При виплаті працівникам сум за судовим рішенням (середній заробіток та/або моральна шкода) роботодавці утримують податки. А чиїм коштом мають сплачуватися ці податки? Яку суму зазначає суд у рішенні — «чисту» чи «брудну»? Відповіді на ці запитання знайдемо у новій постанові Верховного Суду1.
У ситуаціях, коли працівник отримує позитивне для себе судове рішення, яким на роботодавця покладається обов'язок виплати середнього заробітку, іншої компенсації та моральної шкоди, суд зазначає в цьому рішенні певну суму. Як правило, не уточнюється, що з цієї суми ще треба сплатити податки.
1 Постанова Верховного Суду від 07.10.2020 р. у справі №523/14396/19.
Звідси виникає конфлікт.
З одного боку, судове рішення треба виконати. Якщо суд постановив виплатити, наприклад, 10000 грн, то саме 10000 грн треба виплатити. Принаймні так часто трактує цю ситуацію виконавча служба, яка контролює виконання рішень суду.
З іншого боку, такі виплати, як правило, є оподатковуваним доходом фізособи. А роботодавець (навіть колишній) у цій ситуації є податковим агентом. I має утримати з цього доходу податок на доходи фізосіб та військовий збір за рахунок такого доходу. Тож на руки працівник отримає кошти вже після утримання податків. А отже, у меншому розмірі, ніж зазначено у судовому рішенні.
Заплатити податок на доходи фізосіб та військовий збір за рахунок роботодавця означатиме створити новий оподатковуваний дохід у працівника. На цьому наполягають податківці.
Тож логічно, що роботодавці сплачують податки коштом фізособи.
Податківці: ПДФО, сплачений за рахунок роботодавця, є додатковим благом працівника
За підпунктом «е» пп. 164.2.17 ПКУ до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, одержаний платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 ПКУ) у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку, крім сум, зазначених у пп. 165.1.53 ПКУ.
Додаткові блага — це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платникові податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний із виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених розділом IV Кодексу) (пп. 14.1.47 ПКУ).
За пунктом 176.2 ПКУ особи, які мають статус податкових агентів, зобов'язані, зокрема, своєчасно та повністю нараховувати, утримувати і сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку й оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування.
При цьому відповідно до пп. 168.1.1 ПКУ податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок зі суми такого доходу за його рахунок за ставкою, визначеною ст. 167 ПКУ 18%.
Отже, сума податкового зобов'язання фізичної особи, сплачена за рахунок коштів податкового агента, вважається додатковим благом та оподатковується за ставкою 18%.
https://kupyansk.at.ua/blog/saltivska_odpi_informue_novini_vid_08_06_17/2017-06-08-1118
Як до цього ставляться суди?
Суди вважають такі дії роботодавця цілком законними і такими, що не порушують прав працівників. Так, у справі №359/10023/16-ц Верховний Суд наголосив1, що позаяк справляння і сплата податків (податку на доходи фізосіб та військового збору) є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, то суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що наголошено в резолютивній частині рішення.
Аналогічної позиції Верховний Суд дотримувався й у справі №817/893/172.
1 Постанова Верховного Суду від 18.07.2018 р. у справі №359/10023/16-ц.
2 Постанова Верховного Суду від 05.08.2020 р. у справі №817/893/17.
Але виконавча служба проти
Ситуація значно ускладнюється, якщо працівник отримує в суді виконавчий лист та звертається до державного виконавця за примусовим виконанням судового рішення.
Проте, навіть якщо роботодавець виконує рішення суду добровільно, це не вирішує проблеми стягнення суми, зазначеної в судовому рішенні, у повному обсязі.
Розгляньмо, що відбувається, коли виконавчий лист потрапляє до державної виконавчої служби:
1) державний виконавець надає час на добровільне виконання судового рішення або виконує дії з примусового стягнення коштів з роботодавця;
2) роботодавець (добровільно чи примусово) виконує судове рішення, але виплачує суму, зазначену в судовому рішенні, за мінусом сум податку на доходи фізосіб та військового збору;
3) отримавши виконання в сумі меншій, аніж зазначено в судовому рішенні, державний виконавець або накладає арешт на майно та рахунок у банку роботодавця, або не знімає арешту та не закриває виконавчого провадження після того, як роботодавець виплачує суму працівнику (за мінусом податку на доходи фізосіб та військового збору). Адже, на думку державного виконавця, рішення суду виконано не в повному обсязі.
Далі така ситуація паралізує діяльність підприємства та фактично припиняє всю роботу, що може мати вкрай негативні наслідки.
Як із цим боротися? Єдиний вихід, який пропонується стандартно в таких випадках, — повторне звернення до суду, але вже роботодавцем та до державної виконавчої служби (скарга на дії державного виконавця та закриття виконавчого провадження).
Позиція ВС: усунути розбіжності між Законом та ПКУ має виконавець!
У коментованому рішенні Верховний Суд дійшов дещо інших висновків та вважає, що судова процедура в описаній ситуації є крайнім варіантом вирішення проблеми.
Фабула справи: 13.08.2019 р. державний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження про стягнення з ПрАТ «В» на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
22.08.2019 р. ПрАТ «В» звернулося з листом-повідомленням до відділу державної виконавчої служби, яким повідомило про фактичне виконання рішення суду в добровільному порядку 12 липня 2019 року. До листа додано копію наказу про поновлення працівника на роботі та копію платіжних доручень.
Але, незважаючи на фактичне виконання судового рішення у повному обсязі (йдеться про виплату сум за мінусом податку на доходи фізосіб та військового збору), виконавче провадження не закрито.
Крім того, 21.10.2019 р. державний виконавець видав платіжну вимогу, відповідно до якої роботодавцю необхідно сплатити фактично суму утриманих податків з виплачених за судовим рішенням сум.
На думку роботодавця, його дії є цілком законними — рішення суду було виконано в повному обсязі, за мінусом податків та зборів, що є правильною практикою відповідно до позиції Верховного Суду.
А те, що суми, зазначені в постановах державного виконавця про стягнення, не відповідають сумі, зазначеній у платіжній вимозі, пояснюється виконанням вимог ПКУ роботодавцем як податковим агентом.
Недосконалість закону
Тут важко висунути претензії до державного виконавця, адже судове рішення має бути виконане у повному обсязі, й державні виконавці не мають установлених Законом про виконавче провадження повноважень щодо їх зміни інакше, як за судовим рішенням.
Проте й не враховувати недосконалість Закону про виконавче провадження також не можна, що негативно впливає на господарську діяльність роботодавця.
Коментованим рішенням Верховний Суд наголошує, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюються без віднімання сум податків та зборів.
Податки і збори зі суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню зі суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів, які підлягають сплаті податковим агентом.
Водночас суд не може підміняти державний орган, дії, бездіяльність якого оскаржуються, приймати замість нього рішення і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, позаяк такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Чинне процесуальне законодавство України не наділяє суди повноваженнями щодо зобов'язання державних виконавців вчиняти або утриматися від вчинення певних виконавчих дій, що не звільняє державного виконавця від обов'язку усунути порушення, встановлені судовим рішенням.
Що мав на увазі ВС?
Хто ж виграв у цій справі? Чи мала рацію виконавча служба і чи зупинив Верховний Суд її дії?
На жаль, Верховний Суд вирішив, що наказувати виконавчій службі, як їй виконувати її обов'язки, суд не має права. Водночас у резолютивній частині будь-якого судового рішення зазначається, що виконання судового рішення у примусовому порядку покладається на державну виконавчу службу.
Саме державний виконавець має при виконанні судового рішення та у постанові про відкриття виконавчого провадження вказати на стягнення з роботодавця суми у розмірі, зазначеному в судовому рішенні, але з відрахуванням усіх податків, зборів, обов'язкових платежів відповідно до вимог чинного законодавства.
Тобто в рішенні суду про сплату податків з виграної суми може не бути ані слова. Але позаяк податки все одно доведеться сплачувати, про це має бути прописано держвиконавцем у постанові.
У такому разі буде правильним, якщо звіт про виконання судового рішення міститиме відомості про виплату коштів безпосередньо працівникові, а також про суми утриманих податків, зборів, обов'язкових платежів із доданням копій звітності (форми №1ДФ за необхідності).
Утім, така практика має бути чітко прописана у Законі про виконавче провадження, замість того, щоби й надалі усувати прогалини законодавства висновками судів.
Висновки та поради юриста
Для роботодавців вищенаведені висновки мають визначальне значення. Під час виконання судових рішень ми пропонуємо подавати письмові звіти та зазначати в них про виконання судового рішення у повному обсязі із уточненням суми, зазначеної у судовому рішенні, а поряд навести розрахунок реальної виплати за мінусом відрахувань при виплаті доходу фізособі з додаванням копій платіжних доручень зі сплати та перерахування всіх сум (працівникові та до місцевого бюджету) податку на доходи фізосіб та військового збору.
Це мало би закрити питання щодо виконання судового рішення у повному обсязі. Але чи працюватиме це і чи поставлено крапку в спорі між роботодавцями та виконавчою службою, покаже час.
Нормативна база
- ПКУ — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. №2755-VI.
- Закон про виконавче провадження — Закон України від 02.06.2016 р. №1404-VIII «Про виконавче провадження».
Наталія КАНАРЬОВА, «Дебет-Кредит»