Підписання наказу на відрядження керівника
Скеровує працівника підприємства у відрядження керівник (п. 1 розділу ІІ Інструкції №591). А керівник — це також працівник підприємства, тому підписати наказ про своє відрядження має саме він.
1 Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджена наказом Мінфіну України від 13.03.1998 №59.
Нагадаємо, що Інструкція №59 є обов’язковою для виконання лише тими роботодавцями, які фінансуються з бюджету. А інші підприємства можуть розробити власне Положення про відрядження, взявши за основу норми Інструкції №59.
Отже, керівник сам підписує наказ на своє відрядження за кордон, і не потрібно надавати для цього повноваження заступникові. Тож наказ на відрядження керівника матиме зміст на кшталт: «Відбуваю у відрядження до … (країна, місто, підприємство) для... (мета), строком на… календарних днів з … до …».
А от заступник на час відрядження керівника виконуватиме його обов’язки згідно зі своєю посадовою інструкцією.
Виплата добових після відрядження
Працівникам, які скеровуються у відрядження, виплачують: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати з найму житлового приміщення у порядку і розмірах, що встановлюються законодавством (ч. 2 ст. 121 КЗпП).
І тут не забуваймо, що умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними (ст. 9 КЗпП). Тому жодним положенням про відрядження не може бути передбачено невиплату працівникам добових перед відрядженням.
Отже, якщо підприємство не виплачує добових перед відрядженням, це є порушенням.
За невиплату добових на підприємство можуть накласти штраф на підставі абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП як за недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці — у двократному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення.
Тут звертаємо увагу, що фінансовий штраф застосовується до роботодавця, тільки якщо на момент перевірки добові взагалі не були виплачені працівникові. В описаному випадку роботодавець виплачує добові після відрядження (із запізненням, але виплачує), тому штрафу за абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП не буде.
Хоча за несвоєчасну виплату добових роботодавцю може загрожувати штраф за абз. 8 ч. 2 ст. 265 КЗпП як за порушення інших вимог законодавства про працю — у розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожне таке порушення.
Крім того, за невиплату добових на посадових осіб підприємств може бути накладено адмінштраф у розмірі від 30 до 100 н. м. д. г. (від 510 до 1700 грн) (ч. 1 ст. 41 КУпАП).
Нагадаємо, що згідно зі ст. 221, 255 КУпАП протоколи про адмінправопорушення за ч. 1 ст. 41 КУпАП складають посадові особи Держпраці, адмінсправи розглядаються в судовому порядку, відповідно строк давності згідно зі ст. 38 КУпАП становить 3 місяці з дня вчинення правопорушення. Тому притягнення до відповідальності за невиплату добових у межах строку давності, по суті, можливе лише за наявності скарг працівника.
Строк звернення до суду або комісії з трудових спорів у таких випадках становить 3 місяці з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його прав (ст. 225, 233 КЗпП).
Отже, працівник має право звернутися до суду (або комісії з трудових спорів) з вимогою виплатити йому добові, якщо підприємство їх взагалі не виплачувало. Хоча в описаній ситуації керівник, як працівник, очевидно, не звертатиметься до суду.
У будь-якому разі, якщо роботодавець виплачує добові працівникам відразу після відрядження, то й для застосування адмінштрафу за ч. 1 ст. 41 КУпАП підстав не буде.