Чи потрібен дозвіл на працевлаштування іноземця? Як працевлаштовувати на роботу іноземця? Як оподатковувати його зарплату?
Порядок оформлення трудових відносин
За ст. 8 КЗпП, трудові відносини громадян України, які працюють за її межами, а також трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються відповідно до Закону України «Про міжнародне приватне право».
Але ще слід врахувати норми ст. 8-1 КЗпП. За нею, якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.
Тож можна зробити висновок, що працівники-іноземці працюють на підприємствах України за правилами українського трудового законодавства, якщо відповідним міжнародним договором не встановлено інших правил.
Тому приймати на роботу іноземця треба за загальними правилами, встановленими ст. 24 КЗпП. Відповідно до неї працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом або розпорядженням керівника підприємства, і повідомлення органу ДФСУ про прийняття на роботу.
Оскільки у ст. 24 КЗпП немає жодних винятків щодо працівників-іноземців, то подавати повідомлення до ДФС про прийняття на роботу іноземця також слід у загальному порядку.
Але для прийняття іноземця на роботу треба ще отримати дозвіл у Центрі зайнятості. До того ж укладати з іноземцем слід саме письмовий трудовий договір, адже на цьому наголошує Закон про зайнятість.
Так, відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 3 Закону про зайнятість, іноземці, які прибули в Україну для працевлаштування на визначений строк, приймаються роботодавцями на роботу лише на підставі дозволу на застосування праці іноземців, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана ВРУ. Але є певні категорії іноземців, для працевлаштування яких не потрібні дозволи. Згідно з ч. 6 ст. 42 Закону про зайнятість, до них, зокрема, належать:
— іноземці, які постійно проживають в Україні;
— іноземці, які набули статусу біженця відповідно до законодавства України або одержали дозвіл на імміграцію в Україну;
— іноземці, яких визнано особами, що потребують додаткового захисту або яким надано тимчасовий захист в Україні.
Порядок отримання дозволу
Процедура видачі роботодавцям дозволів на працевлаштування іноземців регулюється Порядком №437. Звертаємо увагу, що цей порядок змінено на підставі постанови КМУ від 18.01.2017 р. №28. Алгоритм отримання дозволу зазначено з урахуванням цих змін.
Алгоритм дій для отримання дозволу
1. Слід поінформувати Центр зайнятості про наявну відкриту вакансію за формою №3-ПН. Строк такого повідомлення — не пізніше як за 15 календарних днів до дати звернення за дозволом (п. 5 Порядку №437).
2. Через 15 календарних днів після подання форми №3-ПН роботодавець подає до Центру зайнятості за місцем своєї реєстрації відповідний пакет документів, зазначений у п. 6, 7, 8 Порядку №437.
3. Протягом наступних 9 робочих днів із дня реєстрації пакета документів Центр зайнятості має прийняти рішення щодо видачі дозволу та надіслати наказ про видачу дозволу (п. 13,14 Порядку №437).
4. Сплатити кошти на зазначений Центром зайнятості рахунок Фонду соцстрахування на випадок безробіття. Підтвердженням сплати є квитанція про внесення плати. У разі невнесення роботодавцем такої плати протягом 10 робочих днів з дня отримання ним рішення про видачу дозволу, надісланого поштою з повідомленням про вручення, таке рішення скасовується.
5. Чекати на отримання дозволу. За новими правилами, встановленими Постановою №28, дозвіл Центр зайнятості видаватиме не пізніше ніж через три робочі дні з дня зарахування таких коштів (п. 16 Порядку №437).
Дозвіл видається строком до одного року (п. 18 Порядку №437). Повторно отримувати дозвіл не треба, його можна продовжити на такий самий строк, подавши відповідний пакет документів (п. 9 Порядку №437). За новими правилами, для продовження дії дозволу роботодавець має подати відповідний пакет документів не пізніше ніж за 20 і не раніше ніж за 40 календарних днів до закінчення дії дозволу.
Отримати дозвіл на працевлаштування іноземця може тільки роботодавець-юрособа. Адже законодавством (а саме Законом про зайнятість) не передбачено можливості працевлаштування іноземців приватним підприємцем. На цьому наголошували фахівці Мінсоцполітики у листі від 03.10.2013 р. №ДЦ-09-6306/0/6-13 (див. «ДК» №50/2013).
Дозвіл видається конкретному роботодавцеві стосовно одного конкретного іноземця на конкретну посаду і на конкретний строк.
Відповідальність
За залучення іноземних працівників без отримання дозволу на застосування праці іноземців — 20 розмірів мінімальної зарплати на момент виявлення порушення за кожну особу.
За залучення іноземних працівників на інших умовах, ніж передбачені отриманим дозволом, або іншим роботодавцем — 10 розмірів мінімальної зарплати на момент виявлення порушення за кожну особу.
Відповідно до ч. 5 ст. 53 Закону про зайнятість
Отримавши дозвіл, роботодавець має право оформлювати іноземця до себе на роботу. Для цього слід ще укласти письмовий трудовий договір і пам'ятати про граничні строки для подання його до Центру зайнятості з огляду на п. 27 Порядку №437. При цьому новою редакцією п. 27 Порядку №437 встановлено конкретний термін укладання трудового договору з іноземцями. Відтепер роботодавець зобов'язаний не пізніше ніж через 90 к. д. починаючи з дати дії дозволу укласти з іноземцем трудовий договір (контракт). Також змінено строк подання копії такого трудового договору, засвідченої роботодавцем, до відповідного центру зайнятості. Цей строк становить 10 к. д. з дати його укладання.
Якщо іноземець не став до роботи у передбачений трудовим договором строк без поважних причин, роботодавець повинен протягом п'яти робочих днів письмово повідомити про це підрозділ ДМС за місцем видачі посвідки на тимчасове проживання в Україні іноземця і Центр зайнятості, який видав дозвіл.
Правила нарахування зарплати іноземцям
За ст. 23 Закону про оплату праці заробітна плата працівників підприємств на території України виплачується у грошових знаках, що мають законний обіг на території України. Виплата заробітної плати у будь-якій іншій формі забороняється.
Визначення статусу, а також валюти України та іноземної валюти надано у Декреті №15-93. Згідно зі ст. 3 цього Декрету, валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом або іншими актами валютного законодавства України.
Отже, за загальним правилом, гривня — це єдина валюта, в якій може бути виплачено зарплату, крім винятків, які повинні бути прямо визначені законодавством України. До таких винятків, зокрема, належать передбачені Правилами №200. Відповідно до п. 5.1 Правил №200, юридичні особи — резиденти та іноземні представництва можуть використовувати готівкову іноземну валюту з поточних рахунків для оплати праці, виплати премій і призів працівникам-нерезидентам, які працюють в Україні за контрактом. Отже, заробітна плата на території України може виплачуватися в іноземній валюті, але тільки працівникам-нерезидентам.
Також і податківці у ЗIР, підкатегорія 114.02, наголошували, що оплата праці іноземців, які згідно з укладеними трудовими договорами (контрактами) працюють в Україні, може здійснюватися в іноземній валюті. I такі операції не потребують індивідуальної ліцензії НБУ.
ПДФО та ВЗ із зарплати іноземця
За пп. «в» пп. 14.1.213 ПКУ, фізособа-резидент — це фізична особа, яка має місце проживання в Україні. Випадки, коли громадянин України вважається нерезидентом та іноземець є резидентом, також установлено у пп. «в» пп. 14.1.213 ПКУ.
Тож якщо іноземець працює понад півроку і живе в Україні на підставі дозволу, то він вважається резидентом для оподаткування його доходів.
А от якщо іноземець не підпадає під визначення резидента, то слід пам'ятати і таке. Відповідно до п. 162.1 ПКУ, платниками ПДФО є, зокрема, фізособа-нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.
Об'єктом оподаткування нерезидента є, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід із джерела його походження в Україні (пп. 163.2.1 ПКУ).
За пп. 170.10.1 ПКУ, доходи з джерелом їх походження в Україні, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, оподатковуються за правилами та ставками, визначеними для резидентів (з урахуванням особливостей, визначених деякими нормами цього розділу для нерезидентів).
Що є доходом із джерелом їх походження з України з метою оподаткування ПДФО, зазначено у пп. «е» пп. 14.1.54 ПКУ. Серед видів доходів є й заробітна плата.
При укладанні трудового договору з іноземцем роботодавець повинен зазначити в договорі ставку ПДФО, яку буде застосовано до зарплати. Це випливає з пп. 170.10.3 ПКУ. Наразі ставка ПДФО для оподаткування зарплати становить 18%. I не слід забувати про оподаткування військовим збором за ставкою 1,5%.
Як ми вже зазначали вище, зарплату працівнику-іноземцю можуть встановити або в гривнях, або в інвалюті. Якщо іноземцю зарплату встановили у інвалюті, то для її оподаткування ПДФО та військовим збором треба діяти у межах п. 164.4 ПКУ. Згідно з ним під час нарахування доходів, отриманих у вигляді валютних цінностей, такі доходи перераховують у гривні за валютним курсом НБУ, що діє на момент нарахування (отримання) таких доходів (п. 164.4 ПКУ).
У ПКУ є ще норма п. 3.2 щодо встановлення інших правил, ніж передбачені ПКУ, а саме правил міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана ВРУ.
Свого часу податківці відповіли на запитання, чи застосовувати норму п. 3.2 ПКУ при оподаткуванні зарплати. Свої рекомендації щодо застосування положень конвенцій (угод) про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна (капіталу) вони навели у листі від 27.12.2012 р. №12744/0/71-12/12-1017 (див. «ДК» №22/2013).
Але, як правило, у випадках працевлаштування іноземця на строк понад 183 к. д. вищезазначені умови не виконуються, адже тоді такий іноземець розглядається як резидент. Тому це ще раз доводить, що оподатковувати зарплату іноземця слід за загальними правилами.
Але в кожному разі слід аналізувати Конвенцію про уникнення подвійного оподаткування з країною резидентства відповідного іноземця.
Єдиний соцвнесок
Згідно з абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону про ЄСВ, платниками ЄСВ є роботодавці, зокрема підприємства, установи й організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізосіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством. Виходячи з цього визначення роботодавець є платником ЄСВ і при нарахуванні зарплати іноземцям. При цьому ЄСВ нараховується за загальними правилами.
Нормативна база
- Закон про зайнятість — Закон України від 05.07.2012 р. №5067-VI «Про зайнятість населення».
- Закон про ЄСВ — Закон України від 08.07.2010 р. №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
- Закон про оплату праці — Закон України від 24.03.95 р. №108/95-ВР «Про оплату праці».
- Декрет №15-93 — Декрет КМУ від 19.02.93 р. №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
- Порядок №437 — Порядок видачі роботодавцям дозволів на працевлаштування іноземців, затверджений постановою КМУ від 27.05.2013 р. №437.
- Правила №200 — Правила використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджені постановою НБУ від 30.05.2007 р. №200.
Ганна РУСАНОВА, «Дебет-Кредит»