважають найсприятливішим для умов укладеного договору. І тоді обирають умови, які мають бути чітко визначені у ЗЕД-контракті за прикладом, наведеним вище.
Отже, зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом (ч. 1 ст. 32 Закону про міжнародне приватне право). Єдине, про що варто завжди пам’ятати: сторони мають бути обізнані (бажано на момент укладення ЗЕД-контракту) з окремими нюансами законодавства країни, право якої обрано. І це безпосередньо стосується строків позовної давності, особливо в ситуації, коли хоча б одна зі сторін договору не приєдналася до Конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів та/або до Конвенції про позовну давність. При цьому Україна підписала та ратифікувала обидві Конвенції.
Крім того, вибір права може бути зроблено як щодо правочину загалом, так і щодо його окремої частини (ч. 3 ст. 5 Закону про міжнародне приватне право).
Наприклад, сторони можуть прописати умови так:
«Арбітражне застереження.
… 2. Якщо сторони не можуть дійти згоди шляхом взаємних переговорів, усі спори, розбіжності або інші вимоги, що виникають за цим контрактом або у зв’язку з ним, підлягають вирішенню в арбітражі Гааги.
3. Правом, що регулює цей контракт у частині порядку передачі товару, є матеріальне право Великобританії, а в усіх інших випадках виконання цього контракту регулюється правом України. ...».
Спосіб 2. Сторони можуть узагалі не уточнювати у ЗЕД-договорі, законодавство якої країни застосовуватиметься для регулювання відносин між ними.
Для таких випадків застосовується правило, встановлене у ч. 2 ст. 32 Закону про міжнародне приватне право: у разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найтісніший зв’язок із правочином.
Але другий спосіб має певні ризики: скажімо, обираючи право країни контрагента, треба пам’ятати, що законодавство цієї країни може мати свої особливості. Зокрема, за приписами ч. 2 ст. 14 Закону про міжнародне приватне право суд, незалежно від права, що підлягає застосуванню відповідно до цього Закону, може застосовувати імперативні норми права іншої держави, які мають тісний зв’язок із відповідними правовідносинами. При цьому суд повинен брати до уваги призначення та характер таких норм, а також наслідки їх застосування або незастосування.
Право, що застосовується до договору за відсутності згоди сторін про вибір права
1. У разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частин другої і третьої статті 32 цього Закону, при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є:
1) продавець — за договором купівлі-продажу;
2) дарувальник — за договором дарування;
3) одержувач ренти — за договором ренти;
4) відчужувач — за договором довічного утримання (догляду);
5) наймодавець — за договорами найму (оренди);
6) позикодавець — за договором позички;
7) підрядник — за договором підряду;
8) виконавець — за договорами про надання послуг;
9) перевізник — за договором перевезення;
10) експедитор — за договором транспортного експедирування;
11) зберігач — за договором зберігання;
12) страховик — за договором страхування;
13) повірений — за договором доручення;
14) комісіонер — за договором комісії;
15) управитель — за договором управління майном;
16) позикодавець — за договором позики;
17) кредитодавець — за кредитним договором;
18) банк — за договором банківського вкладу (депозиту), за договором банківського рахунку;
19) фактор — за договором факторингу;
20) ліцензіар — за ліцензійним договором;
21) правоволоділець — за договором комерційної концесії;
22) заставодавець — за договором застави;
23) поручитель — за договором поруки.
2. Однак правом, з яким договір найбільш тісно пов’язаний, вважається:
1) щодо договору про нерухоме майно — право держави, в якій це майно знаходиться, а якщо таке майно підлягає реєстрації, — право держави, де здійснена реєстрація;
2) щодо договорів про спільну діяльність або виконання робіт — право держави, в якій провадиться така діяльність або створюються передбачені договором результати;
3) щодо договору, укладеного на аукціоні, за конкурсом або на організованому ринку, — право держави, в якій проводяться аукціон, конкурс або зареєстрований оператор організованого ринку капіталу;
4) щодо договорів про обслуговування рахунку у цінних паперах — право держави місцезнаходження відповідного професійного учасника ринків капіталу — депозитарної установи або особи, яка провадить аналогічну діяльність.
Отже, обране сторонами право, яке і визначатиме порядок виконання договору, в підсумку впливатиме і на зміст такого договору, зокрема на його обов’язкові положення та/або умови.
Знову ж таки, як ми наголосили вище, сторони мають виходити з доцільності, зручності виконання та дотримання окремих положень договору, що має бути обумовлено сторонами на момент укладення договору (тобто обирати різне право окремих країн залежно від специфіки зобов’язань за укладеним контрактом). І з’ясувати те, чи передбачає законодавство країни контрагента обов’язковість застосування окремих норм для обраного виду зобов’язань.
Які строки списання заборгованості за ЗЕД-контрактом?
Загалом під час виконання укладеного між сторонами ЗЕД-контракту, обираючи матеріальне право тієї чи іншої країни, варто наперед дізнатися про всі особливості законодавства певної країни.
Важливо! Якщо сторони обрали матеріальне право України, то вони мають враховувати, що на період карантину та воєнного стану строки за ст. 257, 258 ЦКУ були продовжені на строк дії такого карантину та зупинені на строк дії воєнного стану (п. 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦКУ). При цьому за Конвенцією про позовну давність на строки ані продовження на період карантину, ані зупинення на час дії воєнного стану не поширюється.
Тому, обираючи матеріальне право України, слід пам’ятати, що позовна давність за ЗЕД-контрактом, яка не минула станом на 02.04.2020 (дата набрання чинності Законом №540), продовжується на весь період карантину та до скасування воєнного стану в Україні.
Наведені вище строки безпосередньо впливають на порядок списання безнадійної заборгованості у податковому обліку.
Нагадаємо, що до безнадійної згідно з ознаками, встановленими пп. 14.1.11 ПКУ, може бути віднесено, зокрема, заборгованість за зобов’язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.
А обчислення такого строку залежить від:
— обраного матеріального права країни, прописаного в укладеному ЗЕД-договорі;
— якщо такого застереження в договорі немає, то можуть бути враховані умови Закону про міжнародне приватне право;
— згоди обох сторін ЗЕД-договору застосовувати положення Конвенції про позовну давність.
І, повертаючись до ситуації, яку ми навели на початку статті, відповідь на запитання буде така:
1) Туреччина не є стороною Конвенції про позовну давність;
2) вирішення спорів (арбітраж) проводиться за законодавством Туреччини;
3) позовна давність обчислюється за законодавством Туреччини.
Нормативна база
- ЦКУ — Цивільний кодекс України від 16.01.2003 №435-IV.
- Закон про міжнародне приватне право — Закон України від 23.06.2005 №2709-IV «Про міжнародне приватне право».
- Закон №540 — Закон України від 30.03.2020 №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».
- Конвенція про позовну давність — Конвенція ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів від 14.06.1974, ратифікована постановою ВРУ від 14.07.1993, набрала чинності для України 01.04.1994.
- Конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу товарів — Конвенція Організації Об’єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980, набрала чинності для України 01.02.1991.