Строк, відведений законодавством на врегулювання податкових зобов'язань у межах податкового компромісу, добігає кінця. Ні для кого не є таємницею, що очікуваного законодавцем ефекту не досягнуто. В основному через небажання податкового регулятора розуміти суть цього механізму: досягти згоди на прийнятних для бізнесу умовах і «закрити» період. Замість цього податківці в притаманній їм манері тлумачать усі більш-менш лояльно виписані норми в суто фіскальному ключі. Задум був справді добрий, але його реалізація на місцях була саботована «бажанням постригти вже стрижену вівцю».
Дещо запізно, але Комітет ВРУ з питань податкової та митної політики, переймаючись помилковим сприйняттям податківцями норм законодавства в частині реалізації податкового компромісу та його застосуванням на практиці, підготував лист від 10.03.2015 р. №04-27/10-598 (див. «ДК» №14-15/2015). Певна річ, якщо не продовжать строк на реалізацію механізму податкового компромісу ще на деякий час, як кажуть в експертному середовищі, скористатися висновками цього листа зможе дуже мало ініціаторів податкового компромісу. І, звичайно, треба зважати на той факт, що деякі висновки коментованого листа суперечать внутрішнім інструкціям податківців, які мають для них пріоритетне значення, тож готовності застосовувати такі висновки в своїй роботі, на жаль, спостерігатимемо небагато.
Законодавець намагається наголосити, що податковий компроміс можливий як щодо податкових зобов'язань, які будуть визначені підприємством самостійно, так і щодо неузгоджених сум податкових зобов'язань, визначених у ППР, щодо яких не закінчено процедуру адміністративного та/або судового оскарження, а також якщо ППР визнані недійсними і знову мають місце неузгоджені ПЗ. Тобто у разі коли платник податків виграв суд, вимоги податківців, зафіксовані в ППР, визнані неправомірними та скасовані, — фактично мають місце неузгоджені податкові зобов'язання — такі суми ще можуть бути врегульовані в межах податкового компромісу. У такому разі платник податків може подати УР та намагатися досягти компромісу за цими неузгодженими ПЗ. Тобто сам факт початку судового оскарження ще не виводить такі суми за межі компромісного врегулювання — ключовим фактором є неузгодженість цих сум: або триває судове оскарження, або суд визнав ППР недійсними та скасував їх.
Комітет ВРУ наголошує, що в такому разі достатнім для застосування податкового компромісу є подання заяви про намір досягнення податкового компромісу та сплата 5% від визначеної в цій заяві суми без будь-яких перевірок з боку контролюючого органу: адже робити повторну перевірку в цьому разі просто недоцільно. Жодних обмежень права ініціювати податковий компроміс за такими сумами з боку контролюючого органу бути не повинно. Не слід забувати і про можливість оскарження неправомірних дій контролюючого органу під час застосування процедури податкового компромісу, наприклад, при відмові у застосуванні податкового компромісу. Хоча, як свідчать реалії, з початком процесу врегулювання податківці не зволікають, «викручування рук» починається трохи пізніше.
Не повинен обмежувати платників в участі у податковому компромісі і факт розпочатого кримінального провадження стосовно відповідного порушення: кримінальне провадження, предметом розслідування якого є ухилення від сплати податкових зобов'язань, щодо яких ініціюється досягнення податкового компромісу, підлягає безумовному закриттю (ч. 5 ст. 212 ККУ). Але слід розуміти, що механізм застосування компромісу у такому разі повністю залежить від стану визначеності та узгодженості податкових зобов'язань, за якими відбувається досудове розслідування у кримінальному провадженні (чи визначено воно з боку контролюючого органу, чи є неузгодженим тощо).
Трохи дивним на перший погляд виглядає нагадування про заборону повторних перевірок за той самий період: податкова перевірка згідно з процедурами податкового компромісу за періоди, щодо яких вже була проведена документальна перевірка за тими самими питаннями платника податків, який подав УР, контролюючим органом призначена бути не може. Сам платник податків ініціювати таку перевірку навряд чи буде, адже період закрито, ПЗ погоджено та сплачено. Але, якщо під час перевірки, що здійснюється в межах податкового компромісу, виявляється потреба перевірити вже перевірений податківцями період, таке втручання є забороненим. Мало того, на противагу висловлюванням деяких експертів, які говорили про ризик «підставити» цілком законного контрагента, законодавець логічно підкреслює ще раз: документальні позапланові перевірки під час досягнення процедури податкового компромісу можуть проводитися лише в межах податкових (звітних) періодів та суб'єктів господарювання, за господарськими операціями (відносинами) з якими платник податків подав уточнюючі розрахунки. Фактично податківцям дозволено перевіряти лише ті суми й операції, що зазначені в УР та описах. Так, наприклад, щодо одного з контрагентів можуть мати місце як дійсні операції, так і «помилкові» (фіктивні). Якщо в описі будуть зазначені усі «помилкові» (фіктивні) операції, то тільки їх і можуть перевіряти податківці. У разі якщо хоча б одна операція з таких «помилкових» (фіктивних) там зазначена не буде, саме цю одну операцію в межах податкового компромісу податківці перевіряти не мають права.
Перелік усіх необхідних документів визначено в підрозділі 9-2 розділу ХХ ПКУ та пункті 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону про податковий компроміс1. Цей перелік є вичерпним, будь-яких інших документів без призначення перевірки податківці вимагати не мають права. До речі, всі документи не мають затверджених бланків, їх форми є довільними. Як варіант, можна використовувати форми, запропоновані податківцями у листі від 02.02.2015 р. №3217/7/99-99-15-01-04-17 (див. «ДК» №10/2015). До речі, за весь цей час окремого УР з податку на прибуток головний податковий регулятор розробити так і не спромігся.
Щодо аспекту кримінальної відповідальності, то тут роз'яснення невтішні. Річ у тім, що під час розроблення та прийняття Закону про податковий компроміс не враховувалися норми ст. 12, 49 та 212 ККУ, якими визначено строк, протягом якого особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 ККУ, у зв'язку із закінченням строків давності, — 10 років. Враховуючи ризики відкриття кримінального провадження не тільки за ст. 212, а й на підставі деяких інших норм (наприклад, перекваліфікація на ст. 366, 367 ККУ), бажання ініціювати податковий компроміс взагалі відпадає.
Юлія КЛОВСЬКА, головний редактор