Медіація — нова процедура вирішення спорів

Медіація в Україні існує й активно використовується вже понад 15 років. Багато хто нею вже скористався та відчув її переваги. Проте лише тепер маємо Закон про медіацію1, який регулює цю процедуру вирішення спорів на законодавчому рівні.

Нагадаємо, що 15.12.2021 р. набрав чинності Закон про медіацію. Але попри те, що медіація як спосіб вирішення спорів давно і широко використовується за кордоном і подекуди навіть у нас, знають про неї ще мало. А дарма.

У цій статті спробуємо докладніше розповісти про саму процедуру та спрощено пояснити всі переваги медіації над судовими процесами.

1 Закон України від 16.11.2021 р. №1875-IX «Про медіацію».

Перевага перша: проводиться поза судом (хоча можна застосувати і в суді)

Практика визначає медіацію як позасудову добровільну, конфіденційну, структуровану процедуру, під час якої сторони за допомогою медіатора (медіаторів) намагаються запобігти виникненню або врегулювати конфлікт (спір) шляхом переговорів.

Зверніть увагу!

Український Закон про медіацію дещо відходить від класики та пропонує проведення медіації і під час розгляду справи в суді. Відповідні зміни внесені цим Законом до процесуальних кодексів — медіація може бути застосована у господарському спорі, цивільному та адміністративному спорах і навіть третейських спорах, міжнародному комерційному арбітражі. Тобто фактично йдеться про новий додатковий спосіб примирення сторін у суді.

Простіше кажучи, медіація — це процес, під час якого зустрічаються дві (або більше) сторони, між якими виник спір, у присутності третьої нейтральної сторони (медіатора). I ось ці дві сторони спорять (тобто наводять свої вимоги й аргументи), а медіатор сприяє досягненню сторонами взаємної згоди для вирішення спору.

При цьому увагу сфокусовано на інтересах сторін, а не на правових позиціях та обґрунтованості вимог. Тобто медіатор зацікавлений у тому, аби сторони дійшли компромісу, а не в тому, аби покарати винних чи відновити справедливість. Хоча сама медіація не заперечує присутності під час спору фахівців у галузі права (про це згодом). У разі медіації сторони самі знаходять рішення, які максимально влаштовують обидві сторони.

Перевага друга: широка сфера застосування

Медіація може бути застосована у таких спорах, як:

1) трудові;

2) земельні;

3) спори, що виникають у об'єктів соціальної роботи з сім'ями, дітьми та молоддю;

4) під час надання соціальних послуг тощо.

Отже, фізособи можуть застосовувати медіацію у таких популярних спорах, як щодо укладення і виконання шлюбного контракту, сплати аліментів, визначення місця проживання дитини (у т. ч. при досягненні дитиною 14 років), навіть у разі булінгу (тобто цькування), спорах, що виникають з медичними закладами, та у багатьох інших випадках.

А бізнес може використовувати медіацію у корпоративних спорах та спорах між засновниками, адже реалії ведення бізнесу по-українськи свідчать, що більшість домовленостей між партнерами будь-якого виду бізнесу на словах та в обіцянках значно відрізняються від тих, що закріплені в офіційних паперах.

А коли йдеться про складні відносини між юрособами та фізособами, то медіація стане у пригоді у трудових спорах. I тут її конфіденційність може стати вкрай важливою, адже відкритий спір із топменеджерами може негативно позначитися на діловій репутації підприємства та прямо вплинути на прибутки компанії.

Медіація можлива навіть у справах про адміністративні правопорушення та у кримінальних провадженнях з метою примирення потерпілого з підозрюваним (обвинуваченим).

Це важливо!

Медіація може бути проведена як до звернення до суду, під час судового розгляду, так і під час виконання судових рішень (рішень третейських судів, міжнародного комерційного арбітражу). Проведення медіації не впливає на перебіг позовної давності.

Принципи медіації

Як і будь-який процес, медіація має певні принципи, які відрізняють її від судового процесу. Ми їх уже наводили вище у визначенні терміна «медіація» за законом.

1. Добровільність. Для проведення процедури медіації обидві сторони повинні погодитися на зустріч та вирішення конфлікту. Якщо одна сторона проти, то єдиний шлях вирішення спору — це суд.

2. Конфіденційність. Усе, що відбувається під час медіації, є конфіденційним. Будь-яка інформація, записи, звіти чи інші документи, надані медіатору під час підготовки до медіації або розроблені у процесі медіації, є конфіденційними. Навіть те, що сторони вирішили звернутися до медіатора (ч. 1 ст. 6 Закону про медіацію), вважається конфіденційною інформацією. Звісно, за винятком, коли сторони прийняли рішення звернутися до медіатора під час судового процесу. Адже тоді суд виносить ухвалу та зупиняє розгляд справи, а сама ухвала є у відкритому державному реєстрі судових рішень. А медіатор, зі свого боку, не має права розкривати іншій стороні або іншій особі інформацію, отриману під час приватної зустрічі, без згоди сторони, яка надала таку інформацію. Можливість збереження конфіденційності є доволі привабливою для сторін, коли йдеться про бізнес-партнерів, які прагнуть уникнути розголосу самого конфлікту, не кажучи вже про результат їх домовленостей.

3. Нейтральність, незалежність та неупередженість медіатора. I тут ідеться не лише про те, що медіатор повинен бути нейтральним у ставленні до сторін медіації та незалежним від сторін медіації, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших фізичних і юридичних осіб. А й про те, що сторони мають право разом обрати медіатора, якому довіряють або вважають його максимально відстороненим та нейтральним. До речі, на сьогодні обрати медіатора можна, звернувшись до Українського центру медіації або інших медіаційних спільнот або об'єднань. Найближчим часом буде створено реєстр медіаторів (ст. 14 Закону про медіацію).

4. Самовизначення та рівність прав сторін медіації. Сторони медіації самостійно визначають перелік питань, які обговорюватимуться, варіанти врегулювання конфлікту (спору), зміст угоди за результатами медіації, строки та способи її виконання, інші питання щодо конфлікту (спору) та проведення медіації. Iнші учасники медіації (юристи, експерти, психологи, перекладачі та ін.) можуть надавати консультації та рекомендації сторонам медіації, але рішення приймають виключно самі сторони. Хоча, звісно, далеко не завжди є саме конфлікт — іноді сторони просто не можуть дійти згоди у певних питаннях, не розуміють необхідність тих чи інших дій та прагнуть бути почутими саме у присутності нейтральної сторони. Наприклад, коли одна сторона пропонує укласти шлюбний контракт, а інша — не розуміє, що це та навіщо, вважаючи, що це може поставити у нерівне становище майбутнє подружжя. Або коли йдеться про місце проживання дитини, коли сама дитина чітко висловлює бажання жити з одним із батьків, а другий — не розуміє, чому так сталося, та вважає себе не почутим.

5. Один із важливих принципів медіації, які не названі в Законі про медіацію, це економія часу та коштів. Якщо уявити собі, скільки часу може тривати спір у судах у всіх інстанціях та скільки коштів буде витрачено на адвокатів і судові витрати (зокрема, на експертні висновки тощо), то стає зрозумілим, що через рік-півтора цей спір може не мати жодного значення, а отримане матеріальне відшкодування щодо нього «з'їсть» інфляція. Не кажучи вже про те, що далеко не всі судові рішення можна виконати через відсутність майна та коштів у сторони, яка програла.

Сам процес медіації є доволі гнучким. Під час переговорів можна отримувати будь-які консультації зі сторони, зважувати всю інформацію, яка подається, проводити медіацію у будь-якому зручному місці та у будь-який зручний час для сторін, висловлювати всі страхи, побоювання, інтереси та бажання, які можуть вплинути на вирішення конфлікту.

Тобто під час медіації враховуються не тільки і не стільки правові позиції, а й живі людські емоції та взаємне задоволення від отриманого результату.

Медіація — це чіткий структурований процес

Відразу зауважимо, що далеко не всі спори та конфлікти можна вирішити переговорами. Так, процедура медіації має бути (і є за визначенням) приємнішою, ніж суд, де кожне слово має значення. I медіатор — це не суддя, який приймає рішення за сторони або карає винних. Проте він і не чарівник.

Тобто не у всіх випадках у спорі чи конфлікті медіація здатна посприяти в їх вирішенні. Тому, перш ніж приймати рішення чи пропонувати іншій стороні медіацію, слід проконсультуватися з медіатором щодо того, чи може медіація у ситуації, яка виникла, якнайкраще сприяти досягненню бажаного для сторін конфлікту результату.

Крім того, бувають випадки, коли спір виключно судовий, адже стосується тлумачення норм права. Або, як сказано у ч. 3 ст. 3 Закону про медіацію, медіація не проводиться у конфліктах (спорах), що впливають чи можуть вплинути на права і законні інтереси третіх осіб, які не є учасниками цієї медіації.

Тому структурно медіацію можна визначити таким чином:

1. Підготовча стадія, яка має на меті здійснити певні підготовчі заходи щодо наявного конфлікту (спору) разом з обома сторонами чи окремо, зокрема місце проведення медіації, збирання та обмін інформацією, документами, інші заходи що їх сторони вважають потрібними та важливими для медіації й отримання бажаного результату.

2. Сам процес медіації. Важливо розуміти, що позаяк процес є добровільним, то сторони можуть у будь-який момент зупинити медіацію та відмовитися від неї, звернутися по консультацію чи іншу допомогу до спеціалістів або юристів тощо.

3. Укладення угоди за результатами медіації. Медіаційна угода не є виконавчим документом, проте для трудових та земельних спорів передбачено, що в разі невиконання медіаційної угоди сторони конфлікту можуть звернутися до суду. Загалом сторони конфлікту укладають медіаційну угоду, яка підлягає виконанню у добровільному порядку.

Скільки це «щастя» коштує?

Звісно, медіація є платною, крім випадків надання послуг медіації у межах безоплатної правової допомоги. Хто несе витрати з оплати послуг медіатора, вирішують сторони спору між собою. Адже саме вони вирішили добровільно звернутися саме до цього медіатора. Проте у будь-якому разі — це договір про надання послуг. Тобто сторони укладають договір із медіатором, зокрема й про оплату послуг.

Медіатор — хто він такий?

У Законі визначено чіткі вимоги до особи медіатора. Зокрема, це фізособа, яка пройшла базову підготовку медіатора в Україні або за кордоном (ч. 1 ст. 9 Закону про медіацію). Після проходження базової та/або спеціалізованої підготовки та підтвердження набутих компетентностей видається відповідний сертифікат (ч. 4 ст. 10 Закону про медіацію).

Але, як ми вже сказали на початку статті, медіація існує в Україні понад 15 років. Тож на сьогодні вже є багато кваліфікованих медіаторів-практиків.

Тому Закон про медіацію передбачає, що відповідно до цього Закону медіаторами також визнаються особи, які до набрання чинності цим Законом пройшли навчання базових навичок медіатора (медіації) обсягом не менше ніж 48 годин, що підтверджується відповідними сертифікатами.

Таким чином, вважаємо, що цей Закон про медіацію має на меті розширити можливості фізосіб та юросіб, ФОПів, інших установ, організацій та об'єднань (незалежно від форми власності) вирішувати конфлікти до або замість звернення до суду. Проте медіація не заміняє суд, а є лише так званим альтернативним способом вирішення спору, суть, порядок та строки якого визначають самі сторони конфлікту.

Наталія КАНАРЬОВА, «Дебет-Кредит», сертифікований медіатор

Доступ до повних текстів статей «Дебету-Кредиту» можливий лише для передплатників пакетів «Експерт», «Профі» та паперового журналу. Якщо ви незнайомі з нашим ресурсом, оформіть ознайомчу передплату.

Оформити передплату