Коментована нами постанова Верховного Суду1 вирішує питання щодо відповідальності за порушення Закону про захист прав споживачів у разі ненадання споживачеві достовірної інформації щодо фактичного виробника нафтопродукту.
1 Постанова Верховного Суду від 26.04.2023 у справі №826/17527/16.
Нагадаємо, що споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору (ст. 15 Закону про захист прав споживачів). Інформація має бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).
Відповідна інформація доводиться до відома споживачів виробником (виконавцем, продавцем) у супровідній документації, що додається до продукції, на етикетці, а також у маркуванні чи в інший спосіб (у доступній наочній формі), визначений відповідними нормативно-правовими актами, у тому числі технічними регламентами, або прийнятий для окремих видів продукції чи в окремих сферах обслуговування.
Інформація про продукцію може бути розміщена у місцях, де вона реалізується, а також за згодою споживача доводитися до нього за допомогою засобів дистанційного зв’язку.
Додавання присадок до палива — зміна технологічних якостей
На підставі акта перевірки АЗС було прийнято постанову про накладення стягнень, передбачених ст. 23 Закону про захист прав споживачів, якою за відсутність достовірної інформації про дату виготовлення, найменування та місцезнаходження виробника, дату виготовлення палива було застосовано штраф у розмірі 53 000,78 грн.
Очевидно, що власники АЗС вважали її місцем торгівлі, а не виготовлення пального. А що насправді? А насправді до пального додавали інгредієнт, якого не було у його складі при отриманні від постачальника. Отже, на думку суду, виникав новий продукт. Але цього разу претензії до АЗС були щодо того, що покупця цього пального про таку «добавку» не було повідомлено належним чином!
Що каже закон
Постановою КМУ від 20.12.1997 №1442 затверджено «Правила роздрібної торгівлі нафтопродуктами» (далі — Правила №1442), які, серед іншого, регламентують вимоги стосовно дотримання прав споживачів щодо належної якості нафтопродуктів, безпеки для життя та здоров’я споживачів, довкілля та рівня торговельного обслуговування. Правила поширюються на всіх госпсуб’єктів на території України, які здійснюють роздрібну торгівлю нафтопродуктами.
Такий госпсуб’єкт також зобов’язаний своєчасно надати споживачеві необхідну доступну та достовірну інформацію про нафтопродукти, а також на вимогу споживача — копію документа про якість (паспорт якості) та копію декларації про їх відповідність (п. 9 Правил №1442).
Аналогічні правила наведено й у п. 7 — 9 Технічного регламенту. При цьому кожна партія палива, що вводиться в обіг або перебуває в обігу, мусить мати документ про якість (паспорт якості) палива.
Згідно з п. 13 Технічного регламенту за екологічними показниками встановлено такі екологічні класи дизельного палива: Євро3, Євро4, Євро5. Дизельне паливо має відповідати вимогам, наведеним у додатку 3 до цього Технічного регламенту.
Дизельне паливо може містити барвники та речовини-маркери.
Для поліпшення експлуатаційних показників якості дизельного палива дозволено додавання інших добавок (присадок), які не впливають негативно на екологічні, енергетичні та економічні показники двигунів, що підтверджено результатами випробувань, та допущені до застосування в установленому порядку (пп. 4.3.3 ДСТУ 7688:2015).
З наведеного вище випливає, що паспорт якості містить, зокрема, дані про вид та кількість добавок (присадок).
І це не перше подібне рішення!
ВС нагадав про власну судову практику у подібних спорах.
Так, постановою від 15.05.2020 Верховний Суд виніс рішення у справі №826/2287/16 — зі схожою фабулою, але із застосуванням іншої присадки. У цій справі суди також дійшли висновку, що після завершення удосконалення якості автомобільного бензину його необхідно здати на лабораторний аналіз за всіма показниками ДСТУ 4839:2007, а після отримання паспорта (позитивних результатів випробування) такий бензин автомобільний підвищеної якості вважається новим товарним продуктом. Відповідно у паспорті якості на такий бензин з присадкою має бути зазначено того виробника, який таку присадку додав: «Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, доводи позивача про зазначення вірного найменування нафтопродукту у паспортах якості не звільняє суб’єкта господарювання від обов’язку, встановлено п. 7 Технічного регламенту, а саме відображення позначення палива в розрахункових документах у відповідності до вимог останнього».
А що було на практиці у коментованій справі?
Як супровідний документ до пального надано паспорт якості та акти змішування нафтопродуктів, відповідно до яких до дизельного пального цієї марки додається багатофункціональна присадка певної марки. Цю саму присадку (мийний додаток) передбачено й Технологічною інструкцією удосконалення якості автомобільних бензинів підвищеної якості згідно з ДСТУ 4840:2007 (стандарт, що був чинний до ДСТУ 7688:2015).
Отже, додавати не заборонено. А от додавати без повідомлення про це споживача — заборонено! У паспорті якості на дизельне паливо має бути зазначено інформацію про вже нового виробника продукції (у цьому випадку — ПП) та зазначено, що з метою поліпшення експлуатаційних та екологічних якостей пального введено добавку (присадку). Чого АЗС зроблено не було.
Тож суд першої інстанції вирішив, що ПП порушило Правила №1442 та Технічний регламент. Апеляційна інстанція цілком підтримала такий висновок і стягнення з ПП штрафу за відсутність достовірної інформації про дату виготовлення, найменування та місцезнаходження виробника палива.
ВС: додавання присадки створює новий нафтопродукт
ВС цілком підтримав суди першої та апеляційної інстанцій: на його думку, додавання до палива мийної присадки є процесом виготовлення нового нафтопродукту. Додаючи таку присадку, госпсуб’єкт змінює якісні показники палива, яке йому постачив виробник. І тоді в паспорті якості на новий нафтопродукт не може бути зазначено підприємство — виробник пального, яке виробило його початково, бо воно вже не несе відповідальності за якість цього пального.
А позаяк під час перевірки встановлено та підтверджено відсутність за місцем здійснення ПП господарської діяльності достовірної інформації щодо дати виготовлення нафтопродуктів, які перебувають на реалізації, щодо виробника нафтопродуктів та його місцезнаходження, то з огляду на приписи п. 7 ч. 1 ст. 23 Закону про захист прав споживачів такі порушення є підставою для притягнення госпсуб’єкта до відповідальності у вигляді штрафу.
Нормативна база
- Закон про захист прав споживачів — Закон України від 12.05.1991 №1023-XII «Про захист прав споживачів».
- Правила №1442 — Правила роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затверджені постановою КМУ від 20.12.1997 №1442.
- Технічний регламент — Технічний регламент щодо вимог до автомобільних бензинів, дизельного, суднових та котельних палив, затверджений постановою КМУ від 01.08.2013 №927.
- ДСТУ 7688:2015 — Державний стандарт України ДСТУ 7688:2015 «Паливо дизельне Євро. Технічні умови», затверджений наказом ДП «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості» від 28.05.2015 №45.