Верховний суд став на бік платників податків у питанні попереднього повідомлення про невиїзну перевірку.
Як відомо, ПКУ та практика перевірок передбачають класифікацію документальних перевірок на планові й позапланові, а також на виїзні та невиїзні.
Найменш захищеним у правовому сенсі платник податків є при невиїзній позаплановій перевірці, адже йому досить складно на практиці обстоювати свої права, передбачені ст. 17 ПКУ: представляти свої інтереси, вимагати проведення перевірки відомостей та фактів, що можуть свідчити на його користь, тощо.
Підстави для призначення та порядок прийняття рішення про проведення позапланової перевірки визначено в ст. 78 ПКУ, а особливості проведення невиїзної позапланової перевірки — в ст. 79.
Згідно з п. 79.2 ПКУ, позапланова невиїзна документальна перевірка проводиться за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представникові під підпис копії наказу про проведення такої перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки.
Практика контрольних заходів свідчить про те, що платник податків далеко не завжди своєчасно повідомляється про проведення позапланової невиїзної перевірки, тимчасом як потім він одержує лише акт, до якого має право подати заперечення. А також згодом — податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу, що його має право оскаржити. Але при оскарженні наказу на проведення перевірки (вже після її проведення) платники, як свідчить практика касаційного суду (ВАСУ), далеко не завжди можуть ефективно захистити свої права.
Верховний суд 27 січня 2015 року за результатами розгляду справи №21-425а14 прийняв постанову, яка гарантує захист розглянутого права (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43075087).
Згідно з обставинами справи, начальник ДПІ 27 липня видав наказ про проведення перевірки, що мала проводитися і була проведена з 28 липня до 3 серпня. Згаданий наказ і повідомлення про проведення перевірки від 27 липня надіслані на адресу платника 29 липня й отримані ним 9 серпня. Акт перевірки датовано 10 серпня.
Розглядаючи цю справу, ВАСУ виходив із того, що норми ПКУ не містять жодної вимоги про необхідність отримання платником податків наказу про її проведення та письмового повідомлення про дату початку та місце її проведення саме виключно до початку перевірки. Проте Верховний суд із таким висновком не погодився.
Розглядаючи згадану норму п. 79.2 ПКУ, ВСУ зазначає, що право платника оскаржувати рішення контролюючого органу про проведення перевірки стосовно нього не залежить від її виду. Водночас реалізація такого права за відсутності обов'язку контролюючого органу повідомляти про перевірку до її проведення була б неможливою. Також суд наголосив: незважаючи на проголошену п. 79.3 ПКУ необов'язковість присутності платника податків під час проведення документальних невиїзних перевірок, останній має право бути присутнім.
Резюмуючи свою позицію, ВСУ зазначив, що з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Також суд наголосив, що невиконання вимог пп. 78.1.1 та п. 79.2 ПКУ призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності її правових наслідків.
Останній висновок також створює підґрунтя для висновку про те, що незаконність наказу про проведення перевірки призводить до відсутності її правових наслідків, а отже, ППР, винесені за результатами такої перевірки, також мають визнаватися незаконними.
Олексій КРАВЧУК, к. ю. н., доцент, аудитор