Чи поширюється обмеження на роботу за сумісництвом не більш ніж на 4 години на день на працівників недержавних підприємств і які ризики його порушення?
Наразі обмеження на роботу за сумісництвом чотирма годинами на день стосується лише працівників державних підприємств, установ, організацій. Це обмеження встановлене в п. 2 Постанови КМУ від 03.04.93 р. №245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій».
Законність установлення цього обмеження викликає великий сумнів. Річ у тім, що право на працю гарантується Конституцією. Закон (ст. 102-1 КЗпП і ст. 18 Декрету КМУ «Про оплату праці», чинного у час прийняття постанови) встановлював і встановлює обов'язок Кабміну визначити умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій. Закон не надавав Кабміну права встановлювати обмеження конституційного права на працю. Саме тому, з урахуванням ст. 19 Конституції, на наш погляд, встановлення такого обмеження є неправомірним.
Утім, принцип оформлення сумісників не на повну ставку існує у вигляді своєрідного правового звичаю і на багатьох підприємствах приватного сектору.
Але для недержавного сектору невиконання вимог Постанови №245 не є порушенням законодавства. Сумісника можна цілком законно оформлювати на роботу тривалістю понад 4 години на день. Працівник не зобов'язаний інформувати роботодавців про умови своєї роботи на інших місцях роботи. Питання виконання робочого графіка на інших підприємствах — також обов'язок працівника, а не його роботодавця, який таке виконання лише контролює.
Також наголосимо, що законодавство не містить санкцій за порушення згаданої норми Постанови №245. Проте у випадках, коли йдеться про бюджетні або інші публічні кошти, встановлення такого факту перевіркою з боку компетентних органів (державних аудиторів чи посадових осіб відомчого контролю) може потягнути за собою вимоги повернути кошти або їх частину як такі, що одержані неправомірно. Ця вимога може стосуватися не лише працівника (з якого законно стягнути кошти за виконану роботу, по суті, неможливо), а й, наприклад, керівника підприємства, організації — за порушення законності витрачання коштів.
Зрозуміти це можна, бо мета такого обмеження — запобігти потенційному використанню «мертвих душ». Справді, працівник при погодинній оплаті, по суті, не може працювати цілодобово або регулярно працювати по 20 годин на день.
Зазначимо, що підприємство приватного сектору, що виконує роботи на замовлення бюджетної організації, також може потрапити до сфери державного фінансового контролю.
Тому підприємство, яке застосовує працю сумісника на таких умовах, має бути готовим пояснити технологію його роботи в умовах, що на перший погляд перевищують фактичні можливості для праці: чи працює він віддалено, наприклад з дому або під час виконання роботи за основним місцем роботи, чи в межах спільної діяльності між підприємствами, чи його робота, наприклад, є творчою або організаційною і не піддається точному обліку в часі.
Перевірити відповідні обставини можна — наприклад, шляхом проведення зустрічного звіряння. Якщо під час податкового контролю інспектора зацікавить, чому сумісник оформлений на повну ставку, то він може надіслати запит на його основне місце роботи. Водночас технологія податкової перевірки, по суті, унеможливлює такі питання. Тим більше на сьогодні податковий облік з податку на прибуток фактично повністю залежить від бухгалтерського, і при виникненні зобов'язань з оплати праці підприємство мусить визнати витрати. Ці витрати, по суті, неможливо не визнати під час податкової перевірки. Тож ризик залишається лише для підприємств, які мають справу з бюджетними коштами.
Олексій КРАВЧУК, д. ю. н., доцент, аудитор