Якщо за ліцензійним договором ліцензіар є нерезидентом, українському платнику податку на прибуток при отриманні дозволу на використання об'єкта права інтелектуальної власності слід звернути увагу на низку моментів, про які коротко нагадаємо.
Визначення роялті у двох видах обліку
Значення терміна «роялті» в бухобліку (п. 4 П(С)БО 151) та в податковому обліку (пп. 14.1.225 ПКУ) відрізняються. Звертаємо увагу, що кваліфікація платежу як роялті значною мірою залежатиме від правильних формулювань у договорі. У питаннях оподаткування ПДВ та податком на прибуток це має велике значення.
Якщо роялті сплачуються українським підприємством нерезиденту-юрособі, це зобов'язує резидента утримати податок із доходів нерезидента (ця вимога не залежить від обов'язку визнання різниць, а також від того, на якій системі оподаткування перебуває підприємство, про що слід пам'ятати всім СГ при виплаті роялті!). По суті, це податок на прибуток, адже вже котрий рік він прописується розділом ІІІ ПКУ (його ще часто називають податком на репатріацію, хоча офіційно такого податку в Україні немає).
Згідно з п. 141.4 ПКУ, українське підприємство зобов'язане під час виплати роялті за рахунок такого доходу утримати податок за ставкою 15%. Але при виплаті роялті на користь нерезидента слід врахувати норму п. 3.2 ПКУ2. До речі, більшість правил міжнародних договорів України про уникнення подвійного оподаткування передбачають нижчу ніж 15% ставку податку.
У листі ДФСУ від 18.08.2015 р. №30644/7/99-99-19-02-02-17 (див. «ДК» №36/2015; відповідь на запитання 6) повідомлялося: якщо визначення у ПКУ терміна «роялті» не збігається з визначенням у міжнародному договорі про уникнення подвійного оподаткування, міжнародні договори мають пріоритет над положеннями ПКУ і застосовуються положення міжнародного договору.
Для того щоб скористатися зниженою ставкою, слід врахувати норми п. 103.2 та 103.4 ПКУ: нерезидент має бути бенефіціарним (фактичним) отримувачем і резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України, та потрібна наявність довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує резидентський статус нерезидента (додатково див. лист ДФСУ від 28.10.2015 р. №22800/6/99-99-19-02-02-15 див. «ДК» №47/2015).
Коригування фінрезультату
Може бути ситуація, коли платник податку на прибуток здійснює платежі, які згідно з правилами бухобліку визнаються роялті і відповідно включаються до складу витрат, а з метою оподаткування не вважаються роялті. І як слушно зауважено у листі ДФСУ від 29.10.2015 р. №22907/6/99-99-19-02-02-15 (див. «ДК» №47/2015), у такій ситуації підприємство не формує різниць для коригування фінансового результату до оподаткування податком на прибуток3. Отже, коригувати фінрезультат на різниці не потрібно не лише тоді, коли річний дохід платника податку менший за 20 млн грн (відповідно до норм пп. 134.1.1 ПКУ), а й коли платежі не визнаються роялті за податковим законодавством (також див. лист ДФСУ від 18.08.2015 р. №30644/7/99-99-19-02-02-17, відповідь на запитання 7).
2 Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору (п. 3.2 ПКУ).
3 Ця вимога стосується лише тих платників, які зобов'язані або прийняли рішення визнавати різниці, див. пп. 134.1.1 ПКУ.
Ті платники податку на прибуток, які визнають різниці, повинні збільшити фінрезультат до оподаткування на частину або всю суму роялті. При нарахуванні роялті нерезиденту слід врахувати обмеження підпунктів 140.5.5, 140.5.6 та 140.5.7 ПКУ. Ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у т. ч. податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків тягнуть за собою штрафні санкції — 25% сум податку, за повторне порушення протягом 1095 днів — 50%, а за всі подальші порушення, допущені протягом 1095 днів, — 75% (п. 127.1 ПКУ).
Олена ВОДОП'ЯНОВА, «Дебет-Кредит»