Відоме всім роботодавцям правило дворазової (як мінімум!) виплати зарплати працівникам іноді буває виконати дуже непросто. У яких випадках цим правилом можна нехтувати і що буде за його порушення?
Відповідальність
Насамперед нагадаємо про відповідальність за порушення строків виплати зарплати. Цю тему ми докладно розглядали в нашій статті «Порушення в оплаті праці: фінансова відповідальність» у «ДК» №15/2021.
Якщо коротко, то висновки такі:
— якщо затримка у виплаті зарплати перевищує 1 місяць, то це загрожує фінансовим штрафом 3 МЗП. А потерпілим працівникам треба буде сплатити ще й компенсацію (про те, як вона рахується, ми писали в «ДК» №42/2020);
— якщо затримка не перевищує 1 місяць (що, як правило, і буває у разі несвоєчасної виплати або невиплати авансу), то це загрожує фінансовим штрафом 1 МЗП (без компенсації).
Звісно, цих штрафів можна уникнути (про це ми теж говорили у згаданій статті). Проте краще на них не наражатися і платити зарплату своєчасно.
Коли платиться аванс?
Строки та періодичність виплати заробітної плати працівникам закріплені у ст. 115 КЗпП і ст. 24 Закону про оплату праці. Цими нормами передбачено, що виплату зарплати слід здійснювати:
— у робочі дні за графіком роботи підприємства;
— не рідше ніж двічі на місяць, а проміжок часу між цими двома виплатами не має перевищувати 16 календарних днів;
— не пізніше 7-ми днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Визначаючи в колдоговорі (іншому нормативному акті роботодавця, погодженому з профспілкою) конкретні дати для виплати зарплати, роботодавцям необхідно дотримуватись одночасно всіх вищенаведених умов.
З огляду на це можна сформулювати конкретні числа місяця, в які потрібно вкластися під час виплати зарплати за першу половину місяця (авансу) і за звітний місяць:
— зарплата за місяць має виплачуватися не пізніше 7-го числа місяця, а отже, в період із 1-го до 7-го числа;
— якщо зарплата за місяць виплачується з 1-го до 7-го числа місяця, то, щоб дотриматися проміжку не більш ніж 16 календарних днів між виплатами, аванс має виплачуватися з 16-го до 22-го числа.
Зверніть увагу!
Конкретні дати виплати зарплати роботодавець повинен визначити у колективному договорі або іншому нормативному акті. При цьому встановлювати «плаваючі» строки виплати зарплати, наприклад періодами «з 16 до 22», «з 1 до 7», не можна. Звісно, що виплачуватиметься зарплата декілька (як правило, 5) днів (це дозволяє п. 18 розділу II Положення №148), але дату початку цієї процедури треба визначити конкретно.
Роботодавець має право змінювати дати виплати зарплати у межах, визначених ст. 115 КЗпП. Якщо роботодавець прийняв таке рішення, то нові строки необхідно запроваджувати через внесення змін до колективного договору або через інший нормативний акт роботодавця.
Але якщо день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. I це не вважається зміною строків виплати зарплати.
Якщо немає грошей на виплату авансу
На жаль, жодних поблажок для цього випадку чинне законодавство не містить.
Відсутність коштів у роботодавця не може бути підставою для невиплати належних працівникові коштів та не звільняє від відповідальності. Нетривалий час роботи працівника на підприємстві й незначна частка заборгованості підприємства перед працівником у виплаті заробітної плати також не є підставою для звільнення роботодавця від відповідальності в разі затримки виплат. На цьому наполягає Держпраці.
Як зазначено у ст. 4 Закону про оплату праці:
— джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності;
— для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, — це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, грантів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.
Отже, роботодавець поставлений у такі умови: якщо ви не маєте коштів на виплату зарплати, але маєте найманих працівників, шукайте гроші. За затримку в оплаті праці відповідає роботодавець.
Якщо працівник сам відмовляється від авансу
Фахівці Держпраці вважають, що норми закону не передбачають таких винятків, як відмова працівника від авансу.
Отже, незалежно від бажання працівника зарплату (й аванс) йому треба платити вчасно, тобто в строки, встановлені законом і роботодавцем.
Якщо працівник отримує зарплату готівкою і відмовляється від отримання авансу, роботодавець зобов'язаний розрахувати йому аванс, зняти суму авансу в банку, оприбуткувати в касі підприємства і, якщо працівник не отримав авансу протягом строків виплати, скласти відомість депонованих сум та здати неодержану працівником суму авансу до банку, а потім виплатити його разом зі сумою заробітної плати за другу половину місяця.
Якщо заробітна плата на підприємстві переказується на зарплатні картки, то роботодавець зобов'язаний переказувати її працівникові мінімум двічі на місяць у дні, встановлені для виплати авансу та заробітної плати, незалежно від бажання працівника.
Якщо працівник перебуває у відпустці (на лікарняному, у відрядженні тощо)
У випадку з відпусткою аванс працівникові платити не треба. Адже ще перед відпусткою він отримав відпусткові, а вони і є його заробітною платою (середньою) за період відпустки. Докладніше про це читайте у роз'ясненні Держпраці.
Чи потрібно виплачувати аванс під час відпустки працівника?
Працівник перебуває у відпустці з 1 до 24 числа. Чи треба виплачувати аванс працівникові, який перебуває у відпустці?
Ні, не потрібно. Відпусткові — це заробітна плата за час відпустки. Тож за той період, коли належить виплачувати аванс (зазвичай 1 — 15 число), працівник уже отримав зарплату у вигляді відпусткових.
Так, ст. 2 Закону України «Про відпустки» визначено, що право на відпустку забезпечується, зокрема, гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом.
...норму [ст. 115 КЗпП] слід розуміти ось як: якщо працівник не працює весь місяць або його частину з якихось причин (прогули, відпустка без збереження зарплати, тимчасова непрацездатність тощо), то заробітну плату за табелем обліку робочого часу чи відрядно йому нараховувати не потрібно.
У решті випадків треба спиратися на ст. 24 Закону про оплату праці. За нею розмір заробітної плати за першу половину місяця (тобто того, що ми називаємо авансом) визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим із виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів — представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.
Отже, виходить цікава картина:
— якщо в колдоговорі чи іншому внутрішньому розпорядчому документі встановлено фіксований розмір авансу (наприклад, 5000 грн або 50% від розміру посадового окладу), то незалежно від того, працював працівник у першій половині місяця чи був відсутній, аванс йому доведеться виплатити;
— якщо ж такої умови роботодавець на себе не взяв, то розмір авансу у кожного працівника залежить від того, працював він у першій половині місяця чи ні. Якщо не працював (незалежно від причин), авансу йому не буде. I це відповідає нормам закону.
Таким чином, якщо працівник був відсутній через тимчасову непрацездатність усю першу половину місяця, то авансу він не отримає (якщо колдоговір або наказ по підприємству не говорять зворотного). Те саме стосується, до речі, і безоплатних відпусток: немає відпрацьованого у першій половині місяця часу — немає й авансу!
Але коли він надасть листок непрацездатності, то зможе отримати за цей період лікарняні. Принаймні така ситуація (виплата лікарняних після закінчення періоду непрацездатності) зберігається, поки листки непрацездатності паперові. Можливо, із заміною їх на електронні ситуація зміниться, про що ми обов'язково повідомимо.
Якщо ж працівник частину першої половини місяця працював, аванс йому треба виплатити (принаймні за цей відпрацьований час) у строки, встановлені для решти працівників. Як бути, якщо зарплата виплачується готівкою, а працівник не приходить до каси, ми вже розглядали вище.
Щодо відрядження ситуація ще простіша. Під час відрядження працівник виконує службове завдання роботодавця і має право на оплату праці (ст. 121 КЗпП). Тому роботодавець зобов'язаний нарахувати і виплатити йому аванс у строки, встановлені для решти працівників.
Якщо працівник перебуває у простої (не з його вини)
Цю ситуацію Мінекономіки нещодавно розглядало у листі від 02.04.2021 р. №4711-06/20380-07 (див. «ДК» №19/2021).
На думку фахівців міністерства, оплата простоїв не з вини працівників має здійснюватися у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим із виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів — представниками, обраними й уповноваженими трудовим колективом), не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Щодо мінімального розміру оплати за першу половину місяця простою, то розмір такої оплати має визначатися на підставі табеля обліку робочого часу, який заповнюється за звітний місяць (з 1 до 15 числа), з урахуванням умов оплати праці, встановлених працівникові на період простою.
Чи згодні ми з такою позицією?
Нагадаємо, що гарантії працівникам на час простою, встановлені ч. 1 ст. 113 КЗпП, з оплатою не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу), не є оплатою за фактично відпрацьований час. Водночас ст. 12 Закону про оплату праці передбачено, що оплата праці за час простою не з вини працівника належить до мінімальних державних гарантій в оплаті праці. Та й Iнструкція №5 відносить оплату простоїв не з вини працівника до фонду оплати праці (пп. 2.2.12).
Отже, оплата простоїв — це зарплата, хоч вона й виплачується не за відпрацьований час. Тому Мінекономіки має рацію: на цю виплату теж поширюються строки виплати зарплати, встановлені законом.
А от щодо мінімального розміру авансу за такими виплатами виходить цікаво. Адже він прив'язаний до фактично відпрацьованого часу, чого в разі оплати простою працівник не має. Фахівці міністерства однаково радять спиратися на дані з табеля обліку робочого часу. Тобто їхня порада: брати не лише фактично відпрацьований час, а й дні простою не з вини працівника, які припадають на першу половину місяця. Що ж, закону це не відповідає, проте іншого шляху визначення розміру авансу (якщо його на підприємстві не зафіксували), справді, немає.
Нормативна база
- КЗпП — Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 р. №322-VIII.
- Закон про оплату праці — Закон України від 24.03.1995 р. №108/95-ВР «Про оплату праці».
- Iнструкція №5 — Iнструкція зі статистики заробітної плати, затверджена наказом Держкомстату України від 13.01.2004 р. №5.
- Положення №148 — Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене постановою Правління НБУ від 29.12.2017 р. №148.
Ганна БИКОВА, «Дебет-Кредит»