Відпустка за ч. 3 ст. 12 Закону №2136
Частиною 3 ст. 12 Закону №21361 передбачено, що протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого ч. 1 ст. 26 Закону про відпустки2.
1 Закон України від 15.03.2022 р. №2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
2 Закон України від 15.11.1996 р. №504/96-ВР «Про відпустки».
Тож працівник може скористатися цією нормою та написати заяву на відпустку без збереження зарплати на час воєнного стану, а роботодавець — видати відповідний наказ.
Тобто роботодавець має право, незалежно від місця розташування підприємства та місця перебування працівника (на території бойових дій чи поза нею), надавати працівникові відпустку без збереження заробітної плати на час воєнного стану (за його заявою та виключно за його бажанням) без обмеження строку.
Звертаємо увагу: ця відпустка надається за умови, що роботодавець не заперечує проти відпустки працівника. Якщо ж роботодавець проти, він має право не надати такої відпустки.
Згідно зі ст. 9 Закону про відпустки до стажу роботи, який дає право на щорічну основну відпустку, зараховується, зокрема, час, який працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному статтями 25 і 26 Закону про відпустки.
Тож якщо працівник перебуває у відпустці без збереження зарплати на час дії воєнного стану, цей період включається до стажу, що дає право на щорічну відпустку.
Нагадаємо, що воєнний стан продовжено строком на 90 діб — до 21 листопада 2022 року згідно із Законом від 15.08.2022 р. №2500-ІХ, який затверджує Указ Президента від 12.08.2022 р. №573/2022.
Відпустка за ч. 4 ст. 12 Закону №2136
Частина 4 ст. 12 Закону №2136 передбачає, що у період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов’язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше ніж 90 к. д., без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 9 Закону про відпустки.
Тут уже думка роботодавця щодо цієї відпустки не має значення — роботодавець зобов’язаний надати відпустку працівникові, що покинув своє місце проживання.
Тобто роботодавець і надалі надає працівникові (який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи) відпустку без збереження на час воєнного стану без обмеження строку, встановленого ч. 1 ст. 26 Закону про відпустки (так, як передбачено ч. 3 ст. 12 Закону №2136), проте з однією відмінністю: до стажу, що дає право на дні щорічної відпустки (п. 4 ч. 1 ст. 9 Закону про відпустки), увійдуть лише 90 к. д. (це 6 к. д. до щорічної основної відпустки), а от решта днів такої відпустки не даватиме права працівникові на дні щорічної відпустки.
Відлік цих 90 к. д. потрібно починати з дня дії Закону №2352, тобто з 19.07.2022 р., розуміючи, що закон не має зворотної сили. Позаяк правила обчислення строків визначено ст. 241-1 КЗпП, де зазначено, що строк, який обчислюється місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, який обчислюється місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній день цього місяця.
Отже, працівник, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, перебуваючи у відпустці за власний рахунок, матиме право на дні щорічної відпустки до 19 жовтня, а починаючи з 20 жовтня право на дні щорічної відпустки втрачається.
Відображення відпустки без збереження в табелі
Відпустку без збереження заробітної плати (незалежно від її виду) відображають у табелі літерним кодом «НА» або цифровим — «18».